Хто відшкодує українцям збитки: чому рішення в Гаазі не гарантує українцям репарації

Створення механізму реєстрації збитків, понесених українцями під час війни, початок якому покладено на конференції в Гаазі, — це, звісно, добре, і це очевидний крок уперед, але йому бракує головного: фіналізації процесу, тобто концепції механізму стягнення розміру заподіяної шкоди з того, хто її заподіяв... а якщо простими словами — з РФ.

Нагадаю, 2 квітня 2024 року в Гаазі відбулася конференція "Відновлення справедливості для України". Українці зможуть подавати позови про відшкодування шкоди, завданої їхньому майну внаслідок російського вторгнення, використовуючи новий механізм, про який було оголошено у вівторок.

Надалі постраждалі зможуть подавати позови й за іншими категоріями — такими, як "смерть близького родича, травми, тортури або сексуальне насильство, вимушене переміщення", зазначається в реєстрі. Крім того, компанії та українська держава зможуть подавати позови про відшкодування збитків за пошкодження критично важливої інфраструктури та втрати бізнес-структур унаслідок війни.

"У реєстрі очікується до шести-восьми мільйонів заяв, а можливо, і до 10 мільйонів. Це буде найбільший показник серед усіх співставних механізмів відшкодування шкоди", — йдеться на сайті реєстру. Заяви можна подавати через популярну українську цифрову систему "Дія".

Але питань, що висять у повітрі, залишається занадто багато. Якщо припустити, що відшкодування збитків відбуватиметься за підсумками якогось узгодженого "мирного процесу" — внаслідок добровільного визнання з боку країни-агресора, винуватої в заподіянні шкоди — то тоді це не так проблематично. Але це, фактично, сценарій повної і беззастережної капітуляції, який навряд чи має високі шанси на реалізацію в найближчій перспективі. Навіть у сценарії виходу на так звані кордони 1991 року.

Найімовірнішими бачаться сценарії, де винна сторона не братиме добровільної участі у відшкодуванні шкоди, а це означає, що, щоб усе не перетворилося на чергові папірці, потрібен працюючий міжнародний механізм примусового стягнення, який розповсюджуватиметься на всі види "майна боржника", хоч би де воно перебувало: за межами РФ або на її території, навіть якщо сама держава, у тому вигляді, у якому вона чинила акти агресії та пов'язані з цим воєнні злочини, на той момент уже не буде існувати. Інакше все це просто не буде працювати.

Питань справді багато, але я б агрегував їх, розділивши на два комплексних. Перше питання: кого вважати "боржником"? Друге питання: як практично звернути стягнення на всю "майнову масу", особливо в частині того, що належить до суверенних активів в умовах фактичного паралічу інституту Радбезу ООН як глобальної несучої конструкції міжнародного права?

Будь-яка країна, наскільки очевидними не були б злочини, які вона скоює — це не одне ціле. З одного боку, є конкретні персонажі та організації, явно причетні до війни, а з іншого — величезна маса фізичних і юридичних осіб, які ніде явно не фігурували в цьому сенсі, включно з розподілом усіх організацій публічної сфери на структури федерального рівня, суб'єкти федерації та муніципальні утворення. Хто з них відповідає, хто ні, і якою мірою? Це дуже важливе питання, тому що залежно від відповіді на нього ми матимемо або ширшу, або вужчу картину майнової маси, на яку потім зможемо звернути стягнення. Але це, в принципі, питання вирішуване. Набагато складніше буде в разі гіпотетичних змін у державно-територіальному устрої країни-агресора, таких як, наприклад, зміна структури суб'єктів федерації, вихід зі складу окремих суб'єктів або взагалі повний розпад на 5, 10, 15 незалежних "народних республік" тощо.

Так, це буде потім, після війни, але починати всю цю роботу треба вже сьогодні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Репарації через "Дію": Федоров розповів про новий сервіс у застосунку