Гроші для зростання. Де їх узяти та як Україні вирватися з пастки відсталості

За індексом людського капіталу Україна є однією з найвідсталіших країн Європи, на рівні Албанії. Гірше за нас тільки Молдова. Які почуття у вас викликає така інформація? Соромно бути настільки відсталими, маючи такий потенціал для розвитку.

Україна
Глобальна вільна торгівля перетворилася для України на гру з "нульовою сумою" та "теорію залежності".

Що дозволено Юпітеру, те не дозволено Україні. У ролі Юпітера, у цьому разі, виступає Європа.

На карті індексу людського капіталу станом на 2018 рік Україна — одна з найвідсталіших країн Європи, на рівні Албанії. Гірша за нас була тоді лише Молдова.

На карті індексу людського капіталу станом на 2018 рік Україна — одна з найвідсталіших країн Європи.
На карті індексу людського капіталу станом на 2018 рік Україна — одна з найвідсталіших країн Європи.

Які почуття викликає подібна інформація? Особисто я маю лише такі — соромно бути настільки відсталими, маючи такий потенціал для розвитку.

Нам часто кажуть, що країна не має грошей на динамічне економічне зростання. Мовляв, хто купуватиме українське. Але в тім і справа, що гроші в нас є. Причому свої, а не позикові.

За даними системи ProZorro, щодня держава здійснює бюджетні закупівлі на суму 3 млрд грн, а середньорічний обсяг таких платежів досягає 572 млрд грн.

Понад 20 млрд дол. на рік — це замало для створення стимулів зростання та реіндустріалізації економіки? Настільки мало, що треба жебракувати, вимолюючи в МВФ 700 млн дол. у вигляді кредиту?

Важливо
Як стати "тигром" Східної Європи. Чому кукурудза не зробить Україну великою
Як стати "тигром" Східної Європи. Чому кукурудза не зробить Україну великою

Навіть несміливі спроби ввести закон про локалізацію продукції під держзакупівлі викликають у "радників" запеклий опір. Замахнулися на "святе", на угоду про Асоціацію з ЄС і ЗВТ.

Україна готова знизити в законопроекті рівень локалізації з 25-40% на старті до 10%, але це не підходить.

Можна зробити не зовсім правильний висновок про те, що Європі потрібен наш внутрішній ринок як прохідний двір. Але ми надто неплатоспроможні для ЄС, щоби вони зациклювалися на 35 млн українців.

Наш ринок їм важливий, але він не самоціль. Насамперед, їм потрібні консервація нашої сировинної спеціалізації та деіндустріалізація.

Тут згадується Давид Рікардо та його теорія відносних і абсолютних конкурентних переваг у системі "вільної" торгівлі. Коли англійці, спираючись на відносну перевагу у вигляді технологізації, продають сукно, а Португалія, спираючись на абсолютну перевагу у вигляді клімату, продає вино. Результат розвитку за такою схемою двох згаданих країн у 19 столітті відомий.

Мені подобається світ-системний аналіз Валлерстайна, одного з ключових мислителів сучасності.

Він виділяв три групи країн:

  • Капіталістичне ядро, яке надає монополію на промисловий розвиток.
  • Сировинні країни як периферії.
  • Напів периферія, щось середнє між периферією та ядром.

Напів периферія — промислово розвинена, але не самостійна фінансово.

Україна сьогодні – це напів периферія капіталістичного ядра у вигляді ЄС.

Теорія периферійного капіталізму повністю пояснює всі проблеми.

Основні риси того капіталізму:

  1. Сировинний, компрадорський і залежний характер економіки (бананова республіка, прокляття ресурсів, ФрансАфрика).
  2. Спеціалізація, недиверсифікованість (монокультурність) економіки в умовах світового розподілу праці ("Бідний Південь").
  3. Олігархічна система правління, корупція держустанов (Кумівський капіталізм, Клептократія, Мафіозна держава).
  4. Нерозвинений внутрішній ринок за умов злиднів переважної частини населення: витік умів, трудова міграція, втеча капіталу.
  5. Депопуляція.
  6. Політична нестабільність, зростання соціальної напруги.
  7. Деіндустріалізація.

В Україні є всі сім пунктів. Глобальна торгівля перетворилася для нас на гру з "нульовою сумою" та "теорію залежності".

У межах ліберального руху товарів без митних бар'єрів у вигляді мит і квот виявилося, що єдині наші товари, які нам дозволено продавати на глобальному ринку, — це кукурудза, олія та залізна руда. Навіть метал незабаром — "викреслюємо".

Але гіпотеза Пребіша-Зінгера на основі аналізу даних світової торгівлі з 1650 року (підтверджена в МВФ, до речі), показала, що країни, які продають сировину, втрачають у відносному вираженні ціновий фактор порівняно з державами, які виробляють готові товари.

Зараз цей поділ ще більше посилився — програють ті, хто виробляє прості товари, а виграють ті, що складні. А ми навіть до простих товарів уже не доходимо, скочуючись до примітивної сировини.

Згадується Артур Лаффер і його фраза: "Вам доведеться робити те, що робили в Європі 100 років тому, а не зараз".

Або знаменитий принцип США часів 19 століття: "Не робіть те, що вам кажуть робити англійці, а робіть те, що англійці робили самі".

А сто років тому Європа займалася жорстким протекціонізмом.

Настільки жорстким, що в нашого торгпреда Качки волосся стало б дибки.

Один із сучасних африканських мислителів Кваме Нкрума у своїй книзі "Неоколоніалізм як остання стадія імперіалізму" написав про методи відновлення імперіалістичного панування у форматі неоколоніалізму: "нав'язування "оборонних" угод і відкриття військових баз, підтримка маріонеткових урядів, економічний допомоги та позик, нерівноправні умови торгівлі та удушення місцевого господарства міжнародними корпораціями, ідеологічна пропаганда тощо".

Важливо
Брехати і красти. Чому українські еліти 30 років не можуть позначити чіткі цілі для країни
Брехати і красти. Чому українські еліти 30 років не можуть позначити чіткі цілі для країни

Нкрума висловив, на перший погляд, просту, але цікаву думку: "Єдиний спосіб не стати неоколоніальною країною — це не бути нею".

Здається, дуже просто. Насправді це і є сама сіль.

Не потрібно постійно говорити про незалежність і рвати вишиванку на грудях на ефірах, доводячи свою патріотичність. Потрібно бути самостійними. У політиці, у думках, у діях.

І бачити прості причинно-наслідкові зв'язки: бездумне відкриття національного ринку – торговельний дефіцит – нові кредити – вічна загроза дефолту – втрата самостійності.

Латиноамериканізація. Ось тільки країни Латинської Америки потихеньку справляються з цими викликами. І горезвісний Гондурас, який так люблять наші дотепники, теж.

Тож яку не ту країну назвали …..?

Першоджерело.