Мінус 40 бригад через СЗЧ: як армія втрачає людей через бюрократію і відсутність правил

З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, яке розпочалося у лютому 2022 року, прокуратура зареєструвала понад 200 тисяч справ за самовільне залишення частини (СЗЧ) та понад 50 тисяч — за дезертирство.

Це приблизно сорок повноцінних бригад по шість тисяч осіб у кожній. Масштаб шокує. Проте, як кажуть опитані Фокусом військові, значна кількість справ СЗЧ — технічні, але ситуація з дезертирством все ж таки лишається складною.

СЗЧ та дезертирство: чому військові залишають частини

Військовий психолог, офіцер 67 ОМБр Андрій Козінчук пояснює, чому багато справ по СЗЧ мають технічний характер: наприклад, боєць не повернувся зі звільнення чи після лікування вчасно. Командир зобов'язаний внести його в СЗЧ, інакше сам нестиме відповідальність. Людина повертається, справу закривають, роблять попередження. Таких історій багато, проте кількість СЗЧ все одно велика.

"Я намагався розібратися, чому це відбувається. Причини різні. Перша — дії командирів. Солдати бояться за своє життя і здоров'я, коли відчувають, що їх можуть відправити у несправедливий, безглуздий бій. У моїй бригаді, яка складалася з добровольців, навіть добровольці іноді казали: "Ні, це завдання занадто жорстке".

Друга причина — сімейні обставини. Хлопці роками не бачать дітей. Уявіть: дитині пару років, і коли батько приїжджає, маля питає: "Ти хто такий?" Це ламає психіку. Також буває дружина захворіла чи мама потребує допомоги, але відпустку офіційно не дають, бо немає юридичних підстав. Тому військові ідуть у СЗЧ з цих причин",— розповідає Фокусу Козінчук.

Ще одна велика проблема — відсутність термінів мобілізації. За словами офіцера, це схоже на кріпацтво: людина служить і не знає, коли закінчить. В результаті вигорає, згорає психологічно.

"Є й питання переведень. Механізм дуже тяжкий. Так, існує "Армія+", але якщо бригада неукомплектована, командир має право не відпустити. А покажіть мені укомплектовані бригади? Хіба що спецпідрозділи чи медійно розкручені частини. Тому дехто йде у СЗЧ спеціально, щоб мати шанс перевестися в інший підрозділ.

Як психолог я бачу ще один аспект — відсутність комунікації. У моєму підрозділі з 2022 року було лише 3–4 випадки СЗЧ, і всі вони виникали саме через брак спілкування. Там, де командир пояснює рішення і цінує людей, проблема мінімальна. Там, де немає діалогу, солдат почувається лише "гвинтиком".

До цього додаються обмеження прав. Військовослужбовець не має права на вільне пересування, на свободу слова, навіть на елементарне планування життя. У нас жартують: "Які плани на вихідні?" — і всі падають зі сміху, бо вихідних просто немає. Це теж веде до вигорання", — продовжує Козінчук.

Є і культурна відмінність. Українці — свободолюбиві. На думку військового психолога, українці не терплять неадекватних командирів і несправедливості. Якщо наказ здається безглуздим, людина краще піде в СЗЧ, ніж буде гнутися.

"В Росії інша ситуація: там дезертирів менше не через любов до армії, а через страх. Можуть розстріляти, відправити на "м'ясо". У нас цього немає, тому СЗЧ стало навіть частиною інформаційно-психологічних операцій ворога. Колись воно вважалося девіантною поведінкою, а тепер певною мірою нормалізувалося", — каже офіцер.

Козінчук наголошує, що формально є статті Кримінального кодексу — 407 і 408. Але масових посадок немає. Багато хто просто сидить удома, під опікою рідних, дехто працює нелегально — таксистами, будівельниками. Це обурює, бо виходить, що стаття є, а не працює.

СЗЧ як спосіб перевестися в іншу частину

Офіцер 6-го рекрут-центру, капітан Данило Яковлев погоджується, що одною з головних причин масового СЗЧ в українській армії — складності у переведенні між підрозділами.

"У нормальній армії все мало б бути просто: ти служиш певний термін на своїй посаді, виконуєш обов'язки — і якщо хочеш перейти в інший підрозділ, готуєш собі заміну й офіційно переводишся. Але у нас такого механізму немає. У багатьох виникають конфлікти з командирами, непорозуміння чи інші обставини, через які вони не хочуть залишатися на своїй посаді. Проте жодного зрозумілого шляху, як вирішувати ці проблеми, не існує. Якщо у тебе конфлікт із командиром, саме він і вирішує, чи відпускати тебе. А часто не відпускає — бо боїться залишитися без людей або має власні інтереси. І тоді військовий змушений йти у СЗЧ", — каже Фокусу Яковлев.

"Армія+", за словами військовослужбовця, частково вирішила проблему — десь на 10–20%. За цією процедурою вдалося перевести понад 30 тисяч людей, а загалом повернулося ще приблизно 40 тисяч. Але на тлі понад 250 тисяч справ це копійки.

"Виходить, що СЗЧ сьогодні виконує функцію "вимушеного переведення". Це абсурд: людина хоче працювати далі, але через командира не може перевестися офіційно, і єдиний вихід для неї — залишити частину. Уявіть: хтось звільняється з роботи, а керівник його не відпускає. Що робить людина? Ламає собі пальці, бере лікарняний, шукає інші обхідні шляхи. Так само і тут. Тільки наслідки серйозніші: людина замість того, щоб приносити користь на фронті, місяцями сидить без діла, ховається й чекає офіційного переводу.

Маю приклад зі знайомим. Він служить у підрозділі, який вже понад пів року не виконує бойових завдань, бо небоєздатний. Людей бракує, їх вивели поза штат. І тепер вони сидять на базі в тилу, отримуючи 700–800 гривень замість нормальної зарплати. Він просився перевестися, бо дружина з дитиною в Європі, сім'ї потрібні гроші. Але командир каже: "Не відпущу". Командир боїться, що якщо відпустить багатьох, його самого покарають за нестачу людей. І єдиний вихід для мого товариша — піти в СЗЧ. Бо інакше він просто не виживе", — продовжує Яковлев.

Конфлікти з командирами вирішуються через СЗЧ

Переведення між підрозділами це суттєва проблема, проте головна — це командири.

"Людина потрапляє в армію, стикається з неадекватним командиром і нічого не може зробити. Командир має імунітет. Боєць не має до кого поскаржитися.

Ми пропонували створити при Міноборони окремий департамент із залученням незалежних органів — ДБР, НАБУ, СБУ, ВСП. Він мав би проводити розслідування і сертифікацію бригад. Бо зараз службове розслідування часто проводить той самий підрозділ, де стався інцидент. Це абсурд — підрозділ перевіряє сам себе. Ми пропонували зробити незалежний орган, куди боєць може звернутися напряму, телефоном чи особисто. У прифронтових містах можна було б створити центри, де приймали б такі заяви. Бо зараз якщо командир краде волонтерське майно чи зловживає, то поскаржитися фактично нікуди. Але наразі пропозицію не прийняли", — розповідає Яковлев.

На думку військовослужбовця, ситуація із СЗЧ погіршуватиметься, доки не буде створено зрозумілих механізмів переводу та незалежного контролю за командирами.

"Добре, що вже почали об'єднувати бригади — сильніші підтягують слабші. Це зменшить кількість СЗЧ, але проблему не вирішить повністю. Зараз ми ледве набираємо людей, набагато менше, ніж Росія, навіть без допомоги Північної Кореї. І з цих людей ще частина йде в СЗЧ. Це нонсенс.

Я впевнений: потрібно давати можливість переходити у боєздатні частини за швидкою процедурою. І навіть фінансово стимулювати підрозділи приймати таких людей. Це єдиний спосіб швидко зменшити масштаби проблеми. Бо інакше СЗЧ залишатиметься "виходом від безвиході", — вважає Яковлев.

Як вирішити проблему з масовими випадками СЗЧ

Як підкреслює Андрій Козінчук, питання не лише у причинах СЗЧ. Він вважає, що треба дивитися на ті бригади, де таких випадків немає і брати з них приклад.

"Там є ідеологія. Вона може бути різною — навіть радикальною, але вона тримає людей. І якщо до цього додати повагу до кожного військового, тоді результат зовсім інший.

Я бачу це на прикладі своєї 67-ї бригади. До нас часто приходять "розчаровані" з інших частин. У себе вони мали проблеми з командирами, а тут знаходять інше ставлення. І навіть дехто навмисне йде в СЗЧ, щоб потрапити в інший підрозділ, де краще ставляться.

Тому головне — змінити підхід. Не лише дякувати солдатам у медіа, а реально ставитися до них із повагою. Раніше можна було кричати чи бити підлеглого — тепер розумний командир береже кожну людину, бо це вже дефіцит. Лояльний боєць сьогодні на вагу золота", — каже військовий психолог.

На думку Козінчука, бригади, де є ідеологія і водночас цінується кожен військовий, працюють найкраще. Бо тоді солдат готовий віддати все за справедливе ставлення. Це зберігає людей, робить їх професійними, і ця "позитивна інфекція" поширюється.

"Тож потрібно зробити дві речі. Перше — визнати на державному рівні, що проблема існує, і працювати над нею не лише в Генштабі. Друге — змінити риторику всередині армії. Солдат не "тупий" і не "невмотивований". Український воїн розумний. Треба дати йому трохи більше довіри, ніж нам дозволяє система. Ми у своїй бригаді так і робимо", — резюмує Козінчук.

Нагадаємо, Фокус із посиланням на Міністерство оборони 18 серпня писав, що в Україні до 30 серпня знову діє спрощений механізм повернення після СЗЧ. У цей термін військові можуть повернутися на службу без загрози кримінального переслідування.

Радниця з комунікацій Державного бюро розслідувань Тетяна Сапян 8 серпня розповідала, як карають за СЗЧ і як військовому повернутися до частини. За її словами, протягом трьох днів можна повернутися на службу без наслідків, оскільки справа ще не порушується.