Лукашенко пудрить мізки Путіну. Чому Білорусь зволікає з відкритою війною проти України

Цікаво спостерігати "мілітаризацію" Білорусі. "Бацька" та його міністри старанно зображують загрозу у бік Києва: гучні заяви, різка нота МЗС нашому послу, тепер оголошення АТО…

А ми теж начебто підігруємо зі свого боку: "Ми й надалі нарощуємо свої можливості щодо відображення ймовірного нападу ворога з боку Білорусі", — заявив 10 жовтня заступник голови Держприкордонслужби України Сергій Сердюк.

Водночас очевидно, що ні Мінськ з його не обстріляною армією, яка не має досвіду і мотивації, ні Київ з більш ніж тисячею кілометрів лінії фронту не зацікавлені у війні. У новому осередку напруги зацікавлений лише Путін. Це йому потрібно розтягнути фронт, щоб відвернути ЗСУ від Донбасу та півдня. Але власних ресурсів для цього вже немає, тому хоче використовувати білорусів.

У свою чергу, Лукашенко, чий режим спирається виключно на силовиків, зовсім не горить бажанням відправляти їх на фарш. Йому легше зобразити загрозу з боку України та "захищати" кордони Союзної держави на своїй території, ніж втратити все.

Схоже, і Мінськ та Київ зрозуміли, що їм вигідніше ескалювати ситуацію в інформаційному просторі, аніж на полі бою. Чи розуміє Путін, що цей театр розрахований лише на нього? Швидше за все так. Але який у нього вибір: натиснути на "бацьку" і створити майже стовідсотковий ризик втрати для себе білоруського плацдарму, чи задовольнитись тим, що Мінськ таки стримує частини ЗСУ на своїх кордонах?

Якщо в ньому залишилася хоч крапля здорового глузду, він надасть перевагу використати загрозу меча, занесеного над головою, ніж опустити його і побачити, як той розсипався об шию противника. Принаймні, поки що цей аргумент працює. Ну а там, — думає Ходжа Лукашенко, — або падишах помре, або віслюк здохне…

Джерело

Важливо

Шамани брехати не будуть. Кого слухає Путін і чому він постійно помиляється