Кишинів, Белград, Стамбул? Де можуть відбутися наступні переговори щодо Донбасу

Ще недавно в білоруській столиці збиралася на засідання Тристороння контактна група (ТКГ) з мирного врегулювання ситуації на сході України. Зустрічі проходили кожні два тижні в мінському "Президент-готелі", поки через пандемію коронавірусу не перейшли в онлайн. За тим, що відбувається в Білорусі всі шість років, стежить аналітик Марія Кучеренко. Вона переконана: Мінськ був не найкращою локацією для переговорів щодо Донбасу, але уточнює, що навряд чи в сторін був вибір, тим більше в України.

Рішення приїхати до Мінська для канцлера Німеччини Ангели Меркель і президента Франції Франсуа Олланда було продиктовано близькістю білоруської столиці до ЄС: вона всього за декілька годин льоту з Парижа і Берліна. Президент РФ Володимир Путін бачив у Білорусі країну, яка може обʼєднати "братські народи" і дозволити Росії розширити її вплив.

Що ж стосується Олександра Лукашенка, то у 2014-му він намагався не тільки не посваритися з РФ, але і подружитися із Заходом, наполягаючи на своїй винятковій ролі посередника і прагнучи придбати політичні бонуси: на початок мінського процесу він втратив імідж "останнього диктатора Європи". Україна ж у страшні дні після боїв в Іловайську і Дебальцевому в умовах шаленого тиску погодилася.

"Якби Україна проявила серйозну незговірливість у деталях типу вибору переговорного майданчика, навряд чи можна було виграти в чомусь істотному. Не виключено, що ніякого режиму припинення вогню, навіть формального, який до кінця ніколи і не дотримувався, могло і не бути", — припускає Марія Кучеренко.

Хоч в Антарктиді

Влітку 2020-го в Білорусі відбулися президентські вибори. Під час їхнього проведення зафіксовано безліч порушень — країни ЄС, США та Україна їх результати і легітимність Лукашенка не визнали. Крім того, для Києва ці події стали формальним приводом для можливого перенесення переговорів щодо Донбасу.

"Ми категорично повідомляємо, що не братимемо участі в засіданнях ТКГ, якщо раптом завершиться карантин і буде запропоновано продовжити ці консультації, як раніше, безпосередньо в Мінську", — заявив Олексій Резніков, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Але пошуки нового переговорного майданчика відкладалися. Відновилися вони лише після примусової посадки в Мінську літака авіакомпанії Ryanair і арешту журналіста Романа Протасевича. Україна ввела повітряну блокаду літаків Білорусі.

У Мінську треба концентруватися на малих кроках гуманітарного характеру, політику винести на більш високий рівень і підготувати нову угоду щодо Донбасу

"Очевидно, що в Мінську переговори проходити не можуть у силу різних обставин, у тому числі введення Україною додаткових санкцій, обмеження польотів та антиукраїнської політики, яку вів Мінськ навіть напередодні затримання літака", — упевнений Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. За його словами, білоруські політики вже кілька місяців відкрито демонструють, що Білорусь стала на бік Росії і не проти опинитися її військовим і політичним союзником.

Так, міністр закордонних справ Білорусі Володимир Макей, після того як керівник української делегації Леонід Кравчук заявив про можливе перенесення переговорів ТКГ з Мінська в інше місце, звинуватив Київ у небажанні виконувати мінські домовленості.

"Не хочуть вони працювати далі — будь ласка, нехай шукають інше місце, хоч в Антарктиді", — зазначив він, хоча до переговорів Мінськ завжди мав формальне ставлення.

Компромісний варіант

Найбільш активно ідею зміни місця для переговорів щодо Донбасу лобіює саме Леонід Кравчук. Він упевнений: "Дії білоруського режиму не дозволяють вважати Мінськ можливим майданчиком для продовження переговорів". Правда, спікер української делегації Олексій Арестович запевняє, що офіційно це питання не порушувалося.

Проте представники української делегації в Мінську й експерти називають кілька можливих точок на карті. У їх числі — столиця Молдови Кишинів, Сербії — Белград, а ще турецький Стамбул. Правда, перший варіант навряд чи можливий через конфлікт у Придністровʼї, другий — через вплив Кремля на політичне керівництво країни. Що стосується Туреччини, то відносини Анкари і Москви останнім часом загострилися. Серед можливих майданчиків називають і Казахстан. Раніше тепер уже експрезидент країни Нурсултан Назарбаєв пропонував тодішньому президенту США Дональду Трампу перенести переговори щодо врегулювання на Донбасі з Мінська в Нурсултан. Але, незважаючи на стриману позицію Казахстану щодо донбаського конфлікту, переговори там навряд чи зручні — переліт із Західної Європи в одну сторону займає пʼять-шість годин.

"Це може бути одна з країн Європи, але не держава — член НАТО, інакше росіяни не погодяться", — припускає Арестович. Наприклад, Австрія. У минулому році канцлер Себастьян Курц пропонував зустрічатися у Відні, де розташована штаб-квартира ОБСЄ. Кравчук говорить про Швейцарію та Фінляндію. Саме в Женеві вже 13 років проходять переговори щодо Грузії за участю представників ООН, ОБСЄ, Євросоюзу, а також Грузії, РФ і США. Приїжджають на них і так звані представники Абхазії і Південної Осетії (Цхінвальського регіону), що з точки зору Тбілісі відбувається неофіційно.

Грузинський формат у Женеві можливий, але український — навряд чи. Представники окупованих грузинських територій не під санкціями ЄС і США, на відміну від представників незаконних збройних формувань на Донбасі. Та й ряд російських чиновників — учасників переговорів від РФ у Мінську також у санкційних списках ЄС, їхні рахунки заблоковані, а пересування обмежене.

Серед таких представник Росії в ТКГ Борис Гризлов, заступник керівника адміністрації президента РФ Дмитро Козак і його попередник Владислав Сурков, хоча двом останнім санкції не завадили свого часу відвідати Берлін і Париж. З моральної точки зору для України тоді був тільки один приємний момент — після переговорів їм не дозволили залишитися ні дня більше на території ЄС.

З одного боку, така неформальна практика дозволяє робити винятки — поїздки в ЄС санкційних осіб виправдовуються необхідністю вести переговори про мир, з іншого — медійно все буде виглядати скандально, мовляв, санкції не діють, їх можна взагалі скасувати. Для України це програшна ситуація. Тим більше якщо разом з Козаком, Гризловим або Сурковим Росії вдасться гарантувати дипломатичний імунітет і привезти так званих представників ОРДЛО, запрошених Москвою.

"Логічно, щоб нову локацію пропонувала не Україна, а ОБСЄ", — вважає Сергій Гармаш, журналіст і представник України в ТКГ. Тоді можна спробувати уникнути спекуляцій з боку РФ. Але Росія — одна з трьох сторін у переговорах у Мінську, і для зміни майданчика необхідна її згода. "РФ може скористатися ситуацією — спробувати внести дисбаланс у процес, заявивши про зрив усього переговорного процесу", — попереджає міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Практичне застосування

"На мій погляд, питання про зміну Мінська мало вирішуватися ще тоді, коли українська влада офіційно не визнала легітимним президента Лукашенка. Було б дивно, якби ми відправляли міжнародну делегацію і використовували як майданчик для міжнародних переговорів країну, владу в якій ми офіційно не визнаємо", — говорить Гармаш. З ним згодна Кучеренко. Аналітик вважає, що сьогодні наполегливість у питанні зміни майданчика швидше дає можливість зафіксувати нашу позицію щодо Білорусі.

"Але я не розумію логіки цих дій: якщо ми говоримо, що нас не влаштовує ситуація з правами людини в Білорусі, то питання про перенесення майданчика варто було порушити ще з викрадення громадянина України Павла Гриба в серпні 2017 року. Уже тоді було зрозуміло, що Білорусь — це задній двір, на якому російські спецслужби діють, як їм завгодно. Робити вигляд, що це стало зрозуміло лише під час літніх протестів і терористичної посадки літака, не дуже розумно, адже це говорить про нашу позицію і розуміння того, що відбувалося в Мінську всі ці роки", — пояснює вона.

Важливо

Донбас невирішений. Як за два роки змінилася риторика президента щодо війни на сході

І все ж експерти сумніваються, що найближчим часом можлива зміна переговорного майданчика. По-перше, онлайн-режим зручний, на його збереженні в період пандемії наполягають представники ОБСЄ — вимоги до епідемічної безпеки в таких організаціях дуже високі. По-друге, результати рішень щодо Донбасу навряд чи покращаться.

"Справа не в тому, чи погодиться на це Росія, чи ні. Справа в тому, що на практиці від цього легше нам не стане, — продовжує Марія Кучеренко. — Упевнена, що РФ буде до останнього наполягати на Мінську. Але і їм це нічого не дає. У сьогоднішніх умовах онлайн-розмова в принципі ні про що. Якщо знадобиться фізична зустріч для підписання якихось "документів", нічого не завадить Козаку продавлювати все, що він хоче, і в Белграді, і в Стамбулі, і в будь-якій іншій точці. Поки угоди мінські написані, як вони написані, можна засідати де завгодно, але нічого не зміниться".

Привід для нової угоди

Зміна майданчика може бути приводом для переформатування Мінська взагалі і пропозицій нового порядку денного. Для цього доведеться міняти підходи. Зокрема, Україні варто вказати, що всі політичні питання — прерогатива "нормандського формату", і саме там їх варто обговорювати. Акценти було б правильно розставити так: тільки з "нормандською четвіркою" можна обговорювати перспективу появи нових рамкових документів, а мінські угоди давно неефективні. На думку українських експертів, у них некоректно позначені сторони конфлікту, самі угоди укладалися під серйозним військовим тиском, а це підстава для їх перегляду.

"Крім того, були питання до представників ОБСЄ в Мінську. Зокрема, до координатора політичної підгрупи Пʼєра Мореля. Так звані представники від ОРДЛО поводили себе так нахабно багато в чому через його позицію. Якщо подивитися на роботу Мореля в Женевському форматі щодо Грузії, він діє аналогічно. Мовляв, давайте всіх вислухаємо, усіх охочих посадимо за стіл переговорів. Коли ж грузинська сторона вказувала, що представники Абхазії і Південної Осетії — це представники незаконних формувань, він говорив, мовляв, яка різниця. Поки Морель був у Мінську, нічого не змінювалося", — пояснює Марія Кучеренко.

Саме Морель вважається автором плану 2015 року, який передбачав ухвалення Верховною Радою спецзакону про місцеві вибори на окупованих територіях, які де-факто мали відбутися без контролю української сторони. І ось кілька днів тому Морель пішов, а разом з ним — посол Тоні Фріш, який координує роботу гуманітарної підгрупи, що відповідає за так званий обмін полоненими. Поки невідомо, хто займе їхнє місце, але вже зараз Україні важливо вказати ОБСЄ на грубі порушення регламенту: допуск на зустрічі сторонніх осіб з числа представників незаконних збройних формувань.

"Позиція України може виглядати проактивною, якщо ми будемо говорити про неефективність мінського формату, деструктивну позицію Росії з багатьох питань, які порушуються в ТКГ. Тим більше всі підстави для цього в України є. Ми досить йшли на поступки і терпіли порушення домовленостей, у тому числі щодо білоруського режиму тиші", — вважає політолог Віталій Кулик. Тому в ТКГ треба концентруватися на малих кроках гуманітарного характеру — звільнення заручників, побутові проблеми людей, котрі живуть на окупованих територіях і в сірій зоні. Політику ж необхідно намагатися винести на більш високий рівень і підготувати нову угоду щодо Донбасу, можливо, за участю Великобританії і США.