А поговорить. Что обсуждают с Путиным президент Макрон и канцлер Шольц

Незважаючи на посилення риторики Заходу та появу різких заяв лідерів країн-членів ЄС щодо вирішення долі війни на полі бою, деякі з них усе-таки намагаються розмовляти з президентом РФ Володимиром Путіним і закликати його до переговорів із Україною та про Україну. Фокус розбирався, які цілі переслідують Макрон і Шольц.

Усі пам'ятають, як зранку 24 лютого ЄС, США, Великобританія та інші країни НАТО рішуче засудили дії Росії, яка напередодні вночі вторглася в Україну, пообіцявши притягти РФ до відповідальності. Тоді мало хто зі світових лідерів вірив, що Україна зможе витримати навалу Росії, — їй відводилося від трьох днів до трьох тижнів. Пізніше прем'єр Великобританії Борис Джонсон визнав, що він і партнери пропонували президенту Володимиру Зеленському покинути Україну, але той відмовився. Як потім аналітики констатували: багато хто недооцінив українську армію та переоцінив російську.

Перемогти Путіна так, щоб він не образився

Із кожним наступним місяцем підтримка України посилювалася. Але щоразу експерти говорили, що вона недостатня. Тобто її вистачає для того, щоб стримати агресора, але не перемогти. Ба більше, більшість лідерів думали не просто про те, як вирішити конфлікт, а зробити це вигідно для Путіна, мовляв, щоб господар Кремля не міг "подвоїти свою ставку на криваву війну", доведеться йти "на брудні та незадовільні компроміси". Про це писало видання The Daily Telegraph у березні.

"Із того часу Захід еволюціонував у своєму ставленні до Росії, — каже Фокусу політтехнолог Олег Пастернак. — Ще 2021 року стани ЄС та США вважали Росію рівноправним партнером, інтереси якого мали бути реалізовані, задоволені. Тепер такого немає".

Експерт каже, що переломний момент настав під час саміту НАТО в Мадриді у червні.

"Тоді ухвалили нову стратегічну концепцію НАТО, в якій Росія була визначена як пряма та найбільша загроза безпеці Альянсу та стабільності у світі. З цього моменту для колективного Заходу Росія фактично офіційно стала ворогом, геополітичним суперником, країною, яка загрожує західній цивілізації", — зазначає політтехнолог.

Пастернак пропонує не обговорювати публічну, дипломатичну сторону питання — заяви та ноти, а стежити за реальними кроками, які робляться під упливом тих чи інших обставин.

"Гуманітарна підтримка зростає, мікрофінансова також. Так, зараз Угорщина заблокувала надання Україні 17 млрд євро, але, сподіваюся, через внутрішні механізми це вето буде подолано. Ми бачимо, що збільшується й військова допомога. У грудні набуває чинності нафтове ембарго, реакція Росії істерична. Все це свідчить, що зашморг над РФ із боку провідних держав світу посилюється. У Росії немає жодної можливості зробити міжнародний дипломатичний прорив, щоб переломити воєнну ситуацію. Різкішими у висловлювання стали навіть ті, кого можна було б назвати друзями РФ в Європі — Німеччина та Франція".

Позиція Шольца. "Політики люблять пересуватися зигзагами"

12 листопада канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що вирішити питання щодо завершення війни в Україні дипломатичним шляхом неможливо. Він сказав, що виступає проти припинення вогню за умов Росії. 26 листопада на Бранденбурзькій державній партійній конференції Шольц уточнив: "Росія не тільки не має виграти цю війну, а й не виграє її". Він пообіцяв підтримувати Україну стільки, скільки потрібно, зокрема озброєнням.

А вже 2 грудня канцлер Німеччини вперше за два місяці зателефонував Путіну. В пресслужбі канцлера повідомили, що розмова тривала годину та була присвячена "агресивній війні Росії проти України та її наслідкам". Канцлер попросив главу Кремля вирішити ситуацію дипломатичним шляхом, який включає, зокрема, виведення російських військ.

Експерти наголошують на зміні позиції канцлера Німеччини Шольца та взагалі Німеччини й пояснюють — раніше основою лояльності Берліна до Москви був виключно меркантильний інтерес. Росія мотивувала підтримку дешевими енергоносіями, її називали "надійним постачальником газу".

"Рішення продовжити будівництво "Північного потоку-2" після анексії Криму у 2014 році стало внеском Німеччини у розв'язання війни в Україні", — прямо заявив рейхсміністр юстиції ФРН Марк Бушманн 30 ​​листопада під час зустрічі з міністрами юстиції країн G7 у Берліні, цитує його видання Politico.

Щоправда, така різка позиція представника Німеччини донедавна була скоріше винятком. Канцлер Німеччини Олаф Шольц довгий час вважався прихильником проєкту "Північний потік-2". Ще в грудні 2021 року він говорив, що це приватний проєкт, і відмовлявся бачити в ньому небезпеку для національної безпеки.

"Вибухи на газопроводі "Північний потік-1" і "Північний потік-2" 26 вересня в Німеччині шокували багатьох. Такого ніхто не очікував. Відповідно, всі фінансові та лобістські мережі, що просували десятки років фундаментальну позицію про "здоровий бізнес" і "комерційні інтереси", взаємовигідності, коли всі отримують дешевий газ, а Росія — валюту для інвестицій і розвитку, в один момент впали. Шольц, який має реноме людини у футлярі, сіренького бюрократа, який через політичну турбулентність опинився на верхівці владного рівня, мав різко все переосмислити, зайняти позицію, яка, можливо, йому внутрішньо не дуже комфортна, але що робити, коли глобальні європейські тенденції змушують його це робити? Зрозуміло, порівняно з тим Шольцем, яким він був у березні чи навіть кілька місяців тому, зараз він інший. Але внутрішня інерція все одно очевидна. Не варто забігати наперед — політики люблять пересуватися зигзагами", — каже Фокусу експерт президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.

Він упевнений: позитивна політична динаміка є, але не варто забігати наперед.

"Рубікон ще не перейдено. Його перейдуть у випадку з Україною тоді, коли німецькі Leopard стоятимуть на українсько-російському кордоні та знищуватимуть цілі на російській території, з боку якої будуть спроби завдавати нам ударів. Поки ми цього не бачимо, а отже, всі можливі подальші політичні піруети з боку Шольця є абсолютним винятком", — пояснює він.

На думку Гончара, розмови Шольца та Макрона з Путіним продовжуються, тому що європейський політикум не має та не мав стрижня стійкості. Франція, Німеччина остаточно не розуміють всіх ризиків, на відміну країн центральної Європи. У Варшаві, Вільнюсі чи Празі ідея переговорів нікому не подобається, тоді як у Берліні та Парижі постійно повертаються до цієї теми.

Думки Макрона. "Франція має бути у військово-політичному авангарді Європи"

Емманюель Макрон — один із небагатьох європейських лідерів, який продовжує наполягати на необхідності підтримувати відкритий діалог із Володимиром Путіним. Про це він говорив багато разів привселюдно. Та й сам не проти знову зателефонувати господарю Кремля. Офіційна причина — поговорити про стан окупованої Запорізької АЕС. Неофіційно — про гарантії безпеки для РФ.

"Піруети Макрона показовіші, — каже Михайло Гончар. — Проблема пов'язана не тільки з власною оцінкою, але й із тим, що для французького політикуму характерні антиамериканські настрої. Вони характерні і для німців, але виражені менше. Франція вважає свою позицію козирною в НАТО, починаючи з 1960-х рр. Після відвідин США Макрон намагається продемонструвати якусь свою окрему французьку європейську політику всупереч американській, мовляв, Франція начебто завжди була та повинна бути у військово-політичному авангарді Європи, але насправді війна в Європі, викликана російською агресією, — це якраз результат нікчемності французької та німецької політики. Французька позиція мало чим відрізняється від французької позиції кінця 1930-х років, що передувало та сприяло початку Другої світової війни. Ця позиція не стримування, а спроба домовитися з Гітлером. Зараз це відбувається у випадку з Путіним".

Із іншого боку, всі глави європейських урядів і президенти електорально залежать, у тому числі, від громадської думки, медійного фону. Європейські медіа не можуть виправдовувати для європейців війну, адже війна є загрозою колективній безпеці європейців.

"Тому лідери держав мають робити певні кроки в напрямку видимого й очевидного потягу до мирного врегулювання ситуації, що вони й демонструють. Але водночас заяви про можливі розмови Шольца, Макрона з Путіним супроводжуються жорсткими заявами — будь-які заклики до переговорів із Росією без виконання пункту про деокупації територій не мають жодного сенсу. Ця межа працює. Це найбільший успіх української дипломатії, — упевнений Олег Пастернак. — Адже так чи інакше ми звикли, що наші справи вирішуються нагорі, без особливого запрошення України. Тепер, думаю, ця дипломатична традиція, принаймні публічно, порушена. Заяви Макрона та Шольца про повне виведення військ із усієї території України звучать як перемога української дипломатії. Тиск на Росію продовжує бути консолідованим і непробивним для російської інформаційної пропагандистської машини".

Найкраща українська дипломатія — українська артилерія

Але найочевиднішою причиною зміни риторики є успішні дії Збройних сил України на фронті, які не допустили захоплення країни. Згадаймо, що прогнози російських пропагандистів і західних спецслужб збігалися: "Кілька днів, і питання буде в іншому: влада України піде у Львів чи Варшаву, ЗСУ неспроможні чинити опір". Нічого цього не сталося ні за кілька днів, ні за кілька тижнів, ні за кілька місяців.

Україна вражає цілі на території Росії з перших днів війни. 25 лютого відбулися вибухи на військовому аеродромі в Міллеровому в Ростовській області РФ, звідки здійснювали авіанальоти по території України. Потім була атака на бєлгородську нафтобазу, знищення флагмана чорноморського флоту — крейсера "Москва", неможливість росіян закріпитися на острові Зміїний, удар по бурових платформах, захоплених росіянами у 2014 році, розгром російських угруповань під Харковом і Херсоном. А ще удари по Керченському мосту, Новофедорівці, Севастополю.

"Усе те, що абсолютно не вписувалося в західне сприйняття України. Україна за дев'ять місяців продемонструвала сміливість, яку не демонструвала всі попередні вісім років, — нагадує Михайло Гончар. — Із 2022 року в Україну постачали Javelin і Stinger, зброєю для партизанської боротьби. Вони вважали, що регулярні сили України будуть розбиті. Зараз вони бачать, що ЗСУ перемагають "другу армію світу". І не лише завдяки західному озброєнню, а й сміливості. Вони не знали, як це можливо, — жодна західна армія не мала та не має досвіду війни з армією країни, яка має високоточну зброю, важку техніку, ядерну зброю".

І справді, західні армії звикли воювати з партизанськими, терористичними рухами, погано озброєними моджахедами в Афганістані чи Сирії, які не мають важкої техніки, супутників, авіації.

Наприклад, декількома днями раніше канцлер ФРН Олаф Шольц проводив чергові переговори з Володимиром Путіним, під час яких порушувалися питання масованих обстрілів України.

В іншому матеріалі Фокус детально розповідав, що Україна сіла за картковий стіл із Росією та Заходом і піднімає ставки в переговорах щодо врегулювання війни.