Солдати "сірої" зони. Куди йдуть люди, які вміють і можуть воювати і не бачать себе в мирному житті

На минулому тижні суд заарештував на два місяці колишнього нардепа Семена Семенченка і "позаштатного агента НАБУ" Євгена Шевченка, у минулому бійців добровольчого батальйону "Донбас". Служба безпеки України підозрює їх у створенні незаконного збройного формування — приватної військової компанії. Вона, на думку слідства, "готувалася до скоєння тяжких злочинів, у тому числі проти основ національної безпеки".

Напередодні арешту правоохоронці провели 80 обшуків — у місцях, де нібито проживали і тренувалися учасники організації під назвою "Донкорп Україна", виявили склад зі зброєю. Під час судового засідання Семенченко наполягав, що не є бенефіціаром і не керує цією охоронною структурою, але і не заперечував своєї причетності до Donbass Battalion Corporation (компанії, створеної у 2018 році нібито українськими ветеранами-добровольцями і зареєстрованої в США).

"Її мета — протидіяти Росії на міжнародному рівні. Зокрема, де працює російська ПВК Вагнера", — сказав екс-нардеп. У прокуратурі впевнені, що Семенченко і Шевченко причетні до роботи двох повʼязаних між собою компаній, які, крім іншого, вербували українських громадян з досвідом бойових дій і проводили вишкіл для роботи за контрактами за кордоном.

Паралельні армії

Найбільші приватні військові компанії (ПВК) — з американською пропискою. Вони налічують від 5 тис. до 20 тис. співробітників. Подібні зареєстровані також у Великобританії, Франції, Росії. Офіційно вони називають себе військовими підрядниками і пропонують широкий спектр послуг: від охорони політиків і обʼєктів — військових баз, посольств, нафто- і газодобувних підприємств, суден — до надання консультацій та збору розвідувальної інформації. Відомі випадки участі представників ПВК в транспортуванні гуманітарних вантажів і рятувальних операціях після стихійних лих. Неофіційно про них все частіше говорять як про найманців, які не дотримуються правил і звичаїв ведення війни, що грубо порушують права людини.

За останні 20 років вплив ПВК у світі значно зріс. За даними журналу The Economist, з невеликої спеціалізованої ніші цей ринок перетворився на глобальний сектор послуг обсягом близько $ 200 млрд. Це сталося після терактів 11 вересня 2001 року і оголошення глобальної кампанії по боротьбі з тероризмом. За підрахунками фахівців, у 2006-му на 140 тис. американських військових в Іраку припадало близько 100 тис. учасників різних приватних військових компаній. Останні охороняли політиків, тренували місцеву армію і навіть допитували затриманих.

Сьогодні ПВК — це і бізнес, і політика. Як правило, у більшості країн ПВК контролюються державою і нерідко виконують його завдання, нехай і неофіційно. Найяскравіший сучасний приклад такої співпраці — російська ПВК Вагнера. У 2014-2015-му її представники брали участь у бойових діях на Донбасі, у 2017-2018-му — у Сирії. В одній з доповідей ООН йдеться про те, що ПВК Вагнера діє в Лівії — близько 1200 чоловік воюють на боці генерала Халіфа Хафтара проти визнаного ООН уряду національної згоди. Про присутність громадян РФ у Лівії президент РФ Володимир Путін якось сказав, що вони не представляють інтереси російської держави, а можуть продавлювати свої бізнес-інтереси. Дійсно, Росія за допомогою ПВК веде боротьбу за природні ресурси: у Судані тренує місцевих солдатів в обмін на видобуток золота, в ЦАР воює з повстанцями й отримує алмази і уран.

Український варіант ПВК

За сім років з початку військової агресії РФ проти України в нашій країні сформувався пласт людей, які вміють і можуть воювати, уже не бачачи себе в інших сферах. У розмовах з Фокусом представники колишніх добровольчих батальйонів розповідають, що втомилися від української війни, коли треба тільки сидіти і чекати, і не проти заробляти в секторі оборони. Тим більше деякі з них уже служили за контрактом: хтось у вітчизняній охоронній структурі, хтось — у приватній військовій компанії з охорони морських суден.

Нині можливостей для працевлаштування колишніх військових та правоохоронців в Україні кілька.

Перша — в охоронній фірмі. Їх часто створюють колишні командири. Кількість подібних структур з кожним роком зростає: у 2013-му таких було близько 4 тис., наразі — понад 6,5 тис. Вони займаються охороною підприємств, а також приватних осіб.

Друга можливість відкрита для людей не тільки з бойовим досвідом і готовністю до роботи в зонах підвищеного ризику, а й зі знанням декількох іноземних мов. Вони підписують контракти з іноземними компаніями військового консалтингу. Як правило, через українського посередника. Після охороняють судна з вантажами від піратів або нафтогазовидобувні платформи в Лівії, ЦАР, Малі, Нігерії. За словами військового експерта Тараса Чмута, в Україні подібних рекрутингових агентств з десяток. І у всіх є клієнти.

"Сьогодні українці демпінгують. Якщо раніше за роботу на морі могли платити близько $ 500 на добу, то наші погоджуються на $ 800-1000 на місяць. Просто українці хочуть знайти хоч якусь роботу", — говорить він.

Третій варіант — працювати в українській компанії. Одна з таких, Omega Consulting Group, зареєстрована в Славутичі. Серед її клієнтів дипломатичні місії, зокрема Канади і Великобританії, іноземні фонди (USAID), засоби масової інформації на кшталт Бі-бі-сі. Вони запрошують на роботу вузькоспеціалізованих співробітників у сфері безпеки, готових брати участь у військових і поліцейських спеціальних операціях, миротворчих і гуманітарних місіях за кордоном, працюють у Малі, Сенегалі, Нігерії, Єгипті, Саудівській Аравії, Туреччині. За словами генерального директора Андрія Кебкала, свого часу він пропонував послуги своєї компанії й українським силовикам, але застосування їм в СБУ і ЗСУ не знайшли.

Уберегти від найманства

Юристи кажуть, що який би з трьох варіантів претенденти не вибрали, така діяльність в Україні законна. Охоронні фірми отримують відповідні ліцензії, а ось компаній військового консалтингу в нашому законодавчому полі не існує.

"Ми можемо або на законодавчому рівні врегулювати те, що і так є, — дати йому назву, визначити, як контролюватимемо роботу, або відкладати вирішення питання на роки, продовжуючи робити вигляд, що такого явища, як ПВК, немає", — говорить Тарас Чмут.

Про необхідність узаконити ПВК в Україні говорять уже кілька років. До недавніх пір на розгляді парламентського Комітету з питань національної безпеки та оборони навіть перебував законопроект "Про військово-консалтингову діяльність" авторства Ольги Василевської-Смаглюк зі "Слуги народу". За її словами, головна мета документа — працевлаштувати колишніх військових, легалізувати і забезпечити державний контроль за військово-консалтинговою діяльністю. Але в головного науково-експертного управління ВР до тексту законопроекту виникли питання.

Чому — Фокусу пояснює генерал-майор запасу СБУ Ігор Гуськов, який досліджує діяльність ПВК. "Крім виконання логістичних та консалтингових функцій, законопроект допускав участь громадян України в конфліктах на території іншої країни. Ця думка категорично неприйнятна, — говорить він. — Якщо теоретично уявити, що наших хлопців, які пройшли АТО, будуть вербувати для такої діяльності, ми можемо опинитися в ситуації росіян трирічної давності, коли ПВК Вагнера потрапила під удар західної коаліції в Сирії у 2018 році. Тоді понад 80 людей загинули. Я спілкувався на цю тему з авторами законопроекту. Вони кажуть, що були готові вводити правові запобіжники. Але ніякі нові норми не змусять працювати вже наявні механізми".

Гуськов має на увазі статтю 447 Кримінального Кодексу — "Найманство". "Ми знаємо, що сьогодні близько 200 осіб воюють у структурі ПВК Вагнера, і щодо жодного з них немає навіть заочного вироку. Хоча ми завжди говорили, що ніякої приватної військової компанії Вагнера не існує — структура забезпечується, навчається, фінансується російською військовою розвідкою, а комерційні структури бізнесмена Євгена Пригожина виступають певним прикриттям. Діє ціла армія, що має на озброєнні танки, гаубиці, артилерію і навіть літаки. якби вже були покарані громадяни України, то інші б подумали, як діяти, якщо б їх пробували вербувати в "сіру зону" для участі в бойових діях", — пояснює експерт.

У той же час юристи уточнюють: щоб в Україні обгрунтувати звинувачення за статтею "Найманство", мало довести, що, припустимо, снайпер воював на боці іншої держави за гроші. Важливо представити контракт з армією і цифри — гонорар повинен бути в рази більшим, ніж отримують місцеві військові.

Приватні армії

Експерти впевнені, що для ефективної роботи законодавства необхідно чітко прописати, що держава розуміє під терміном "військовий консалтинг". Тоді його легалізація дозволила б, по-перше, офіційно працевлаштовувати велику кількість колишніх військових. По-друге, підвищувати рівень обороноздатності країни. "Можна було б залучати своїх колишніх військових з бойовим досвідом у реалізації тієї діяльності, яка геополітично може бути цікава Україні", — говорить Тарас Чмут. Не треба забувати, що ПВК — це якраз ті компанії, які допомагають державі і виконують функції, на які держава або не хоче витрачати гроші, або не може через певні обставини. До того ж люди для ПВК, як правило, мають більш високий рівень підготовки. Наприклад, стрілецька — не ключова. Щоб працювати в ПВК, відбираються кандидати, які вміють оцінювати обстановку в екстремальних умовах. Таких наша армія не готує. По-третє, легалізація подібних компаній допоможе контролювати, що відбувається в середині цих структур.

Олександр Скіпальський, колишній керівник військової контррозвідки СБУ, каже, що, поки створення ПВК не врегульоване законом, цю сферу складно контролювати: такими неформальними обʼєднаннями можуть користуватися вороги, у тому числі РФ. "Використовувати українські мілітаризовані формування, щоб імплементувати туди свою агентуру, своїх провокаторів. Зверніть увагу, що недавно СБУ заявила про затримання агента ФСБ, який хотів завербувати прикордонника на Волині з метою доставлення зброї з Росії через Білорусь в Україну. Як експерт скажу: Росія робить військові закладки на випадок ведення партизанської боротьби та військових дій, щоб підривати ситуацію зсередини країни, а не тільки в районі ООС", — припускає він.

Ми можемо або на законодавчому рівні врегулювати те, що і так існує — ПВК, — або відкладати вирішення питання на роки, продовжуючи робити вигляд, що такого явища немає

При цьому Ігор Гуськов впевнений: діяльність подібних приватних структур, якщо мова не йде про класичні охоронні фірми, повинна вестися винятково за кордоном. "Звичайно, чисто теоретично можна було б говорити, що ПВК могли б доставляти вантажі по лінії міжнародних організацій, щоб не відволікати українські сили правопорядку або ЗСУ, — вважає експерт. — Але як тільки ми допускаємо таку думку, за нею виникає інша — про можливу легалізацію зброї. Не можна озброїти приватників автоматичною зброєю, коли законом ця сфера не врегульована. Тому я б говорив, що подібні консалтингові компанії могли б виконувати охоронні функції наших представництв за кордоном". Він також уточнює, що українські судна виконують вантажоперевезення по всьому світу, і якщо існує небезпека захоплення або знищення вантажу, залучають іноземні компанії: "Навіщо платити іноземцям, якщо є власні ресурси".

Проти роботи подібних приватних структур всередині країни виступають керівники силових відомств, мовляв, це все одно що дозволити роботу приватних армій. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков якось сказав, що в державі Україна є тільки одна монополія на застосування сили і вона належить Нацгвардії, поліції і ЗСУ.

"Але що б офіційно не говорили про неможливість створення приватних армій, за фактом такі вже існують. Називаються вони тільки центрами підготовки, — упевнений військовий експерт Олег Жданов. — Це "Марусині ведмеді", база Яроша під Дніпром, "Карпатська Січ". Крім того, уже зараз деякі олігархи і бізнес-групи мають приватні силові структури, а фактично — армії, які реалізовують свої можливості всередині країни в рейдерстві або інших силових сценаріях для політичного тиску".

"Донкорп Україна", яку асоціюють із Семеном Семенченком, може виявитися однією з таких. За даними журналістів програми "Слідство.Інфо", учасники цієї охоронної фірми були залучені в силових захопленнях підприємств. Але навіть якщо такі дії підтвердить слідство, їх навряд чи можна буде кваліфікувати як створення незаконного збройного формування. Нині експерти говорять: звинувачення, висунуте Семену Семенченку, більше схоже не на намір притягнути до відповідальності за кримінальне правопорушення, а на спосіб тиску на організаторів охоронної структури, можливо, з метою перерозподілу сил у "сірій зоні".