Договірний матч. Чому Заходу вигідніше розкручувати "загрозу вторгнення", ніж покарати Путіна

Енергетична залежність: газова голка Росії

Справжня проблема Європейського союзу, і особливо Німеччини, — вплив Росії на постачання в ЄС енергоносіїв. Чим швидше Європа відокремиться від російської енергетики, тим краще. Про це говорить Брукс Ньюмарк, колишній британський парламентарій та член секретаріату британського кабінету міністрів із питань громадянського суспільства. "Щоб чинити реальний економічний тиск на Росію, Німеччина повинна використовувати газопровід "Північний потік-2" як спосіб тиску на Росію, а США мають виключити Росію з Глобальної системи швидких платежів [SWIFT]", — говорить політик Фокусу.

За його словами, Євросоюз розділений на Західну та Східну Європу, тому французи хочуть, щоб ЄС мав іншу стратегію, ніж НАТО, а німці стурбовані енергетичним тиском Росії на них.

"Німці, зі свого боку, диктують своїм меншим балтійським країнам-партнерам із ЄС, таким як Естонія, що вони можуть, а що не можуть робити. Нещодавно вони заборонили іншій суверенній державі Естонії надавати військову підтримку Україні", — пояснює британський політик.

У США давно немає зовніш­ньополітичних перемог, і в цьому сенсі захистити Україну в умовах неіснуючої загрози — саме те, що лікар прописав

Енергозалежність від Росії — ключова проблема Європи. Криза, яка торкнулася їх під час теперішнього опалювального сезону, виникла через багато причин, але дозволила Кремлю підняти важливі для себе політичні питання: нерозширення НАТО за рахунок України та Грузії, зняття санкцій, фактичного перегляду Ялтинських та Гельсінських угод.

"ЄС залежить і найближчим часом залежатиме від газу. Ми, "Зелені", завжди вимагали, щоб ця залежність зменшувалась шляхом диверсифікації країн-постачальників та переходом на нові, насамперед зелені, джерела енергії. Я критик "Північного потоку-2", і наша партія завжди вимагала його закриття. Особливо це необхідно буде зробити, якщо Росія справді піде на чергову військову агресію проти України. Інші партії, особливо соціал-демократи, чинили опір такій опції, але ми їх переконали. ПП-2 можуть не ввести в експлуатацію в разі війни", — розповідає Фокусу Сергій Лагодинський, депутат Європарламенту від німецької партії "Зелені".

Колишня очільниця делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи, народна депутатка від "Слуги народу" Єлизавета Ясько, вважає, що Євросоюз на рівні європейських інституцій не надто зацікавлений у "Північному потоці-2", це проєкт, який найбільші дивіденди принесе ФРН.

"Німеччина — економічно найпотужніша держава ЄС, але це не весь ЄС", — указує вона.

Лагодинський каже, що під час розмов про ПП-2 варто враховувати економічний фактор, наприклад, як окупити мільярди, вкладені в газопровід, та як пояснити це платникам податків.

"Питання про те, як опалювати будинки європейців, аж ніяк не питання наживи. Тут потрібна комплексна переорієнтація енергетичної системи. Вона необхідна, але це неможливо зробити відразу", — говорить Лагодинський.

Брукс Ньюмарк указує, що розмита позиція західних партнерів дозволяє Росії міцно триматися власної точки зору.

"Путін, мабуть, сміється над безладними змішаними повідомленнями Заходу. США очолює слабкий президент, який не думає перш ніж відкрити рота. Минулого тижня він сказав, що вторгнення без повного вторгнення призведе до того, що НАТО вирішить, як реагувати. Справді? Будь-яке вторгнення, яким би малим воно не було, є вторгненням на суверенну територію України. Йому потрібно бути чіткішим і міцнішим", — каже британський політик. Він також додає, що країнам варто орієнтуватися на Велику Британію, яка залишається надійною у своїх повідомленнях та підтримці України, надаючи їй дипломатичну та військову підтримку, зокрема зброю.

Підкуп і санкції. Як Росія маніпулює західними політиками

Росія любить купувати західних політиків. Колишній депутат Держдуми Ілля Пономарьов у розмові з Фокусом коментує: "Росія стала найбільшим експортером політичної корупції. Для західних політиків це зовнішні гроші, а не внутрішні, тому вони легко та охоче на це йдуть. Мова йде не лише про прямий підкуп, їм також допомагають під час виборчих кампаній, допомагають зв’язками тощо".

Єлизавета Ясько говорить про намагання РФ підкупити європейських політиків. Саме тому, наприклад, радить пильно спостерігати за цьогорічними президентськими виборами у Франції. Під час минулих Москва підтримувала Марін ле Пен.

Путін, мабуть, сміється над безладними змішаними повідомленнями Заходу. США очолює слабкий президент, який не думає перш ніж відкрити рота

Окрім прямого підкупу Росія вдається до шантажу й навіть убивств. У цьому контексті влада РФ, за твердженнями західних спецслужб, має стосунок до отруєння Сергія Скрипаля та його доньки Юлії хімічною зброєю "Новачок", вбивства Олександра Литвиненка, підозрілої смерті Бориса Березовського тощо.

Що стосується санкцій, то тут Захід не поспішає, обмежуючись дипломатією та заявами про рішучі дії в разі вторгнення.

"У Заходу своя логіка, йому потрібно відповідати на виклики. Якщо почнеться повномасштабна війна, то озвучені санкції можуть запровадити, — вважає Владислав Іноземцев, російський економіст. — З іншого боку, я не вірю, що Кремль наважиться на таку війну. Якщо ж станеться щось менше, наприклад, посилення конфлікту на Донбасі або війна в кіберпросторі, то Захід переконає себе та інших, що це не той випадок, на який необхідно відповісти жорсткими санкціями".

За словами нардепа Ясько, санкції — це двобічна зброя. Питання в тому, хто більше від них втрачає, а це непросто підрахувати. Вона вважає, що мовчання ЄС щодо агресивних дій Росії проти України заохотить її до нової агресії вже проти Євросоюзу. Можуть з’явитися нові ультиматуми щодо запровадження безвізового режиму, отримання торговельних преференцій, допуску російських компаній до держзакупівель в ЄС. Такий шантаж у поєднанні з інформаційною кампанією й політичною корупцією нерідко досягає мети, як це було з Україною за часів Януковича, Ющенка й Кучми.

"Проти санкцій виступають держави, які мають найбільші обсяги торгівлі з Росією або займають нейтрально дружню позицію щодо Москви. Утім, чинні санкції, запроваджені здебільшого після збиття літака рейсу МН17, зберігаються вже сім із половиною років і щороку подовжуються без великих дискусій", — зазначає Ясько.

Тиск на НАТО. Чому на Заході нема єдності стосовно санкції

Путін висуває необґрунтовані вимоги, наполягаючи на виході з НАТО країн — учасниць колишнього Варшавського договору. А присутність НАТО у Східній Європі та країнах Балтії — єдине, що заважає президенту Росії відтворити СРСР. Так вважає Брукс Ньюмарк: "Тепер Британія незалежна від склеротичної бюрократії ЄС, де рішення часто ухвалюються найслабшою ланкою системи. Це дає нам змогу в односторонньому порядку спробувати надати Україні якомога більше підтримки. Однак ми також є частиною НАТО, і було б добре, щоб решта членів Альянсу наслідували приклад Великої Британії, надаючи рішучу відповідь на агресивну поведінку Росії".

На його думку, РФ не збирається відступати, тому що Сполучені Штати чи НАТО не вдалися до жодних реальних кроків задля цього: "Зараз на кордоні з Україною перебуває 127 тис. російських військовослужбовців, зокрема контингент солдатів і два батальйони ракет "земля — повітря" С-400 відправлені в країну клієнта Путіна — Білорусь, що розташує путінські війська дуже близько до Києва".

Єлизавета Ясько зазначає, що Захід ніколи не був об’єднаний. Переліки членів НАТО і ЄС не є тотожними, а в цих організаціях складна система ухвалення рішень.

"Є держави, які побоюються Росії, є ті, що прагнуть із нею співпрацювати, ті, хто прямо від РФ не залежить, тому може опонувати, а є ті, які хочуть залишитися осторонь. Отак ми з ними й ведемо переговори: десь апелюємо до цінностей, десь — до фактів, десь шукаємо інші точки перетину. Перелік наших друзів добре відомий іще з 2014 року — це Польща, країни Балтії, США, Канада, Велика Британія, тут нічого не змінилося", — зазначає народна депутатка.

Важливо

Як Кремль розкачує Україну, а конфлікт Зеленського та Порошенка робить ситуацію ще небезпечнішою

Багато критики останнім часом лунає в бік Німеччини, яка блокує поставки зброї Україні. За словами влади ФРН, Німеччина не постачатиме зброю сторонам гарячих конфліктів.

"Вважаю, що постачання певних типів оборонних озброєнь Україні потрібне. Проте я розумію колег. Але не забувайте, що Німеччина допомагає Україні, постачаючи певні види оборонного та військово-медичного обладнання, не кажучи вже про політичну та економічну підтримку. Усі знали, що Німеччина неохоче постачає озброєння до зон конфліктів, це не новина. Ми не можемо перевиховати німців за місяць. Це процес усвідомлення самих себе як міжнародного, зокрема військового, актора. Над цим треба працювати довгостроково. Внести розбрат між ЄС та Україною — найкращий подарунок Кремлю", — зазначає Лагодинський.

Меркантильні висновки

Пономарьов вважає, що зараз довкола України триває договірний матч. "З одного боку є США, у яких давно немає зовнішньополітичних перемог, і в цьому сенсі захистити Україну в умовах неіснуючої загрози — саме те, що лікар прописав, — говорить він. — А для Росії головна ціль — Білорусь. Для її реалізації використовується, зокрема, конфронтація з США, НАТО, оскільки Білорусь межує з членами альянсу — Польщею, Литвою та Латвією. І висунуті вимоги РФ про нерозширення НАТО на схід, про заборону Україні вступати до нього і виведення сил альянсу з Польщі та країн Балтії — це черговий стратегічний перегин Кремля, оскільки всім зрозуміло, що НАТО не піде на ці умови".

"Коли справа доходить до внутрішньої політики, Путін стикається зі спадом популярності та падінням рубля. Поки незаконна анексія Криму була популярною, війна з Україною не була популярною", — говорить Брукс Ньюмарк.

Підтверджує ці слова і Пономарьов. За його словами, головна помилка аналітиків — вважати, що Путін — це диктатор, який робить усе що хоче. Але це не так.

"Він активно дослухається до суспільної думки. Якщо населення кардинально проти якихось дій, він цього не робитиме. Заходу потрібна зовнішньополітична перемога, вони штучно розкручують фактор зовнішньої загрози, а потім нібито запобігають йому", — пояснює Пономарьов.

Обидва політики вважають, що до закінчення зимової Олімпіади в Пекіні 20 лютого якихось гучних кроків не буде, адже Путіну в статусі союзника чи нейтрального гравця потрібен Китай, і він не захоче порушити момент, коли президент Китаю Сі Цзіньпін проводить церемонію закриття зимових Олімпійських ігор.

Депутат Європарламенту Лагодинський говорить, що якщо російський уряд справді хоче переговорів, то їхня основа не може бути ультимативною.

"Мені здається, що можна перезапустити процес роззброєння та контролю над озброєнням. Можливі також перезапуск або створення нових консультаційних механізмів, куди б залучили росіян", — каже він.

Резюмуючи, експерти наголошують на тому, що економічні інтереси в цій грі м’язами переважають над політичними. Тому Україні варто пам’ятати, що в політиці немає друзів, при цьому посилювати власну військову міць і не піддаватися на маніпуляції ні Росії, ні Заходу.