Путін готовий до переговорів. Навіщо йому це і що зробить Росія

Скориставшись аналітичним костюмом хімзахисту, зі смердючого потоку, що ллється з недоімперії, можна виділити лише дві раціональні ідеї. Раціональні в тому сенсі, що вони виглядають теоретично (!) досяжними:

1. Глобальна: нав'язати новий світовий порядок, у якому РФ разом із США та Китаєм входить до трійки неофіційних "господарів світу". Тобто РФ отримує право там, де вона вигадала свої інтереси, діяти так, як вважає за потрібне. Причому постсоціалістичний табір, безумовно, входить до цієї злощасної сфери інтересів РФ.
2. Локальна, але сакральна: знищити державність України як альтернативу російській державній моделі. Знищення України може бути в будь-якій формі — російського протекторату, роздроблення, федералізації, окупації, анексії, геноциду чи комбінації цих форм, спроби чого ми, на жаль, переживаємо сьогодні.

Але вже можна констатувати, що форми та методи досягнення цих гегемонських хотілок виявилися такими, що гарантовано призводять до результатів, протилежних до запланованих.

Для досягнення першої цілі Кремль обрав шантаж у стилі "тримайте мене семеро, бо я всіх голими зубами загризу". Шантаж військовий, енергетичний, продовольчий і ядерний. Розрахунок на те, що єдність політичного Заходу розвалиться, підуть сепаратні переговори щодо постачання дешевих нафти і газу, і зрештою РФ отримає бажане, а неминучі санкції буде знято. Принаймні найчутливіші — у сфері високих технологій.

Це було б реально, якби РФ вдалося захопити Україну за ті самі два тижні. Тоді — так: військова сила Кремля ніким не ставилась би під сумнів, і під загрозою розширення агресії, яку не стримати, Захід (стара Європа, перш за все) міг би здригнутися. Але російський бліцкриг зазнав відвертого фіаско, міць російської армії виявилася дутою. За пів року, які РФ тупо б'ється об стіну стійкості ЗСУ та українського народу, Захід зміг диверсифікувати джерела енергоносіїв, і вже зрозуміло, що зиму Європа пройде хоч і зі складнощами, але без катастрофи.

Загроза розв'язання глобальної термоядерної війни, як з'ясувалося, не працює, оскільки не вирішує завдання встановлення нового світового порядку. Вона призводить до загального обнулення, а Путін хоче саме правити Росією та імперією, що відтворюється ним, і сісти серед правителів світу, а не доживати відпущене йому в бункері "в глибині сибірських руд".

Із завданням знищення державності України, яка базувалася на тезі "треба тільки підштовхнути, і вона сама впаде, адже ми — один народ", все ще гірше, ніж зі світовим пануванням РФ.

Так, ми справді дуже схожі з росіянами європейської частини. Але докорінна відмінність у головному: у ставленні до свободи та гідності. Війна показала, що воля для переважної більшості українців є самодостатньою цінністю — незалежно від культурних, мовних, геополітичних та інших переваг. Вона реалізується через змінність влади, котрої ми жорстко дотримуємося усі роки незалежності. Тобто хоч би будь-яка наша влада намагалася стати вічною, українське суспільство ставить її на місце — аж до повстання.

А в РФ влада божественна — тому незмінна. Тож ми не один народ. І під імперське ярмо у будь-яких формах українці повертатися не бажають, готові відстоювати свою волю, свій суверенітет над майбутнім у найжорстокішому протистоянні.

Імперці сподіваються на загальну мобілізацію. Але Кремль не проводить її не тому, що боїться внутрішнього бунту, а тому, що не може її провести так, щоб помітно збільшити свій військовий потенціал.

У недоімперії дутою та неефективною, побудованою на імітації та приписках, є не лише військово-технічна, економічна, соціальна сфери, а й власне система управління. Її мобілізаційна частина — зокрема.

Тобто Кремль здатний загнати в армію сотні тисяч заляканих безвольних росіян. Але він не здатний якісно та швидко озброїти їх, обмундирувати, нагодувати, навчити азам воєнних дій та оперативно перекинути на фронти. Сьогоднішня прихована мобілізація в РФ — це доступний максимум. Що, до речі, підтверджують і кострубаті спроби затягнути на війну в Україні то сирійських, то північнокорейських найманців.

Та й загалом недоімперія вже воює на максимум своїх можливостей. І лише там, де вона має ресурсну перевагу, де здатна організувати "вогняний вал" за рецептами ще радянських генералів, вона продовжує спроби наступу. Але без очевидних успіхів. А завдяки західним озброєнням ми набули протиотрути у вигляді знищення ворожих складів і місць скупчення техніки. "Вогненний вал" гаситься спрямованим вибухом, як давно робили під час пожеж на нафторозробках.

Застосування проти України стратегічної ядерної зброї технічно складне — не розроблялися при Союзі такі абсурдні польотні завдання. Та й це по суті удар і по території РФ заразом.

Тактична ядерна зброя? Технічно можна здійснити, але не впливає на боєздатність ЗСУ. Нагадаю, якщо всі скинуті на Маріуполь бомби, снаряди і ракети перевести в тротиловий еквівалент, то вийде кілька тактичних ядерних зарядів. Але ж Україна не здалася. І знову-таки, у цьому випадку недоімперія ризикує нарватися на удар у відповідь США і Британії у вигляді не ядерної, але високоточної зброї та авіації, яка знищить війська вторгнення в Україну. Та й військовим об'єктам на території РФ теж мало не здасться.

Розбомбити перед зимою ТЕЦ, залишивши великі українські міста без тепла, світла, зв'язку та іншої цивілізації? Так, мирним жителям доведеться нелегко, але на армію це майже не вплине, адже наші бійці й так воюють в умовах, гранично далеких від цивілізаційних благ.

Вчинити диверсійний терор проти мирних українців? Так він уже йде повним ходом.

Жоден із реально можливих варіантів не робить досяжними ті вихідні цілі, які ставили перед собою Путін і його обслуга. Їхня неприхована готовність розпочати мирні переговори свідчить про бажання мінімізувати поразку, але ніяк не про досягнення заявлених результатів.

Тож, перемога у нас у кишені, можна видихнути та розслабитися? У сакральному сенсі — так. Але практично до перемоги ще довгий важкий кривавий шлях. Але ми його обов'язково пройдемо.

А хто казав, що творити історію легко?

Джерело

Важливо

Ми ніколи не прощаємось. Чому Морська Піхота нікому нічого не прощає