Випробування війною. Як і чому змінився Володимир Зеленський у 2022 році

Володимир Зеленський з початком повномасштабного вторгнення перетворився не просто на людину, яку в один момент перестали критикувати в Україні, а на політика світового масштабу, президента держави, яка бореться за свободу і демократію. Як у березні у своєму шоу сказав американський комік Біл Мар: "Нарешті в Америки є президент, якого всі люблять, і який має надхмарний рейтинг підтримки. Це президент України".

Напередодні вторгнення, в яке, як ми пам'ятаємо, офіційно Офіс президента не вірив, Банкову найбільше хвилювали рейтинги — після низки історій, зокрема затримання в аеропорту п'ятого президента Петра Порошенка та кількох скандалів, пов'язаних із депутатами, партії "Слуга народу", підтримка пропрезидентської партії та самого президента стала падати.

Але в день, коли російські ракети полетіли на українські міста, а російські танки перетнули кордон, ситуація змінилася до невпізнанності — на далекий план відійшли історія з "Великою будовою", конфлікти з олігархом Рінатом Ахметовим та думки про політичних суперників. І невдовзі сам Володимир Зеленський отримав рівень підтримки, про який напередодні і не мріяв: якщо у грудні 2021 року йому довіряло близько 27% українців, то на початок червня 2022 року рівень довіри до президента зріс до 85%.

Вже за перший місяць війни Зеленський не лише змінився зовні — постарів і втомився — відбулася і внутрішня трансформація — він почав діяти беззастережно та безкомпромісно на користь України та народу, кидаючи виклики всьому світу, який десятиліттями толерантно ставився до диктаторського режиму Путіна.

"Ми бачили одного політика та державного діяча на початку 2022 року, і з 24 лютого — іншого. Тепер ми говоримо не лише про українську політику, а й про політику світового масштабу. Ми бачимо, як Зеленського різні світові медіа називають людиною року. Але очевидно, це не лише за його рішучість, світ хоче відзначити зусилля всього українського народу, його боротьбу з диктатурою, яку очолив нинішній президент, — каже Фокусу політолог Петро Олещук. — Зеленський не просто не злякався, як і весь народ, він зміг стати голосом України у світі, використовуючи своє вміння бути медійною фігурою, спілкуватись з аудиторією".

У результаті після початку війни у Володимира Зеленського виявилася майже абсолютна влада, повна народна підтримка, контроль над інформаційним простором та повага до всього цивілізованого світу.

Головне рішення Зеленського: залишитись в Україні

"Коли Володимира Зеленського обирали, опитування показували, що існував досить великий відсоток українців, які готові миритися з Росією, люди вірили, що з Путіним можна співіснувати. І саме тому, що більшість людей хотіли миру, Зеленський і переміг у 2019 році, зокрема виграв у "президента війни" Петра Порошенка. Згадайте, як Зеленський казав: "договоритися посередині", хотів "побачити мир в очах Путіна".

Інакше кажучи, щиро хотів зробити все, щоби сподобатися виборцю. І не лише як політик, а й як артист. І тому до останнього не вірив у можливе вторгнення РФ, хоч усі попереджали, — каже Фокусу політтехнолог Віктор Бобиренко. — Але, коли 24 лютого Зеленський побачив, що таке вторгнення, як народ став опиратися, якою є його позиція, насамперед у Києві, скільки було охочих воювати, Зеленський зіграв, враховуючи побажання народу. Спочатку, можливо, як актор у ранзі політика, а потім і щиро. Я в це вірю. Певною мірою він повівся по-пацански, як у студії "Квартал 95", прийняв виклик. Він зрозумів, що не комедійна роль, а трагічна. І цю трагічну роль він грає не гірше, ніж комічну. І кожне нове звання "людина року" тому підтвердження".

І його нова роль розпочалася вранці, 24 лютого, коли, попри всі прогнози та пропозиції міжнародних партнерів, Володимир Зеленський не виїхав з країни.

"Чому не виїхав, напевно, знає лише він, — каже політолог Володимир Фесенко. — Думаю, він розумів, що настав вирішальний момент усього його життя, вирішується доля країни і те, яким президентом він увійде в історію. На той момент домінувало почуття відповідальності "Як сказали б філософи, склалася екзистенційна ситуація, коли ти розумієш головні сенси і маєш прийняти найважливіше рішення у своєму житті. Думаю, Зеленський зрозумів, що його місце тут і зараз. Вчинив би інакше — перестав би поважати себе".

Фесенко каже, багато хто в Україні, навіть ті, хто вважався прихильником Володимира Зеленського, сприймали його стереотипно — мовляв, артист, фігляр, комедіант, мало хто вірив, що він залишиться.

"За кілька годин до початку повномасштабного вторгнення я розмовляв з одним політологом, який переконував мене, що Зеленський втече з Києва, як тільки почнеться війна. Він казав: я його добре знаю, неодноразово з ним стикався, але в минулому житті. І справді, його сприймали багато як людину з минулого життя, і мало хто хотів помічати, що, ставши президентом, вона почала змінюватися, що ця людина з екрану, зі сцени, насправді має лідерський потенціал — раніше вона відповідала за свій колектив, за свої рішення, а тепер за країну. Він став складати "іспит війною". Опинився на передовій — не на фронті, а на місці, де ухвалюються важливі рішення".

Водночас важливо, що Зеленський віддав ініціативу на фронті військовим, він не малював стрілки на карті – хто наступає, хто куди відступає. Відбувся чіткий поділ: армія воює на фронті, Зеленський надає політичний вплив на Захід задля підтримки — фінансової та військової.

Зеленський та громадська думка

"Трансформація Зеленського відбувалася у кілька етапів, — переконаний Віктор Бобиренко. — Перший, коли він не виїхав із країни і взяв відповідальність на себе. Другий — коли відмовився від співпраці з олігархами, зокрема Ігорем Коломойським. І це було для всіх несподівано. Я думав, Зеленський триматиме дистанцію, але не порве зовсім, адже існує ж історія "95-го Кварталу", перерахувань мільйонів на офшорні рахунки. Але врешті-решт Коломойський втратив вплив на політичну ситуацію в Україні".

І не лише він. Війна зруйнувала бізнес мільярдера Ріната Ахметова, позбавивши його мільярдів. Він втратив два гіганти в Маріуполі — комбінат імені Ілліча та "Азовсталь" (завдані збитки оцінюються у $17-20 млрд — саме на таку суму Ахметов вирішив подавати позов проти Росії). А підприємство "Укрнафта", згаданого Коломойським, націоналізували. Крім того, після набрання чинності законом про олігархів Ахметов був змушений закрити свій медіахолдинг.

На черзі, за словами експерта, третій етап.

"Хотілося б, щоб Зеленський порвав із тим умовним крилом Офісу Президента, яке, якщо не працює на пряму на Росію, то займається корупцією, вирішує свої справи та шукає власне місце у політиці. Причому ми вже бачимо, як деякі особи грають на майбутні вибори, які однозначно відбудуться після війни. Небезпека в тому, що серед таких людей є дуже близькі до президента, які часто вирішують багато. Через них у кабінет до Зеленського проходять усі, крім військових. Думаю, що це умова наших союзників, щоб Залужний мав такий самий доступ до Зеленського, як і Єрмак».

Як діяти далі, Зеленський орієнтуватиметься на громадську думку. Експерти нагадують: усі політики чутливі до суспільної думки, і Зеленський — не виняток.

"Але його приклад — хрестоматійний. Офіс президента як мінімум один раз на місяць, як і до вторгнення так і після, проводить опитування громадської думки, замовляє його у кількох агентств, зокрема, "Рейтингу" і КМІСу", — стверджує Бобиренко. "Орієнтація на громадську думку — це сильна сторона президента. Він не намагається змінити громадську думку, трансформувати, а швидше прагне її використати та очолювати. Зараз громадський консенсус вимагає повного звільнення українських територій. Очевидно, Зеленський на цьому наполягатиме", — доповнює Олещук.

Популярність чи залежність

На міжнародному рівні Зеленський є символом опору всього народу. Мабуть, на початку повномасштабної війни вирішили використати цей факт і для роботи з міжнародною громадською думкою. Саме тому Зеленський, особливо на початку вторгнення, весь час звертався до лідерів країн, виступав на міжнародних форумах і навіть кінофестивалях. І це спрацювало: Зеленський реально став диктувати свій порядок денний. Він не потрапив у залежність від думки міжнародних партнерів, він навчився враховувати їхні інтереси. Наприклад, дві американські партії завжди сперечалися між собою, їм дуже складно було знайти спільну думку. І такою точкою дотику стала підтримка України.

"Також у європейських країнах. Там громадська думка стоїть на боці України. Тому лідери змушені враховувати її та реагувати. Зеленський лише користується такою підтримкою", — каже Костянтин Батозький політолог, директор Агентства розвитку Приазов'я.

До того, як стало відомо про масові вбивства цивільних у Бучі, Зеленський та його команда намагалися врегулювати ситуацію, закінчити війну, можливо, і не на вигідних для України умовах — пропонували Росії відійти на умовні рубежі 23 лютого. Але після новин про сотні розстріляних громадян риторика глави держави стала різкішою та чіткішою. Він заявив: мир на умовах Росії неможливий, перемога має бути повною, всі території України слід звільнити, а розмова з господарем Кремля можлива лише після виведенням військ РФ з території України. І навіть якщо навесні та на початку літа деякі європейські лідери ще намагали писати для України плани мирного врегулювання, то невдовзі відмовилися від цієї витівки. Принаймні публічно. Більшість західних партнерів України заявила: нічого ніхто не обговорюватиме за спиною України.

Десять місяців Зеленський намагається поставити західних союзників перед конкретними виборами: добра і зла, діє часто недипломатично, звинувачуючи та дорікаючи їм.

"Скажімо так, не найкраща стратегія для внутрішнього політичного ринку, — констатує Олещук. — Але ефективна. Зеленський це давно відчув і дуже ефективно використовує це. Це така стратегія максимально агресивної дипломатії, яка, ймовірно, у нинішній ситуації виявилася найефективнішою та найкориснішою".

"У євреїв є таке слово хуцпа (властивість характеру, що визначається словами "зухвалість" або "нахабство", як у позитивному, так і в негативному сенсі, — ред.). Тобто позамежне нахабство. Часто Зеленський веде себе трохи нахабніше, ніж прийнято у політиці, — продовжує Бобиренко. — І це частина продуманої гри — пам'ятайте його питання: "Байден, чому Україна не в НАТО?". Тому що людям це подобається. Вони слухають, коли він каже: "Америка, давай допомагай", " Німеччина, що там?".

Наїзди на президента Німеччини Штайнмаєра теж були вдалими — він змінив свою думку та публічну комунікацію. Тому ми маємо парадоксальну ситуацію: США та інші наші союзники до війни ставилися до Зеленського прохолодно, але зараз, реагуючи на внутрішні запити підтримки України, змушені з ним рахуватися. Тож це нахабство Україні більш ніж вигідне. Але треба діяти дуже обережно, щоби не переборщити. І завжди пам'ятати, що Зеленський не уявляє себе особисто як політика чи артиста, за ним увесь український народ, який підтримує весь цивілізований світ”.

Мораторій на критику

За десять місяців війни сформувалася ситуація, коли ні Україна, ні українська влада, ні сам Зеленський майже не чули на свою адресу критики. Причому як на національному, так і на міжнародному рівні. Ще на початку війни представники різних політичних сил заявили про консенсус і наклали якийсь, хай і негласний, мораторій на критику влади.

"У перші тижні та місяці, можливо, був такий мораторій. Спочатку навіть опозиція розуміла, що зараз не той час, коли потрібно розпочинати внутрішні чвари та розбирання. Це шлях до поразки. На жаль, наш історичний досвід знає безліч таких негативних прикладів. Усі наші програші, втрати були пов'язані саме з внутрішніми чварами, — нагадує політолог Фесенко. — Зараз спрацьовував здоровий глузд, коли і Петро Порошенко і Юлія Тимошенко, і інші опозиційні лідери, зрозуміли, що зараз той час, коли всім потрібно об'єднуватися: є спільний ворог, і відбувається боротьба за життя не тільки політиків, а й усієї країни та її майбутнє".

Деякі політики справді тимчасово замовкли, але не через мораторій, а скоріше тому, що вони розуміють, що на цьому етапі публічно виступати проти Зеленського — нашкодити собі ж. Наприклад, помітно, як тільки команда Порошенка порушує мораторій на критику, ця критика відразу грає проти неї — мовляв, зводить рахунки під час війни. Тому він поки що обирає волонтерство та допомогу армії.

Водночас експерти зауважують, що з кожним місяцем багатьом стає все складніше мовчати. Хтось із політиків вважає, що йому тактично вигідно побічно, не особисто за допомогою своїх прихильників нападати на владу. І, можливо, не особисто Зеленського.

"Комусь вигідно кивати у бік глави офісу президента Андрія Єрмака. Він і раніше був об'єктом різкої критики, а зараз зручна ціль. Там, де не хочуть критикувати Зеленського, критикують Єрмака. Це такий тактичний прийом для багатьох опозиціонерів", — каже Фесенко.

Єдиний, хто може сьогодні критикувати президента, і ця критика сприйматиметься адекватно, це громадянське суспільство. А в нього, до речі, до влади з'являється все більше питань, які вимагатимуть вирішення, але вже наступного, 2023 року.

Важливо

Виведення російських військ з України. Чого боїться Путін