Фронт — не покарання: чому погрожувати відправленням на передову — неповага до героїв

Ще у 2019 році я боявся йти в ООС, страшно було загинути, або залишитися покаліченим, проте у 2022 все змінилось. Невідомість та страх загинути заховалися за страхом втратити свій рідний дім та близьких, які залишилися в окупації.

Наше суспільство прийняло за норму погрожувати всіляким довбо…бам відправленням на фронт та жаліти знедолених, яких туди відправили.

Хто тоді на цій війні добровольці? — "Я тебя туда не посылал"?

Чуючи від високопосадовців про те, що когось відправлять на фронт в покарання за його злочин або проступок, складається враження, що я та мої пацани самі себе покарали, але поки не зрозуміли, за що.

На мою думку, покарання мають бути виключно у вигляді виправних робіт поблизу ЛБЗ.

Копати вручну окопи, в густо насаджених лісосмугах, для нашої піхоти — найкраще та найкорисніше покарання.

Тільки присутність страху та усвідомлення того, як почувають себе хлопці на 0, дасть ідіотам якесь розуміння реальності та поширить його в соціум.

Погрожувати комусь "смертною карою", в той час, коли в ідентичних умовах гинуть герої — ідіотизм, неповага до військових та дискредитація Збройних сил України.

Окрім того, через такий контингент гинуть і нормальні військові.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо

"Плакати хочеться": боєць ЗСУ "Осман закликав знизити мобілізаційний вік до 45 років