Слишком мягкая украинизация. Тарас Креминь о том, почему защита языков меньшинств — это тупик

За спиною Тараса Кременя, уповноваженого із захисту державної мови, в його робочому кабінеті висить великий плакат з офіціантом з тацею в руках і надписом: "З 16 січня обслуговування — українською". По різні боки столу акуратно викладені книги: "Я, Ніна" Яніни Соколової про її боротьбу з раком та "Скіфська одіссея", поема-балада Ліни Костенко. Під час розмови мовний омбудсмен кілька разів робить перерви на телефоні дзвінки, а також для того, щоб виступити через Zoom на конкурсі "Вчитель року-2021".

Посаду уповноваженого Кремінь зайняв 8 липня 2020 року. Його попередниця Тетяна Монахова пропрацювала менше шести місяців і пішла зі скандалом. Пізніше вона розповідала, що їй не дали створити секретаріат та не платили зарплатню. На згадку про свою попередницю омбудсмен реагує скептичною посмішкою та розповідає, що після призначення без проблем набрав команду і самостійно знайшов приміщення для офісу. Кремінь обіцяє, що його п"ять років на посаді будуть результативними. На питання він відповідає вкрай обережно.

Прихильник балансу

Що змінило для українського суспільства прийняття мовного закону? Мені здається, що ті, хто розмовляв російською в магазинах чи кав"ярнях, так і продовжують спілкуватися з клієнтами.

Прийняття закону про забезпечення функціонування української мови як державної, який був ухвалений на 28-ому — 28-ому! — році української незалежності, є однією з найяскравіших демонстрацій лагідної українізації. Закон набув чинності 16 липня 2019 року, а окремі статті продовжують імплементуватися кожні півроку. Так, 30 стаття, яка гарантує надання інформації та послуг державною мовою, запрацювала тільки з 16 січня цього року, а іспити на володіння українською для претендентів на державну службу почнуться з 16 липня.

Людям подобається, що до них почали звертатися українською — в банках, в супермаркетах, та й чиновники почали спілкуватися державною мовою набагато краще. Звісно, є і проблеми, які представлені в наших щомісячних звітах. За перший квартал цього року маємо 1129 звернень, що говорить про всіляку допомогу з боку громадян, які помічають і фіксують порушення мовного законодавства.

Я теж подивилася вашу квартальну статистику. За цей час з Херсонської області надійшло вісім звернень, з Сумської – шість, з Житомирської — два. Це говорить про те, що люди в цих регіонах хочуть, щоб з ними продовжували спілкуватися російською?

По-перше, активність в регіонах свідчить як про порушення, так і про сумлінність окремих громадян. По-друге, нашими заявниками переважно є мешканці обласних центрів. Серед лідерів – місто Київ, де зафіксовано 327 порушень, але з сільської місцевості не надійшло жодного звернення. Це підтверджує, що там люди розмовляють українською мовою. Я періодично спілкуюся зі своїми рідними із Закарпаття, особливо цікаво знати, що відбувається на території Берегівського району, і можу сказати, що там проблем з дотриманням мовного законодавства немає. Українською мовою послуговуються у сфері освіти, в органах місцевого самоврядування, комунальній сфері. Що стосується особистісного спілкування – люди самі для себе визначають, якою мовою їм зручніше говорити.

Якщо казати про особисте спілкування, то напевно, що так і є, але цікаво про сферу обслуговування. Для прикладу, я з Херсонщини, і в моєму райцентрі більшість спілкується російською. Для людей це нормально, це не проблема, і я розумію, чому так мало звернень звідти. Але ж знову виходить так, що в одних регіонах закон про мову імплементується, а в інших — ні.

Я є прихильником балансу. Перш ніж вимагати щось від людей, треба створити для них кращі умови. Можливо це не провина регіону чи окремого міста, що там використовують російську мову. Це може бути через існуюче російськомовне інформаційне поле. А обіцяних безкоштовних курсів з вивчення української мови, як і державної програми з розвитку та опанування української мови поки що немає. Питання в іншому — українська мова ніде не може бути державною, крім України. Кожне наше зволікання, розмови про регіональні мови, про захист мов національних меншин замість утвердження української — це шлях до правової пустелі, гуманітарна безвихідь.

Але треба визнати, що війна на сході вплинула на свідомість громадян України, спілкування українською мовою стало одним із ціннісних, світоглядних пріоритетів.

"Страшилки" і залякування

Так, 2014 рік багато змінив. Але це про особистий вибір людини – вона сама визначає, якою мовою розмовляти. Коли ми кажемо про закон, а з ним випливають і різні "страшилки", то людей це трохи насторожує. Ніхто не любить, коли його до чогось примушують. І після прийняття закону були конфлікти в магазинах, кав"ярнях. Тобто все-одно виникає напруга у суспільстві. Чи не свідчить це про те, що ще зарано приймати такі закони, що громадяни до цього не готові?

Одним із ключових наративів, який був викритий академіком Володимиром Горбуліним, теоретиком гібридної війни в Україні, можна назвати мовний конфлікт. Насправді, він є штучним. Ми прекрасно розуміємо, що українську мову використовують більшість громадян [згідно з опитуванням Центру "Соціальний моніторинг", 36,6% респондентів вдома розмовляють виключно українською, 10,3% — виключно російською].

Проросійські сили, на превеликий жаль, сьогодні "інфікують" частину інформаційного простору, натомість не всі громадяни "вакциновані" проти брехні. У 2014 році лякали, що за російську мову в Україні будуть жорстоко карати — і це тоді, коли на окупованих територіях катували людей за українську. Розповсюджувалися "страшилки" і тоді, коли приймали закон про мову. Звичайно, все це повна нісенітниця. Наприклад, лякали штрафами, але ми досі не наклали жодного. Всі порушення виправляються на очах. Власне тому української стало значно більше в усіх сферах.

Ви ж ще не можете застосовувати штрафні санкції.

Можемо, але тільки до суб"єктів господарювання. А з 16 липня 2022 року, коли повністю набуде чинності стаття 188 Кодексу України про адміністративні правопорушення, — стосовно фізичних осіб, які двічі порушили закон протягом року. Ми працюємо так, щоб були дотримані права громадян на інформацію та послуги державною. Але якщо громадяни воліють спілкуватися іншою мовою, і це буде прийнятним для сторін, нема проблем. Але ми схильні визнати: треба подбати про те, щоб кожен мав можливість навчитися українській, а за потреби — підвищити свої мовні компетенції.

Ви так підкреслили, що не наклали жодного штрафу. Це означає, що з 2022 року ви також не плануєте штрафувати?

Ні, я за те, щоб накладати штрафи. Але сьогодні, завдяки превентивній роботі і системній роз"яснювальній діяльності, ми бачимо, що в нас стає менше порушень. Кількість звернень динамічно падає. Все, що ми могли зробити в сфері обслуговування — попередити тих, хто припустився помилки, ми в принципі виконали.

Іспити для чиновників

Ви згадували про іспити для держслужбовців, які будуть проводитися з 16 липня цього року. Вони стосуються тільки тих, хто претендує на вакансії. А що робити з посадовцями, хто вже працює?

Сьогодні єдиним критерієм, яким визначається рівень володіння державною мовою, є диплом про освіту. З 16 липня претендент на державну службу або на отримання громадянства України має скласти усний і письмовий тест та отримати відповідний сертифікат. Від складності майбутньої роботи залежатимуть самі завдання. Це будуть рівні А, B, C, як визначено в усьому світі.

Ми тісно співпрацюємо з мовними інспекціями Литви, Латвії, Естонії. І в них з таким сертифікатом йдуть не тільки на державну службу. Коли громадяни подають документи на роботу до будь-якої установи, то докладають сертифікат на рівень володіння національною мовою. Інакше такий громадянин буде вічним безробітним.

Це ми говоримо про тих, хто буде тільки претендувати на посади. А що робити з тими, хто вже працює, вони ж не зобов"язані здавати такі іспити?

Ніхто нікому не забороняє пройти іспити. Замість того, щоб чекати коли опинишся на обліку в центрі зайнятості, краще наперед отримати сертифікат. За законом і мені, якщо я піду на новий термін, доведеться складати такий тест. І це при тому, що я вчитель української мови і літератури, закінчив аспірантуру і докторантуру з української літератури, але іспит є обов"язковим. Ми повинні демонструвати громадянам України, що поважаємо державу і наші закони.

Нещодавно була ситуація з Айною Тимчук, головою Харківської облдержадміністрації, на яку поскаржилися, що вона спілкується російською. Накласти штраф ви ще не можете, то який механізм дій у такому випадку?

Я звернувся до неї, щоб вона надала роз"яснення. Якщо ми протягом року побачимо порушення з боку цієї посадовиці, то будемо не тільки вимагати виконання законодавства, але й ставити питання про відповідність займаній посаді. Не виключаю, що в нас ще залишаються чиновники, які використовують не державну мову. Але треба розуміти, коли це відбувається, — в робочий час чи при побутовому спілкуванні.

Після того, як надсилаєте вимогу усунути те чи інше порушення, відслідковуєте результати?

Так, з цією метою у нас створено управління, до складу якого входять кваліфіковані фахівці. Ми моніторимо кожний окремий випадок.

Якщо через місяць бачите, що порушення не усунуто, що відбувається тоді?

У нас такого не буває, наразі стовідсоткове усунення порушень. Але якщо припустити, то ми можемо повторно звернутись і розглянути можливість накладання штрафу за умови впертого ігнорування закону.

Ви часто розповідаєте про курси української мови від держави. Що робите, щоб вони з"явилися?

Законом визначено, що на початку 2020 року уряд мав затвердити програму розвитку та опанування державної мови і запустити курси з безкоштовного вивчення української мови. Ще під час нашої першої зустрічі з прем"єр-міністром України ми говорили про те, що це треба зробити якнайшвидше. Від цього залежить, коли з"являться обласні та міські програми розвитку української мови. Охоплювати курсами кожного громадянина неможливо, але це і непотрібно. Передусім вони необхідні для претендентів на державну службу та претендентів на отримання громадянства. Також заняття можна започаткувати в контексті Університету третього віку, тобто для людей старшого покоління, в яких не було можливості вивчити мову.

Ви розказали, чому ці курси важливі. А що робиться для того, щоб вони були, бо зараз їх нема?

Їх немає, але вони визначені планом заходів щодо реалізації першого етапу (до 2022 року) Стратегії популяризації української мови. Очікуємо, що до осені вони будуть розроблені як проект. Запуск має відбутися у 2022 році, що має відображатися у держбюджеті на наступний рік.