Російська чи англійська? Якою мовою спілкуватимемося з тими, хто приїде відбудовувати Україну

Демографічна ситуація в Україні й так була проблемною, а війна це лише загострила. Протягом останнього року падала народжуваність, за деякими даними, моделювання коефіцієнту фертильності дає вже менше за одиницю. Значна частина працездатного населення виїхала, і багато з них вже не повернуться в Україну.

Одним із аргументів для їхнього повернення буде створення десятків тисяч нових робочих місць із умовами праці та рівнем зарплати, конкурентним із підприємствами Польщі. І це має стати головним пунктом плану післявоєнного відновлення. Ще один пункт — це масові курси перекваліфікації та професійної підготовки. Карантин і війна знизили загальну якість освіти, і якщо ми хочемо створювати висококваліфіковані робочі місця, то й підготовка кадрів має бути відповідною.

Навіть якщо вдасться повернути більшість біженців, трендом української демографії все одно буде зростання відсотка пенсіонерів. Дефіцит пенсійного фонду лише росте, а якщо буде запроваджено накопичувальну систему, то вона зможе дати свій ефект лише через багато років, за умови уникнення ризиків і помилок. Швидше, ми можемо прийти до застосування моделей базового безумовного доходу для непрацездатних громадян.

У цих умовах єдиним виходом для збільшення трудових ресурсів стане масова міграція населення з азійських країн. В умовах економічної рецесії в бідних країнах і пришвидшення глобального потепління ми можемо очікувати на приїзд мільйонів мігрантів.

І тут постане питання їхньої інтеграції в українське суспільство та співжиття громад із різними культурами. Якщо це будуть мігранти з пострадянських країн Центральної Азії, то чи використовуватимуть вони російську мову для спілкування з українцями, і як це відповідатиме мовній і освітній політиці? Чи приїзд мігрантів із колишніх британських колоній приведе до зростання статусу англійської мови? Нехай це питання не є проблемою сьогодні, але його варто аналізувати зараз, щоб готувати моделі реагування для завтра.

Слухачі курсу Lee Kuan Yew School of Public Policy в Київськiй школi державного управління ім. С. Нижного вивчали досвід Сінгапуру в побудові стабільних стосунків між різними етнічними, расовими та релігійними групами. Сінгапур обрав шлях максимальної інтеграції, бо ще 50 років тому зіткнення та погроми були реальною проблемою. Зараз у кожному ОСББ існують квоти для всіх основних етнічних груп, і навіть продати свою квартиру можна лише з дотриманням квотного принципу.

Концепція "плавильного котла" недостатньо спрацювала d США та СРСР. У багатьох країнах світу сьогодні побудовано "чайна-тауни" чи гето для біженців. Із іншого боку, українських біженців зараз прискорено інтегрують у мовне та культурне середовище Польщі чи Німеччини, і це зменшує їхню мотивацію для повернення додому. Варто вивчати всі моделі й обирати максимально адекватні для нашої ситуації.

Джерело

Важливо

Гастарбайтери, репатріанти, пенсіонери: хто й коли відбудує Україну