Чи можна критикувати Україну: хто має право на гірку правду про зранену, тяжко хвору країну

ПРО ПРАВДУ і ЛЮБОВ

Чи вимагає любов говорити гірку правду тим, кого любиш? Памʼятаю, як мені прийшлось першим повідомити дуже близькій людині звістку про невиліковне онкологічне захворювання. Це справді страшно – бути янголом правди. Коли ця правда — про поразку або смерть.

Говорити гірку правду тому, кого любиш, боляче. Подеколи нестерпно боляче. Але подеколи це єдиний шанс вижити та перемогти. Саме так слід говорити сьогодні з Україною. Хворою на блюзнірство, неефективність, корупцію, короткозорість, інфантильність, ресентимент і ще з десяток важких хронічних хвороб. Але говорити про це належить зі сльозами в голосі і любовʼю. З готовністю пройти хресний шлях своєї країни до кінця. Навіть коли знаєш, що це шлях до прірви. До смерті і смерті хресної…

Прости, прости за богохульні вірші,

Прости тверді, зневажливі слова!

Гіркий наш вік, а ми ще, може, й гірші,

Гіркі й пісні глуха душа співа.

Прости, що я не син, не син Тобі ще,

Бо й Ти — не мати, бранко степова!

З Твоїх степів летять птахи зловіщі,

А я творю зневажливі слова.

Це строфи з "Псалмів степу" Євгена Маланюка, що називав Україну "зрадливою степовою бранкою", але ніколи не зрадив їй за все своє непросте і довге життя. Так, прощався з Україною Василь Стус:

Прощай, Україно, моя Україно,

чужа Україно, навіки прощай!

Критикувати Україну, її керівництво, самих себе можна і потрібно. Навіть у час війни. Критична саморефлексія – це одна з наших (небагатьох) засадничих відмінностей від Росії.

Але щоб мати моральне право критикувати Україну, ти маєш їй воднораз допомагати. Критика без любові вбиває зранену, тяжко хвору країну.

Ти можеш не погоджуватись з рішеннями військово-політичного керівництва, проклинати "мʼясників-генералів", волати, що на третьому році великої війни забезпечувати армію має держава, а не волонтери – і водночас збирати на індивідуальні аптечки бійця, турнікети, дрони, РЕБи тощо. Тоді твоя критика буде гіркими ліками, а не отрутою…

Любов – це коли ти йдеш на хрест за гріхи, які вчинив той, кого ти любиш. Коли ти лаєш на всі заставки країну, яка самознищується, але робиш усе, аби врятувати її. Без любові ті самі слова перетворюють скальпель хірурга на ніж убивці.

Навіяно текстами кількох авторів, що позиціонують себе як філософи.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

Повстання вийшло, революція – ні: чому Україна і за 10 років після Майдану не може зламати систему