Холоднокровний, як удав: чи є віцепрезидент США Джей Ді Венс справжнім ворогом України
В Україні прийнято вважати віцепрезидента США Джея Ді Венса чи не головним ворогом нашої країни. Експерт з питань безпеки Віктор Ягун категорично не згоден із цим, стверджуючи, що для Венса Україна — це просто політичний інструмент, а головне питання в його політиці щодо України — скільки це коштуватиме Америці і що це їй дасть?
Якщо дивитися на Джей Ді Венса не через окремі статті у ЗМІ, а через його біографію, політичну еволюцію та зовнішньополітичні позиції, то це типовий представник нового покоління американських правих політиків, які поєднують популістський консерватизм, ізоляціонізм у зовнішній політиці та культурний традиціоналізм.
Джей Ді Венс — це не класичний республіканець часів Рейгана чи Буша. Це політик нової хвилі, який виріс із середовища так званого MAGA-руху (політичної орбіти Дональда Трампа), і його політична кар’єра є прикладом того, як у США формується нова еліта постглобалістського типу. Він ветеран війни в Іраку, юрист, автор відомої книги Hillbilly Elegy, яка зробила його публічною фігурою як інтелектуального представника "забутої білої Америки" — депресивних регіонів, які стали соціальною базою трампізму.
Його політична роль сьогодні визначається тим, що він став одним із ключових ідеологічних провідників зовнішньополітичної концепції Трампа — концепції, яка базується на простій логіці: Америка повинна менше втручатися у зовнішні війни і більше концентруватися на внутрішніх проблемах. Саме тому Венс послідовно виступає проти масштабної військової допомоги Україні, аргументуючи це тим, що ресурси США обмежені і не можуть змінити стратегічний результат війни.
Його позиція щодо російсько-української війни є прагматично-холодною. Він не демонструє симпатій до Росії, але водночас не вважає перемогу України стратегічним пріоритетом США. Він неодноразово заявляв, що війна має завершитися переговорами, а Україні доведеться погодитися на певні територіальні компроміси, а також перейти до оборонної стратегії замість спроб повернення всіх окупованих територій.
У цій логіці Венс виступає представником тієї частини американського істеблішменту, яка вважає, що головний ризик для США — не Росія, а Китай і внутрішня соціально-економічна деградація Америки. Україна в цій моделі розглядається як важливий, але не визначальний театр геополітичної конкуренції.
Важливо
Його риторика щодо України часто жорстка і викликає негативну реакцію у Києва. Він критикував українську владу за корупцію, ставив під сумнів ефективність використання допомоги і навіть робив різкі заяви про те, що США не повинні безкінечно фінансувати цю війну. Водночас він заявляє, що не хоче перемоги Росії і допускає обмежену довгострокову безпекову підтримку України, але без вступу до НАТО.
Його сучасна роль у політиці США значно більша, ніж просто посада. Він фактично є одним із формувачів ідеології нового американського консерватизму, який поєднує економічний націоналізм, скепсис до глобалізації, критику Європи та прагнення переглянути систему союзів США. Це видно і з його останніх заяв, де він критикує європейські країни за підхід до війни та енергетичної політики і закликає до швидшого політичного врегулювання війни.
Його ставлення до України можна описати як інструментально-прагматичне: Україна для нього не цінність сама по собі, а елемент переговорної архітектури між великими державами. Саме тому він робить акцент не на військовій перемозі України, а на припиненні війни через домовленості.
В Україні ж ставлення до Венса переважно стримано-критичне. Його сприймають як політика, який представляє табір американських еліт, що можуть зменшити підтримку України або змусити її до компромісів. Особливо негативно сприймалися його різкі публічні дискусії з українським керівництвом та критика української позиції щодо війни.
Якщо підсумувати, Венс — це не "антиукраїнський" політик у класичному розумінні, а представник американського стратегічного реалізму нового типу. Для нього головне питання звучить не "хто правий", а "скільки це коштує Америці і що вона з цього отримує". І саме тому він важливий для України: він символ того, що у США формується політична група, яка дивиться на війну не через моральну оптику, а через баланс ресурсів, ризиків і вигоди.
Якщо сформулювати максимально коротко в стратегічному стилі:
Венс — це не проблема України. Венс — це сигнал. Сигнал того, що в американській політиці зростає табір, який розглядає війну як витратний актив, а не як боротьбу за принципи. І головне питання для України тут не в тому, подобається нам Венс чи ні. Головне питання — чи зможе Україна залишатися стратегічно потрібною для таких політиків. Бо в їхній логіці виживають не ті, кого підтримують із симпатії, а ті, без кого не можуть обійтися.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Важливо