Азарт у законі. На що буде схожа легалізація грального бізнесу в Україні

Забезпечити приплив іноземних туристів, залучити в країну великих західних інвесторів, що вкладають гроші в будівництво готелів і розважальних комплексів, — чому не райдужна перспектива? Саме так прихильники легалізації грального бізнесу аргументують необхідність прийняття відповідного закону. Їхній оптимізм не назвеш безпідставним. Гральний бізнес у нашій країні виявився поза законом порівняно недавно, в 2009 році. За 10 років тіньового існування він обріс криміналізованою інфраструктурою, але легалізувати й оздоровити його повинно бути куди простіше, ніж ринки з більш значною кримінальною історією. Крім того, мова йде про серйозні фінансові потоки. Оксана Маркарова, міністр фінансів, вважає, що легалізація "гралень" здатна принести країні 5-9 млрд грн на рік. За неофіційними оцінками, ця сума набагато більша — $ 2-3,5 млрд щорічно. Словом, коли у вересні президент поставив перед Кабміном і правоохоронцями завдання розробити механізм легалізації азартних ігор в Україні, це викликало певний суспільний резонанс, але не шок.

Що пропонується в законопроєктах про легалізацію грального бізнесу

Шоком для багатьох став зміст законопроєкту №2285, поданого в парламент в середині жовтня. За оприлюдненням документа послідувала низка політичних скандалів. Чиновники і парламентарії почали звинувачувати один одного в лобіюванні чиїхось інтересів. Кожного другого політика за останні два тижні хтось та викрив в причетності до грального бізнесу чи спробі скорегу закон на користь лобістам. Так, віцепрезидент Асоціації грального бізнесу Олексій Євченко та депутати "Слуги народу" здивувалися, що вони майже місяць в спеціально створеній робочій групі формували текст законопроєкту, а тут Кабмін несподівано подав і зареєстрував в Раді свою версію документа. Тут же пішли чутки, що поспішність дій Кабміну викликана прагненням перешкодити реалізації планів лобістів, які намагалися вплинути на членів робочої групи і переписати закон під потреби певних учасників ринку. Потім зазвучали відповідні звинувачення в тому, що, навпаки, автори кабмінівського законопроєкту перебували під впливом чиїхось корпоративних інтересів, а парламентарії, навпаки, працювали незалежно. У числі можливих джерел впливу називали Бориса Ложкіна, Гліба Загорія й Арсена Авакова. Останній, до речі, публічно обурився і пообіцяв подати до суду на тих, хто пов'язує його ім'я з нелегальним гральним бізнесом.

Станом на 11 листопада в парламенті зареєстровано сім законопроєктів, альтернативних поданому Кабміном. "Ключові їх відмінності від поданого урядом документа в тому, що вони менш фіскалізовані, більш ліберальні й пропонують більш розумні підходи до регулювання ринку", — говорить Дмитро Драгун, партнер компанії Baker Tilly Ukraine.

Читайте також: Зелені проти чорного. Чому влада починає детінізацію економіки з тиску на малий бізнес

В основоположних цінностях ініціатори легалізації грального бізнесу солідарні. Наприклад, у підтримці принципів відповідальної гри. Ще кілька спільних пунктів: створення окремого державного органу, що регулює індустрію, податкові ставки на оборот і прибуток, посилення відповідальності за нелегальну організацію ігор, а в деяких законопроєктах — і за бездіяльність правоохоронців. "А ось в питаннях обмеження кількості та принципів розташування пунктів азартних ігор і необхідності фіскалізації через касові апарати законодавці згодні не до кінця", — підкреслює Дмитро Драгун. Більш того, погляди на набагато важливіші норми і зовсім виявилися протилежними. Пропозиції депутатів явно конфліктують у питанні кількості виданих ліцензій. Немає спільної думки і про розміри ліцензійних платежів. "Численні конфлікти свідчать про те, що ідеального закону, який влаштує всіх, чекати не варто", — пояснює Драгун.

Цікаво, що в пояснювальних записках до законопроєктів наведені дані, що дозволяють оцінити розмір грального ринку в Україні та його подальші перспективи. Наприклад, стає ясно, що зараз гральний ринок приносить бюджету лише 230- 300 млн грн на рік, що набагато менше потенціалу галузі. Крім того, легальний ринок — це додаткові прямі і непрямі робочі місця. У схожій з нами за населенням Іспанії гральний сектор дає 120 тис. таких місць. Це яскрава ілюстрація втрачених Україною можливостей.

Зона протиріч

Одна з ключових конфліктних точок — ставлення до організації лотерей. У той час, як базовий законопроєкт Кабміну прирівнює їх до азартних ігор, багато альтернативних версії просувають інший підхід. "Потрібен баланс між величезним впливом лотерей та інтересами інших учасників. Принципи повинні бути загальними, лотерея — азартна гра, її регулювання має бути таким же, як для інших видів ігор, без необґрунтованих преференцій", — вважає Драгун.

Керівництво ж оператора державних лотерей "МСЛ", навпаки, переконана в тому, що умови ліцензування, передбачені урядовим законопроєктом, розв'яжуть руки власникам гральних автоматів і букмекерам і спровокують в країні сплеск лудоманії. При цьому сегмент лотерей, які на сьогодні залишаються єдиною легальною нішею на українському ринку азарту, може зовсім зникнути. Передбачається, що буде видана тільки одна ліцензія на проведення лотерей і її продадуть на електронних торгах. "Вартість цієї єдиної ліцензії, більш за все, буде висока, і чи окупиться вона — питання спірне, — каже Георгій Ложенко, президент" МСЛ ".

Однак в 2018-му Антимонопольний комітет досліджував лотерейний ринок України. У звіті аналітики АМКУ згадують про те, що близько 80% ставок припадає на частку лотерей, "схожих на заборонені ігри". Тільки 19,3% складають класичні лотереї, 66,3% — лотереї, які "схожі на гральні автомати", і 14,3% — "схожі на букмекерські ставки". Очевидно, навіть будучи поза законом, власники гральних автоматів поступово витісняють лотерейників з ринку.

Чимало запитань викликала ідея створення спеціальної комісії, яка регулює діяльність учасників ринку. Входити до неї повинні люди, які не мають частки власності в компаніях — учасниках ринку і виробниках грального обладнання і не співпрацюють з ними ні на комерційних, ні на громадських засадах. Суворо кажучи, законодавці вимагають, щоб гральний бізнес в Україні регулювали люди, які не мають до нього ніякого ставлення і, відповідно, не знайомі з його тонкощами. До того ж не зовсім зрозуміло, чому на засідання цієї комісії не можуть бути допущені представники ЗМІ.

Ще більше суперечок виникло навколо заходів протидії поширенню лудоманії, залежності від азартних ігор. Автори законопроєкту вимагають, щоб в кожному гральному закладі були спеціальні інформпункти, що повідомляють про ризики, пов'язані із залежністю, і про те, як і де від неї лікують. Крім того, оператори ринку зобов'язані обмежити доступ до залів для людей з "вираженою" лудоманією. Як технічно повинно реалізовуватися ця вимога, неясно. Чи не змусиш же відвідувачів салону автоматів чи казино проходити обстеження у психіатра. Окремо відзначено, що реклама азартних ігор не повинна бути спрямована на вразливі групи населення, тобто неповнолітніх, малозабезпечених і на тих, хто страждає психічними розладами. Залишається тільки гадати, як це обмеження повинне працювати на практиці і чи означає воно, що таку рекламу можна розміщувати в метро та інших місцях, де представники перелічених груп можуть отримати до неї доступ. Або те, що кожен промоматеріал повинен супроводжуватися спеціальним попередженням, як в рекламі алкоголю і сигарет.

Чи чекати виходу з тіні

За прогнозами Данила Моніна, експерта економічних програм Українського інституту майбутнього, закон про легалізацію азартних ігор затвердять до кінця року, але до виведення з тіні підпільного грального бізнесу це не призведе. Технічні й організаційні умови ліцензування сформульовані так, що більшість охочих легалізуватися просто не зможуть їх виконати. Наприклад, для салону ігрових автоматів за новими правилами доведеться орендувати зал площею не менше 150 кв. м або 300 кв. м — в залежності від розмірів населеного пункту. У деяких редакціях законопроєкту фігурувала мінімальна площа 500 кв. м. "Господар декількох автоматів біля метро просто не може цього зробити і закривати свій пункт теж, швидше за все, не стане, а буде і далі працювати в тіні", — вважає Монін. — Він каже, що законодавці планують кожен автомат підключити до єдиної системи контролю, яка поки що не існує і на розробку якої потрібно мінімум рік.

Втрачені можливості. Відсутність легального ринку азартних ігор призводить до того, що на них заробляє хто завгодно, тільки не держава

Передбачається, що в Україні видадуть 20 ліцензій на функціонування казино, причому всі вони повинні розташовуватися в п'ятизіркових готелях з номерним фондом не менше 200 кімнат в Києві і не менше 150 — в інших містах. Іронія в тому, що сьогодні в країні немає такої кількості готелів, що відповідають стандарту "п'ять зірок". Якщо покладатися на українські каталоги, таких готелів у нас одинадцять. Якщо на західні — і того менше. Згідно з умовами ліцензування, в казино повинно бути від п'яти до десяти ігрових столів і від 20 до 50 автоматів. Очевидно, що для їх розміщення буде потрібно досить велика площа, і навіть з тих нечисленних готелів, які відповідають прописаним в законі стандартам, далеко не кожна зможе дозволити собі подібну розкіш. Кількість ліцензій обмежена, і вартість кожної, по ідеї, повинна визначатися на торгах. Однак мінімальні ставки вже визначені, і нинішні учасники ринку вважають їх завищеними. "Від людей, що займаються легалізацією, я чув, що офіційний платіж за ліцензію казино більше, ніж сума хабарів, які вони платять за можливість функціонувати підпільно", — зазначає Монін.

Раціональне зерно

Олександр Іванов, лікар-психіатр, переконаний в тому, що неможливість легалізації дрібних гральних закладів, розкиданих сьогодні по спальних районах, зовсім не недолік, а, навпаки, одне з найважливіших достоїнств законопроєкту. Психіатр вважає, що такий бізнес потрібно не виводити з тіні, а викорінювати, бо шкода, що наноситься ним суспільству, незрівнянно вище того, яку можуть нанести казино в фешенебельних готелях. "Залежність від азартних ігор мало чим відрізняється від алкогольної та наркотичної", — говорить доктор Іванов.

Він пояснює, що її можуть породжувати депресивні стани. Людина, якій погано, незадоволена реальністю, шукає їй доступну альтернативу. Люди, що знаходяться в обмежених обставинах, — група ризику. На жаль, в нашій країні ця група дуже численна. Роботяга в засмальцьованій фуфайці не піде в ігровій салон при дорогому готелі, а ось в маленький, простенький зал з автоматами поруч з метро йому захочеться зайти. "Я бачив сотні пацієнтів,які залишали останні гроші саме в таких точках. Є, звичайно, і багаті ігромани, для яких привабливі великі, красиві казино чи гральні салони в п'ятизіркових готелях, але їх незрівнянно менше, це окремі випадки, а не тенденція", — пояснює Іванов.

Читайте також: Щастя раптом. Вірити чи не вірити програмі уряду

Як би там не було, вперше за довгі роки в України з'явився шанс законодавчого відновлення регульованого ринку азартних ігор. Це повернення до світової нормальності і спрямованість у майбутнє. Однак проблем з легалізацією грального бізнесу поки більше, ніж шляхів їх вирішення. Нам ще доведеться знайти баланс між умовами ліцензування та вигідністю роботи на ринку і вибудувати ефективну і справедливу систему держрегулювання. Наприклад, наявний законопроєкт вимагає використовувати ІПН при ідентифікації гравця. Але що робити з іноземцями? Окреме питання — чи потрібно обмежувати кількість видаваних ліцензій? Чи не призведе це до того, що частина ігрового бізнесу залишиться в тіні? Або, може, навпаки, варто дати право всім працювати легально, але при дотриманні ліцензійних умов?

Втім, все це — можна вирішити. Головне, "збалансувати неоднозначне сприйняття частиною суспільства гральної індустрії із забезпеченням інтересів суспільства в цілому, частиною якого є і самі гравці", — підсумовує Драгун.