Український наступ – ще попереду. Чому не варто надто емоційно сприймати новини з фронту
Про початок українського наступу говорять уже навіть в Офісі президента. Проте, вважає політичний аналітик Олександр Кочетков, ознак реального наступу поки що не видно.
Свого часу я наклав на себе добровільний мораторій щодо міркувань про наш наступ до того, як він реально почнеться. ОП уже висловився, що наступальні дії почалися, тим самим мій мораторій скасовано.
Але парадокс у тому, що реального наступу ЗСУ я поки що не бачу.
Так, зросла бойова активність майже на всіх фронтах, є певне просування наших воїнів і звільнення окупованих населених пунктів. Але це схоже на розвідку боєм, на промацування оборони ворога в пошуках слабких місць.
А реальний наступ передбачає, нагадаю, прорив оборонних ліній ворога, просування вглиб території, яку він контролює, на 30 і більше км. І це обов’язково супроводжується знищенням значної кількості ворожої живої сили (в тисячах) і техніки (у сотнях одиниць).
Ми бачимо на фронтах щось схоже? Ні? Тоді про наступ патякати зарано. І рано висловлювати здивування, що ЗСУ ще не на березі Азовського моря і не в Криму.
На мою думку, наш наступ обов’язково повинен супроводжуватися руйнуванням чогось важливого для ворога на території України або в прилеглих областях Росії. Це може бути Кримський міст, може база ВМФ РФ у Севастополі, може щось у Донецьку.
Військові називають те, чим вони займаються, роботою. Так, війна — це небезпечна виснажлива кривава робота. Але таку роботу неможливо виконати за лічені години або дні, це не трюк на арені цирку. І цю роботу попередньо не анонсують ворогу, щоб йому було легше підготуватися.
До речі, а чи може все обмежитися розвідкою боєм, яка зараз триває? Може. Тому, що оборона і наступ — різні види воєнної роботи, і якщо ти вмієш добре захищатися, це не означає, що ти так само успішно готовий наступати.
Але це означатиме реалізацію найгіршого сценарію війни.
Важливо