Америка нас не навчить. Чому Україна сама має сформулювати картину свого майбутнього

Що мене особисто турбує у контексті американо-українського діалогу? Це повна бездіяльність нашого уряду в частині створення із США спільних програм розвитку України.

Цьому сприяє і профдеформація нашої журналістики.

Наприклад, беремо візит Пенні Пріцкер, яка виступає в ролі своєрідного контролера з боку США за рухом американської допомоги, виділеної Україні.

Маю на увазі її передостанній візит.

У неї бере інтерв'ю журналіст відомого українського видання, і замість питань щодо методології контролю та аудиту, механізмів моніторингу руху коштів, питає у неї, якою має бути стратегія післявоєнного розвитку України.

І Пріцкер відповідає: агро, переробка агро та видобування мінеральних корисних копалин, які цікаві цивілізованому світу.

А хіба не Україна та українці мають сформувати стратегію свого розвитку після війни? Хіба не українці мають згенерувати цю візію?

До речі, подібна ситуація була колись у Південній Кореї після завершення війни з КНДР. Тоді була створена корейсько-американська економічно-торгова комісія, яка визначила для Кореї спеціалізацію у вигляді експорту рису, цукру та борошна, а також деяких корисних копалин, як от нікель та вольфрам.

Але Пак Чон Хі вчасно сказав: "Ви наші союзники, ми навіть будемо спільно з вами воювати у В'єтнамі, але стратегію свого розвитку ми визначимо самостійно".

Свого часу США, відкривши свій внутрішній ринок для товарів з Японії, Тайваню, Кореї, Німеччини — створили справжній бум зростання у цих країнах.

Подарували вудочку замість "безкоштовної" риби, тим більше, що такої риби насправді не буває.

Україна досить тривалий час йшла за вектором тупикової економічної еволюції, повіривши у концепцію "зерно та мізки". Наслідки вигрібаємо і досі. "Мізків" майже немає, і з зерном можуть бути проблеми.

А тепер повернемось до уряду.

Про те, що Україна досі не заявила про зацікавленість у приєднанні до літієвої, чипової коаліції країн ЄС, я писав неодноразово.

Як і про відсутність зацікавленості за нашого боку щодо приєднання до трансєвропейських транспортних коридорів, зокрема до Rail Baltica (останній міг би поєднати наш формат колії із європейським).

Адже це десятки мільярдів інфраструктурних інвестицій.

Україна має стати частиною світового Зеленого курсу, розвиваючи виробництва, під які можна залучати інвестиції з зеленим маркером (а такі стануть панівними у найближчий час): виробництво біоетанолу, рослинного білку, ізолятів, тощо.

Повертаючись до США.

Нам потрібен пільговий торгівельний режим із США на довгостроковий період.

Наприклад, ПАР може у межах пільгового митного режиму за програмою Африканського економічного зростання (реалізована американцями) постачати у США свої товари.

Це та сама програма безмитної торгівлі "все, крім зброї", про яку стосовно України я пишу всі ці роки: щоб наша країна отримала безмитний режим торгівлі із США у горизонті планування 10-15 років (безкоштовна вудка замість безкоштовної риби).

Чому програми вододефіциту нашого Півдня, зокрема у Буджаку, досі не стали предметом спеціальних міжнародних аграрних програм?

Дослідження Продовольчої та сільськогосподарської організації Об'єднаних Націй (ФАО), опубліковане в журналі Nature Sustainability ("Стійкість природи"), вказує на певні успіхи в Африці програми "Велика зелена стіна", яка спрямована на боротьбу з опустеленням у регіоні Сахеля.

Дослідження демонструє, що на кожен долар США, вкладений у програми запобігання деградації земель на африканському континенті від Сенегалу на заході до Джибуті на сході, інвестори можуть отримати середній дохід у сумі 1,2 долара США з екстремумами доходу від 1,1 до 4,4 долари США.

Хоча Сахель як і Африку в цілому, не можна назвати стабільним майданчиком для довгострокових інвестицій.

Камала Гарріс, Віцепрезидент США, під час візиту до африканських країн цього року обіцяє 55 млрд. дол. інвестицій саме у їх економічних розвиток.

Звичайно, що зараз в Україні війна і ніхто не буде тут розміщувати виробництво чипів або літієвих акумуляторів. Але хіба розробка нульового циклу бізнес-планів займає один день?

У нас має бути цілий портфель пріоритетних програм розвитку на перший же день після завершення війни:

• виробництво виробів з титану;
• літієва програма за повним технологічним ланцюжком від сировини до електромобілів;
• виробництво біоетанолу, рослинного білку — тут ми маємо стати взагалі чемпіонами, "другою Бразилією";
• енергоємні виробництва на промислових майданчиках на базі наших АЕС.

Максимально використати важіль зростання у вигляді відкритих для нас ринків ЄС та США.

Але для початку, ці ринки треба дійсно "відкрити", а стратегію розвитку — сформувати.

І не питати постійно, що нам треба робити.

Досить цієї дитячої хвороби і поглядів на партнерів, як на батьків.

Джерело.