Відповідальні за звалище. Чому сортування сміття — обов'язок корпорацій, а не споживача

Про сортування сміття та корпорації.

Сортування сміття як діяльність це правильно. Але чи повинен цим займатися я?

Відповідь проста. Я не повинен цим займатися. Цим повинні займатися виробники товарів. Тому що пакування — це частина їхнього маркетингу. Вигадлива коробка з привабливою картинкою потрібні для переконання тебе здійснити покупку.

Купуючи товар, пакування якого більше за нього самого, ти вступаєш у відносини з виробником, які можна назвати "спільним виробництвом сміття".

Якщо ви спільно виробили сміття, то вам варто спільно його утилізувати (переробляти). Твоя задача — взяти сміття і віднести його в спеціальне місце, звідки воно поїде на сортувальну лінію.

Після сортувальної лінії щось перероблять під вторсировину, щось спалять для отримання енергії тощо.

Але, хвилиночку. Продайте мені цукерки в мішечку, а не у величезній картонній коробці. Ви не Laduree, і не вмієте робити коробки, які хочеться залишити вдома в ролі декору або ємності для ниток.

Українська сміттєва реальність ще гірша. У нас немає жодного сучасного заводу з переробки сміття. Те, що ви сортуєте свої фантики — це клас, але в основному вони все одно їдуть на сміттєвий полігон.

Пляшки, батарейки — це зрозуміло. З ними є що робити після сортування. З усім цим пластиком, кульочками і коробочками — немає.

Причому, в Україні корпорації з особливою силою переконують нас, що сортувати повинні ми. І що лише ми відповідальні за вироблене сміття. Але це не так.

Вихід із ситуації. У вартість товару повинна бути закладена вартість утилізації пакування у вигляді збору. Збір йде на виплату дивідендів від інвестицій у промислову сміттєпереробку.

Інвестиції внутрішні і зовнішні. За наявності повного циклу переробки (від виробництва до утилізації) система буде працювати. Якщо ні — кількість полігонів буде збільшуватися.

Першоджерело.