Український наступ – ще попереду. Чому не варто надто емоційно сприймати новини з фронту

Свого часу я наклав на себе добровільний мораторій щодо міркувань про наш наступ до того, як він реально почнеться. ОП уже висловився, що наступальні дії почалися, тим самим мій мораторій скасовано.

Але парадокс у тому, що реального наступу ЗСУ я поки що не бачу.

Так, зросла бойова активність майже на всіх фронтах, є певне просування наших воїнів і звільнення окупованих населених пунктів. Але це схоже на розвідку боєм, на промацування оборони ворога в пошуках слабких місць.

А реальний наступ передбачає, нагадаю, прорив оборонних ліній ворога, просування вглиб території, яку він контролює, на 30 і більше км. І це обов’язково супроводжується знищенням значної кількості ворожої живої сили (в тисячах) і техніки (у сотнях одиниць).

Ми бачимо на фронтах щось схоже? Ні? Тоді про наступ патякати зарано. І рано висловлювати здивування, що ЗСУ ще не на березі Азовського моря і не в Криму.

На мою думку, наш наступ обов’язково повинен супроводжуватися руйнуванням чогось важливого для ворога на території України або в прилеглих областях Росії. Це може бути Кримський міст, може база ВМФ РФ у Севастополі, може щось у Донецьку.

Військові називають те, чим вони займаються, роботою. Так, війна — це небезпечна виснажлива кривава робота. Але таку роботу неможливо виконати за лічені години або дні, це не трюк на арені цирку. І цю роботу попередньо не анонсують ворогу, щоб йому було легше підготуватися.

До речі, а чи може все обмежитися розвідкою боєм, яка зараз триває? Може. Тому, що оборона і наступ — різні види воєнної роботи, і якщо ти вмієш добре захищатися, це не означає, що ти так само успішно готовий наступати.

Але це означатиме реалізацію найгіршого сценарію війни.

Джерело

Важливо

Контрнаступ почався. Як розвиваються події на тих ділянках фронту, де Україна пішла вперед