Від 5 до 7. Чому кримінальна відповідальність за критику влади шкідлива для держави

До семи років позбавлення волі за критику влади й політиків у соцмережах. Нещодавно з такою законодавчою ініціативою виступили п’ятеро народних депутатів від фракції "Слуга народу" на чолі з мажоритарником із Чернівецької області Георгієм Мазурашу. Вони внесли до парламенту законопроєкт №9223. У ньому йдеться про необхідність розшукувати й карати осіб, які приховують інформацію про себе, але активно критикують представників влади.

"Це нормально, коли обраний народом депутат має читати тонни сміття й образ про себе в інтернеті? Я вважаю, цю проблему давно треба вирішити на законному рівні: пиши під справжнім іменем, вказуючи адресу", — аргументує свою позицію парламентарій Георгій Мазурашу.

Він просить українські спецслужби вплинули на адміністрацію соцмережі, аби ті не допускали до користування соцмережами неперевірених користувачів.

Цей законопроєкт викликав обурення як представників опозиції, так і монобільшості. Його назвали спамом і спробою відволікти законотворців та громадськість від головного — війни.

"Одна справа, коли йдеться про статус президента або державні символи, тоді можна говорити про обмеження. І то — президента критикувати не заборонено. Відверто кажучи, я не знаю, для кого підготовлений цей документ, але покарання за критику не може бути — такий підхід не відповідає стандартам свободи слова. Тому, думаю, хтось вирішив просто проявити свій власний шкурний інтерес або ж вирішив, що це відповідає інтересам влади. Але він, мабуть, не знав, що не можна забороняти будь-яку критику державного службовця або публічної політичної фігури", — коментує Фокусу політолог Володимир Фесенко та називає цю ініціативу піаром.

Фесенко, як і його колега, політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка Петро Олещук, впевнені: цей законопроєкт не має шансів бути підтриманим навіть на рівні комітету.

"Це — приватна ініціатива Мазурашу та його колег, — додає Олещук. — Хто слідкує за діяльністю цього депутата, знає, що це не перший його проєкт, який зазнає критики не лише з боку інших політичних сил і політиків, але й із боку представників влади. Десь рік тому Мазурашу вносив ініціативу про зміну тексту національного гімну. Він хотів зробити його більш оптимістичним, замінивши деякі рядки. Маячня повна! І тоді навіть президент Володимир Зеленський особисто був змушений реагувати, сказав, що депутатам не варто виставляти себе ідіотами. Але очевидно, з цього моменту деякі з депутатів висновків не зробили й тому займаються подібним самопіаром".

Дійсно, Мазурашу — депутат, який і до того вносив ініціативи, які складно корелюються з реальністю. Попри те, що цей депутат є одним з найактивніших у парламенті (за 2019-2022 роки подав найбільше законопроєктів серед депутатів у Верховній Раді — він автор і співавтор понад 450 законодавчих ініціатив), жодна з його особистих ініціатив не була підтримана колегами.

Що й не дивно, бо Мазурашу, наприклад, пропонував захищати "традиційний інститут сім'ї" та штрафувати за пропаганду гомосексуалізму. А ще хотів би дозволити військовозобов'язаним українцям, які бажають виїхати за кордон, вносити на рахунок держбанку щонайменше 13 000 грн. На початку квітня цей нардеп почав збирати підписи колег під законопроєктом № 9178, який ініціює відміну базової норми закону про мову, яка гарантує кожному громадянину України надання послуг українською. Останню нардеп від "Європейської солідарності" Володимир В'ятрович прокоментував так: "Сам факт появи в парламенті подібних законопроєктів є ненормальним, дискредитує українську владу й вимагає публічної оцінки. Перш за все — з боку монобільшості, раз уже вона вважає за необхідне тримати у своїх лавах такого цінного кадра".

Спроби обмежити критику влади

Але поява цього документу, нехай і абсурдного, — привід подумати над питанням критики влади й реакції на неї.

Про це говорить політолог, директор соціологічної служби "Український барометр" Віктор Небоженко. Він натякає: за допомогою таких "цінних кадрів" можна спробувати протестувати найбожевільніші ідеї — як на них реагуватимуть колеги та суспільство. У цьому випадку — не тільки подивитися, якою буде реакція на спроби обмежити прояви критики влади.

"Не думаю, що подібні документи можуть з'являтися просто так. І не тільки для тестування громадської думки, — говорить експерт. — Насправді, існує технологія, і вона не нова, коли в парламент вносилися законопроєкти, які довгий час там перебувають, не подаються на розгляд комітету й парламенту, але в потрібний момент їх можна дістати й проголосувати. Не будемо забувати, Офіс президента має повний контроль над народними депутатами. Так діяв Петро Порошенко, коли намагався ухвалити закон про референдум, коли вже йшла війна. Він також говорив про законопроєкт щодо запровадження воєнного стану перед виборами".

З іншого боку, на Банковій мають оцінювати ризики. Конкретно цей законопроєкт, якщо його спробують просунути, перетвориться на найпотужнішу зброю в боротьбі з владою. І так уже експерти й критики, коли згадують про нього, говорять не про Мазурашу, а про "депутата від пропрезидентської більшості".

"Ті, хто готують подібні записки, мабуть, не політично мислять, — зазначає Небоженко. — Вони непогані бізнесмени та артисти, але зовсім не враховують цих політичних обставин".

Водночас експерт зауважує, що не політично, на його думку, інколи діє не лише окремий депутат, а й влада в цілому: "Помітно, як ще до вторгнення ця влада реагувала болісно на критику. Я б сказав, це було не зовсім політично. За 30 років у політичному консалтингу я бачив багатьох політиків — у молодого чи старого, великого чи маленького була якась частка цинізму, більшість розуміла, що їх критикуватимуть. І Юлія Тимошенко, і Петро Порошенко, і Арсеній Яценюк, і Володимир Литвин. Бути при владі й не сприймати критику — неможливо. Це не політичний підхід, а побутовий. Не можна застосовувати санкції до тих, хто не так подивився на владу".

Експерт говорить: нині один зі способів захисту влади — контроль за громадською думкою. І наводить приклад обмежень під час трансляції Єдиного марафону, де в ефір допускають лише певних політиків і аналітиків.

Критикувати владу — не заборонено, інша справа — військова сфера

Петро Олещук не погоджується: "Почитайте соцмережі, подивіться окремі телеканали та канали на ютубі — владу критикують і критикуватимуть". Він посилається на канал журналіста, головного редактора "Цензор.НЕТ" Юрія Бутусова: "Достатньо зайти й зрозуміти, що критика не заборонена. А у випадку з Бутусовим це навіть не критика, а відверта пропаганда. І він такий не один. Казати, що в нас кудись зникла критика, чи що її стало менше, чи зникла політична боротьба — неправда. І критикують, і говорять, інколи навіть працюють на руку ворога. Згадаймо, наприклад, скандал із закупівлями в Міноборони. Він не тільки не призвів до якоїсь спроби його замовчати чи протидіяти, а натомість призвів до конкретних, реальних кроків — створення антикорупційної громадської ради при Міноборони, яка вже почала працювати".

Насправді в Україні критику влади в Україні заборонити неможливо. Як і запровадити цензуру. Хоча цензура воєнного часу — звична практика, до якої вдаються навіть демократичні держави. Її навіть запроваджують демократичні держави. Але і її в Україні немає. "Якщо якісь обмеження і є, то я би не сказав, що вони глобально на щось впливають і що хтось не висловлює те, що він хоче висловлювати", — додає Олещук.

Інша справа — військова сфера.

"Там не може бути анархії, — продовжує Володимир Фесенко. — Тому я підтримував ініціативу про те, щоб посилити дисципліну в Збройних силах України. І щоб було покарання за невиконання наказів, дезертирство. У суспільстві критикувати можна, але критика має бути відповідальною, коли людина розуміє наслідки і щоб це була не самоціль. Критикувати треба, але виходячи з державних і суспільних інтересів в умовах війни".

Тож експерти говорять про необхідність збереження балансу. І це непросто, особливо, коли мова про політику.

"Тонкі матерії, — зауважує політолог. — Кожен політик сам вирішує, як діяти. Але я принциповий противник методу заборон. Точно не можна законодавчо забороняти критику законодавців чи можновладців, тому що вони роблять купу помилок. І в умовах війни також. Кожен, хто критикує, спочатку має подумати за принципом "не нашкодь" державі та її обороноздатності. Якщо ти не просто критикуєш, а й пропонуєш, як зробити найкраще, тоді це нормальна конструктивна критика. Це мистецтво політики та почуття відповідальності".

Законопроєкт про "критику влади" — як початок передвиборчої боротьби

Нині експерти одностайні в тому, що протягом року після повномасштабного вторгнення в суспільстві існує підтримка влади — і її рівень достатньо високий.

"Але бувають ситуації, коли, як в історії з закупівлями Міністерства оборони, проблеми неминучі — помилкові дії посадових осіб чи зловживання стають відомі, — зазначає Володимир Фесенко. — Вони викликають критику, і це нормально. Але важливо втримати рівновагу між збереженням єдності й критикою влади. Критика має бути реальної проблеми. Просто говорити, що Зеленський, Єрмак чи Резніков погані і їх треба негайно звільнити — деструктивно. Коли виникла проблема з держзакупівлями в Міністерстві оборони, треба було розібратися, хто саме винний і відповідальний. Якщо починаються чвари найвищого рівня, що нам потрібен зараз не Зеленський, а Порошенко, або дайте негайно проведемо вибори під час війни — це неконструктивно, і є намаганням відновити політичні конфлікти під час війни".

До речі, про майбутні вибори згадують усі експерти.

"Взагалі таке відчуття, що зараз всі українські політики прокинулись від сплячки та намагаються якось готуватися до уявних виборів. Мабуть, згаданий законопроєкт треба розглядати в цьому контексті", — зазначає викладач КНУ імені Тараса Шевченка Петро Олещук.

Політики, справді, нині більш активні, ніж минулого року. Петро Порошенко з'явився на білбордах і позиціонує себе як волонтера. Юлія Тимошенко поїхала в регіони, на зустрічі з виборцями, нещодавно була в Херсоні, стала активною в парламенті.

"Намагаються про себе нагадати, адже розраховують на завершення війни в осяжній перспективі й думають, що одразу маємо прийти до виборів, — додає політолог. — Хто б що не декларував, але в нас нікуди не поділась ані політика, ані політична боротьба. Зрозуміло, що найвигідніша позиція для будь-якого політика — це стартувати з критики влади. Завжди так було. Опозиційна ніша має досить серйозні переваги, вона може втілювати й каналізувати невдоволеність владою в бажаному для себе ключі".

Віктор Небоженко зауважує, що кожному політику, і нинішній президент — не виняток, вже нині потрібно шукати нові підходи до виборців. Звісно, шанси Володимира Зеленського на другий термін значно зростають, якщо буде виграна війна, і результати задовольнять населення.

"Але перестрахуватися необхідно. Тому краще спробувати зменшити роль критичних виступів під час виборчої кампанії", — говорить він. Але одразу ж зазначає: така практика характерна для української політики всіх часів, і вона дозволяла зупинити навіть перспективних кандидатів.

"Можна припустити, що будь-який подібний законопроєкт, а в подальшому, можливо, буде і не такий радикальний, спрямований на те, аби придушити українську громадську думку, зможе бути корисним під час передвиборчих перегонів. Наприклад, людині скажуть: ти порушив закон, але замість трьох років в'язниці його знімає ЦВК із виборчої кампанії", — додає Небоженко.

Але подібні висловлювання, як і законопроєкти про "покарання для ботів", нині видаються фантазіями, оскільки навряд після двох Майданів і війни, що триває, комусь спаде на думку обмежувати свободу слова в Україні та вводити табу на критику влади. Принаймні пропускати такі ініціативи через парламент. Хоча неофіційно — на рівні перемовин і тиску — подібні рухи все-таки фіксуються протягом року.

Тому, будь-які навіть теоретичні спроби обмежити критику влади — це не тільки бажання зберегти наявний вплив і забезпечити тишу під час війни, але й натяк, що рано чи пізно мають відбутися вибори. І їхній результат краще спрогнозувати вже зараз.

Важливо

Запит на покарання. Кого та за що вважати колаборантом — перший досвід у судах