Українські уроки Карабаху. Чому збройні конфлікти потрібно закінчувати, а не заморожувати
Перше, що слід визнати, хоч це і не до вподоби багатьом українцям: переможцями у війні вийшли Росія, Туреччина та Ізраїль — крім самого Азербайджану, звісно ж.
Не встигла закінчитися недавня війна в Нагірному Карабасі, як усі поспішають ділити вірменську шкуру.
Не встигла — тому що Алієв 10 листопада вже встиг заявити, що вірменські збройні сили мають покинути територію Азербайджану до кінця листопада. Це угруповання числом щонайменше 20 тис. військовослужбовців, і їхнє виведення з території Нагірного Карабаху, що залишилася під контролем Вірменії, не обумовлено в нещодавніх угодах між Путіним, Алієвим і Пашиняном.
Тож процес закінчення війни може набути до кінця листопада найбільш непередбачуваних форм. Але сьогодні важливіші не прогнози, а уроки, які вже можна винести з подій у Карабасі.
З Туреччиною та Ізраїлем усе зрозуміло: перша серйозно посилила вплив на Кавказі, а другий заробив хороші гроші на поставках дронів-камікадзе, плюс зміцнив свої дружні контакти з Азербайджаном. Росія ж дійсно виходить головним тріумфатором, причому, за багатьма аспектами.
По-перше, це розширення російської військової присутності на Кавказі. Крім військової бази у Вірменії, тепер ще й близько 2 тис. російських солдатів будуть дислоковані в Азербайджані.
По-друге, це знекровлена і розбита Вірменія, з якою тепер можна робити що завгодно.
По-третє, це дискредитація прозахідного вектора в очах вірмен і козирі для проросійського лобі в Єревані. Мовляв, ну і як допоміг вам ваш Захід? До речі, в Єревані розлючені противники капітуляції вже встигли розгромити офіс фонду Сороса і редакцію "Радіо Свобода".
По-четверте, Росія виступає в цій історії як миротворець — той самий "лісник", який прийшов і всіх розігнав.
По-п'яте, це збереження колишніх дипломатичних відносин із Туреччиною та Ізраїлем, а для РФ це важливо — з урахуванням сирійського кейса, якому не видно кінця.
Ну, і по-шосте, Москва зберегла добрі стосунки з Баку — поставки російської зброї Азербайджану можуть бути продовжені.
Тим українцям, які раділи безсиллю ОДКБ, а Азербайджану бажали перемоги за принципом "вороги наших ворогів — наші друзі", варто пам'ятати, що в України немає друзів, є тільки інтереси. Закономірне запитання: чи в інтересах України настільки серйозне посилення Росії на Кавказі? Відповідь, думаю, очевидна.
Чого ще ми можемо повчитися на прикладі кривавого протистояння Вірменії та Азербайджану? Природним чином спадає на думку наша уповільнена війна з Росією. У уповільненому форматі 27 років перебував і конфлікт у Нагірному Карабасі, що не завадило перевести його у формат повномасштабної війни.
І це дуже важливий урок: заморожування конфлікту — не панацея, ба більше, воно загрожує новими спалахами насильства.
Не є панацеєю і миротворці. Блакитні каски ООН ось уже понад 70 років намагаються домогтися миру між Ізраїлем і Палестиною — як бачимо, абсолютно безуспішно. Не кажучи вже про повномасштабні арабо-ізраїльські війни.
Конфлікти потрібно не заморожувати, а закінчувати. Капітуляцією чи перемогою, компромісами чи поступками, хитрими дипломатичними іграми чи ультиматумами, але саме закінчувати. За столом переговорів між сторонами конфлікту.
У випадку з Україною це мають бути переговори між Києвом і Москвою. Мляві ігри в мінський "тягни-штовхай" на тлі триваючої мілітаризації Росії мають бути припинені. Їх мають змінити дипломатичні зусилля Києва до примусу Кремля визнати факт участі РФ у війні на сході України.
Тільки після цього відкриється можливість вести реальні переговори. Любителям бачити зраду в самому факті переговорів нагадаю, що будь-яка війна закінчується саме за столом переговорів.
У нашому випадку потрібно зробити все, щоб до моменту переговорів у нас було якомога більше дипломатичних очок, забезпечених як військовими, так і гуманітарними, цивільними та політичними зусиллями і можливостями.
Війна в Нагірному Карабасі покликана нагадати всім нам, хто є центром реакції на пострадянському просторі, хто вміє контролювати та отримувати вигоду зі здавалося б неконтрольованого хаосу, хто зацікавлений у тому, щоб прикордонні країни були слабкі та залежні, або знекровлювали одна одну безглуздими війнами та конфліктами. Це — Росія.
І важливо визнати, війна між Азербайджаном і Вірменією не послабила Росію, вона її тільки посилила.