Країна експериментів. Навіщо Україні нові податки та чому ми беремо у світу найгірше

Україна – країна експериментів. Складається враження, що з кінця 2019 року деякі політики розглядають нашу країну як полігон для перевірки поганих податкових практик.

Наприклад, фіскально неоднозначний механізм податкової амністії, при тому, що світовий досвід містить значно негативніші приклади їх реалізації, ніж успішні. Або розширена фіскалізація, яка не є виразним і однозначним вирішенням проблеми тіньової економіки, але використовується в нас як інструмент саме детінізації.

На підході використання ще сумнівніших за результативністю непрямих методів контролю доходів громадян. До речі, самі методи науково та практично непогані, та, на біду, нормально працюють лише в державах із низьким рівнем корупції та справедливо працюючою системою правосуддя.

Але це не все. Днями було внесено до парламенту не менш одіозну новацію — законопроєкт 7038, яка робить спробу раптового (з квітня 2022 року) впровадження в Україні податку на непередбачений прибуток на видобуток природного газу. Приділимо останньому більше уваги.

Такого роду податок (Windfall profits tax) вводився у світі не часто, якщо виключити першу та другу світові війни, то не більше дюжини разів і, в основному, як тимчасовий захід. Так, у США він проіснував до 1988 року у вигляді Закону про податок на непередбачуваний прибуток від сирої нафти. У Великій Британії його використовували в 1997-1998 роках як "непередбачений податок" на приватизовані за низькими цінами комунальні підприємства. Після цього він не мав попиту, лише згаданий у маніфесті лейбористів на виборах 2019 року та дискутується сьогодні як слабопрохідна пропозиція від опозиції.

У Швеції та Фінляндії він працював як тимчасовий податок на гідро- й атомну енергетику у 2010-ті, а в Іспанії, Греції, Болгарії, Румунії та Чехії у період 2011-2014 рр. як ретроактивне дестимулювання до вилучення непередбачених доходів від сонячної енергії (згадуємо наш зелений тариф на електроенергію).

Австралія використала 30% податок на надприбуток від видобутку залізної руди та вугілля лише півтора року (з липня 2012 до 2014), останній став не останньою причиною для відставки прем'єр-міністра та перевиборів. Не стало успішним запровадження податку на надприбутки (ставка доходить до 60%) у сфері надрокористування і в Казахстані. Вже через пару років (у 2018 році) було запроваджено більш зручний та щадний інвестиції альтернативний податок.

Однак 97% отриманих доходів ідуть до Фонду суверенного добробуту, який став елементом скандинавського способу життя з його ставками податків у діапазоні 60-90% і розміром держави під 60% із майже ідеальною гігієною розподілу коштів бюджету.

Як бачите, світова практика застосування механізму вилучення наддоходів вельми не райдужна, а там де вона все ж таки позитивна, необхідні умови, яких Україна на сьогодні не має (низька корупція, прозорість бюджету, справедливі суди).

Але українські реформатори, очевидно, настільки впевнені в крайній необхідності й успіху підвищення податку, бо свідомо йдуть на:

• порушення Закону (пп. 4.1.9 Податкового кодексу) та принципу стабільності податкового законодавства — оскільки вводять нові ставки серед бюджетного року;
• пропозиція сумнівних і економічно неадекватних ставок — максимальна пропонована ставка у 69% взагалі не має світових аналогів (переможені навіть Норвегія та Казахстан із їхніми 56% та 60% відповідно);
• вибухове (в рази) підвищення податкового тиску на галузь, що за найскромнішими підрахунками обійдеться в нинішніх цінах на газ у 48-68 млрд грн. Тобто витік інвестицій і стиснення капіталовкладень у галузі майже гарантовані.

А з огляду на те, що галузь видобутку газу в нас на 75% забезпечена державними компаніями (Укргазвидобування й інші), основний удар припаде саме на державний сектор.

Тобто йдеться вже не про боротьбу з олігархами, тут акцентовано присутні дестабілізація галузі та цілком відчутні загрози для енергетичної безпеки для країни.

Незважаючи на всі очевидні ризики та наслідки, ідея шириться — минулої п'ятниці вже Кабмін вніс до парламенту альтернативний проєкт (3078-1).

Із іншого боку, глухий кут — це чудовий привід почати ламати стіни. Мабуть, цим і закінчимо.

Першоджерело.