Три причини для рішучості. Як повернути території України в кордонах 1991 року

Фокус запитав експертів, чому президент став настільки рішучим у своїх висловлюваннях, і як швидко можна досягти бажаного.

Три причини для рішучості

"Президент зобов'язаний говорити ті речі, в які громадяни віритимуть. Говорити те, що висловлює думку більшості населення країни. Так чинить Джо Байден, Володимир Путін і навіть Олаф Шольц, — каже політолог Віктор Небоженко. — І Зеленський так каже. Йому важливо вселити віру в людей, підтримати, щоб усі розуміли, жертви не марні. Але зараз, гадаю, досягнуто найвищої точки обіцянок".

Експерти кажуть: президент іде ва-банк, він розуміє, що другого шансу повернути всі свої території Україна може і не мати.

"Частина української еліти і президент повністю усвідомлюють, що іншого шансу для відновлення територіальної цілісності української держави просто не буде, — думає політтехнолог Олег Постернак. — Останні вісім років триває так звана окопна війна, яка показала, що будь-які мирні, дипломатичні підходи повернення українських територій — неефективні. Саме нинішня війна дає цей шанс. І в разі будь-якого проміжного завершення, тобто заморожування конфлікту, такий шанс може зникнути".

Він припускає, що навряд чи такий шанс з'явиться і після зміни військово-політичного керівництва Росії. Новий президент прийде до влади в Росії, але він уже не зможе організувати стратегію "відлучення" українських територій від Російської Федерації, окупованих незаконно — він теж захоче спитати свій народ, а народ у Росії, відомо як налаштований.

"Інша справа, що Зеленський моделює обриси перемоги в кордонах 1991 року. Правильніше говорити: станом на лютий 2014-го, адже з 1991 року відбулися певні зміни, наприклад, щодо обліку територій з Молдовою (суперечка велася довкола села Паланка та порту Джурджулешти на Дунаї, — ред.)", — доповнює експерт.

Друга причина полягає в тому, що, формуючи цю стратегію, президент демонструє українському суспільству свою непоступливість. Його слова — певне страхування для українських еліт, та й узагалі населення від ідеї про необхідність говорити про мир із Росією чи будь-які поступки навіть в умовах блекауту та ракетних атак. Це така форма гри з масовою свідомістю, коли в українському суспільстві формується жорстка установка, яка не передбачає компромісів. Якби президент про це перестав говорити, всі задумалися б, а чи не хоче він компромісів, зокрема територіальних.

І третя причина, принципово важлива для України, — бажання надіслати сигнал світовій спільноті. Це спосіб уникнути будь-яких дипломатичних та інформаційних конструкцій, які б підштовхували Україну до компромісів.

"Найуразливішим місцем в українсько-західних відносинах є непоступливість, забюрократизованість, полохливість Заходу. Для того, щоб її пробити, подолати, зламати потрібно мати агресивну рішучість, нехай навіть вона порушуватиме межу дипломатичних протоколів і традицій. Кожна втрачена хвилина — це "мінуси" у житті українських військовослужбовців. Президент це свідомо артикулює. Тому всі свої дипломатичні промови, звернення та візити він формує у наступально агресивному тоні. Це єдино можливий варіант розбудити сплячий Захід", — продовжує Постернак.

Умови виконання обіцянок

Для звільнення територій Україні доведеться вирішити не просто одну глобальну проблему — домогтися виведення російських військ із території України, а можливо розділити її як мінімум на три етапи.

• По-перше, повернути Херсонщину та Запорізьку область. Як кажуть військові експерти, це буде найлегше зробити воєнним шляхом. Для цього доведеться розділити угруповання російських сил у Запорізькій області, і тоді воно саме намагатиметься закритися в Криму.

Особливістю цієї території є те, що окупація триватиме там майже рік і цього не вистачить, щоб українці звикли до російської присутності. Багато хто на цих територіях мріє про повернення України. А для повернення територій дуже важливою є підтримка населення, створення руху опору, лояльність центральній владі й очікування приходу Збройних сил.

• По-друге, Донецьку та Луганську області. Це складніше завдання. За цей час Росія, хоч і не намагалася спочатку додати їх до свого складу, але здійснила багато спроб інтегрувати території: видавала паспорти, вводила рубль і вибудовувала економічні відносини, розповсюджувала там пропаганду. І тому з погляду ставлення місцевого населення — повернення територій під контроль уряду України виглядає проблемно.

"Швидше за все, цей умовний анклав буде повернуто також воєнним шляхом. Для Росії це стане катастрофою. Вона робитиме все можливе, щоб цього не допустити. У 2023-му на нас чекає ще одна битва за Донбас. Після виникне питання, що робити з місцевим населенням — кому простягати руку, якщо там величезна кількість колаборантів, прихильників Росії. Надія, що вони поїдуть до Росії, може не виправдатись. Необхідна продумана державна політика", — каже Постернак.

• По-третє, Крим. Політично повернути його буде найскладніше. Але це не означає неможливо. Вирішальний чинник — місцеве населення. На півострові задовго до початку окупації мешкала значна частина російськомовного населення, етнічних росіян, які вважали Крим частиною Росії.

"Захід навряд чи схвалить ідею воєнного шляху деокупації Криму, — продовжує Постернак. — Ми вже чули заяви про можливість військово-дипломатичної деокупації. Глава розвідки Кирило Буданов на це натякав. Так, Крим можна повернути, але буде потрібен умовний проміжний період".

Про перехідний етап згадує і Віктор Небоженко. Він припускає, що деякий час півострів може перебувати "під егідою" ООН: "Кримське питання окреме. Думаю, півострів не буде звільнений воєнним шляхом. Так його обстрілюватимуть, витіснятимуть росіян доти, доки не буде ухвалено якесь політичне рішення. Яке — предмет для експертного обговорення. Може йтися про введення міжнародного контингенту в Крим. Статус його буде не визначено, але війни не буде, люди не будуть гинути. Після чого відбудеться якась умовна конференція, і ми зможемо говорити про вихід на кордони 1991 року. Але на це піде щонайменше п'ять років".

Проміжні рішення

Тим часом експерти кажуть, що можливі проміжні рішення. Наприклад, у грудні у коментарі Фокусу політолог Володимир Фесенко говорив: "Можна бажати захмарних речей чи очевидних і необхідних, як звільнення наших територій, але все їзалежитиме від ресурсів, які будуть в України, і які, очевидно, нададуть нам іноземні партнери. Попереду драматична дилема для Зеленського. Я розумію, що й Байден на це натякав під час візиту Зеленського до США, він говорив, мовляв, можуть бути ситуації, коли доведеться домовлятися з Росією. Сьогодні Зеленський не хоче переговорів із Путіним, як заявляв до війни. Але, гадаю, президент діятиме за обставинами".

Але про ці обставини зараз навряд чи хтось говоритиме публічно — соціологічні дослідження доводять: 89% українців вірять у повернення всіх територій та не погоджуються на компроміси для завершення війни. І президент не може діяти та говорити інакше, як і не може впливати на громадську думку.

"Приміром, у квітні влада намагалася змінити думку українців щодо НАТО. Тоді була можливість компромісів, — згадує Постернак. — Коли стояло питання про проголошення нейтралітету України за допомогою Стамбульських домовленостей. Кількість прихильників НАТО зменшилася в Україні на кілька відсотків. Але більшість продовжувала і продовжує вважати вступ до НАТО стратегічною метою України. Незважаючи на будь-які медійні потуги, пояснення провладних спікерів, їм знизити підтримку Альянсу не вдалося".

Водночас не заперечується, якщо доведеться йти на певні компроміси як проміжний варіант, влада, звичайно, розраховує на міцну медійну кампанію для супроводу своєї позиції. Яким буде результат — питання. Зеленський може втратити частину своїх виборців. А 2023 рік — це ж рік парламентських виборів. Так, під час дії воєнного стану вибори провести неможливо, а ось під час війни — так. Тим паче, що "Слузі народу" вони потрібні — у парламенті вже немає монобільшості.

"Можна припустити, що воєнний стан буде скасовано влітку, наприклад, через зменшення інтенсивності бойових дій, але війна триватиме у форматі окремих операцій, — каже Постернак. — Та й Захід може підтримати сценарій парламентських виборів. Для них поступливість влади — принципова річ. Тому в Офісі президента розглядаються різні варіанти".

"Образ переможця" для Путіна

Водночас російський президент Володимир Путін, незважаючи на низку поразок, намагається зберегти своє обличчя.

"Плани Путіна весь час змінюються. Ви ж пам'ятаєте, що спочатку він хотів окупувати всю територію України, знищити її військово-політичне керівництво, провести денацифікацію, — каже Віктор Небоженко. — Тепер російське суспільство згодне зупинити війну і вважати Путіна переможцем на тому етапі, де він зараз знаходиться. Путін говоритиме: "Ми звільнили частину територій", "зробили їх частиною Росії", "це і є той результат, якого хотіли добитися". І росіяни вдадуть, що вони щасливі. Тут немає жодної проблеми. Він уже вважається у них переможцем, тому що він малює карту з чотирма новими областями у складі РФ. Російського лицемірства, цинічності вистачить для того, щоб сказати: ми "звільнили" Маріуполь і Мелітополь — це і є перемога. Вони ще завдаватимуть ударів по енергетичній системі, і вичікуватимуть, що робити далі. Путіну нікуди поспішати, він сам вигадав собі цю війну. І він сам може вигадати собі перемогу. Або паузу, щоб накопичувати сили".

Справді, нині в Кремлі чітко не артикулюють, що може вважатися перемогою. Наприклад, прессекретар Кремля каже, що "окуповані й анексовані території розглядаються як органічна частина Росії". Але визволення Херсона нівелює подібні твердження.

"Кремль продовжує пускати пил в очі росіянам, щоб виглядати переможцем. Наприклад, спробує утримати Донбас і сухопутний коридор у Крим, — каже Постернак. — Але російська армія все менше залишає йому таких можливостей. Він шукатиме будь-які можливості для заміни перемоги. Наприклад, затіє якусь військову акцію на іншій ділянці — біля кордонів країн Балтії, Польщі, Білорусії чи Казахстану. Крім того, він посилюватиме тему мобілізації — можливо, оголосить загальну".

"Коли Путін зрозумів, що програє, він вигадає рішення, яке змусить примиритися населення з будь-яким його рішенням — оголосив масову мобілізацію, — каже і Небоженко. — Але він збирає людей не для того, щоб перемогти. Він бере людей для того, щоб ці люди, коли він оголосить демобілізацію, зітхнули, повернулися до своїх родин і сказали, який він молодець. І Путін піде їх зустрічати. І демобілізовані, їхні дружини будуть щасливими. Росіяни сприймуть це за перемогу".

"Ми залишилися живими після війни з Україною", — скажуть люди. Нам незрозумілий такий підхід, але так влаштована російська масова свідомість".

Важливо

Синдром Черчилля та нові обличчя — військові та волонтери. Що може очікувати на політику України у 2023 році