Вирішують не ракети. У чому слабка ланка оборони США на Тихому океані

Додавши безліч невеликих і порівняно недорогих радарів до існуючих мереж у Тихому океані, Європі та на своїй території, США створять ефективну структуру розподіленого спостереження. Ці інвестиції стануть важливим кроком на шляху до створення надійного потенціалу протиповітряної та протиракетної оборони.

Фокус переклав текст доктора Ден Гуре, присвячений питанню військових систем та їх ефективного використання.

Упродовж понад двох століть американські військові дотримувалися особливого стилю ведення війни, який часто називають "американським". Цей метод, як правило, ґрунтується на виснаженні та знищенні противника. Для цього потрібна фізична перевага на полі бою, яка, у свою чергу, залежить від економічної переваги. Нинішнє протистояння між великими державами, що ґрунтується на передових військових технологіях, поставило під сумнів ефективність улюблених методів ведення війни. Якщо США хочуть і надалі успішно стримувати супротивників і перемагати в конфліктах, армії доведеться переосмислити, як і чим вона воює. Використання географічно розподілених сенсорів є ключовим елементом необхідних змін.

Американські військові лідери в уряді та поза ним визнають, що вперше за три десятиліття країна може програти у великомасштабному конфлікті з використанням конвенційної зброї. Наразі США та їхнім регіональним союзникам протистоять потенційні противники, які десятиліттями інвестували в інтегровані системи озброєння спеціально для того, щоб позбавити США можливості вести високоефективні конвенційні бойові дії в зручний для них час та в зручному для них місці. Потенційні супротивники розгорнули системи високоточної зброї великої дальності, призначені для атак на дорогі платформи та великі об'єкти, від яких залежать сили США та союзників.

Збройні сили США прагнуть відновити свою колишню перевагу, змінюючи методи проведення наступальних і оборонних операцій. При цьому армія прагне підвищити летальність і живучість своїх формувань і платформ, не вдаючись до нарощування сил. Для цього необхідно підвищення ефективності окремих платформ і підрозділів за рахунок розгортання передових систем завдання точних ударів на великих відстанях. Крім того, необхідно впроваджувати нові засоби захисту від загроз повітряного, балістичного та космічного базування.

Міністерство оборони наполегливо працює над створенням сенсорних систем, мереж і можливостей командування й управління, щоб вести інформаційно насичені "війни по-американськи". Кінцева мета полягає в тому, щоб мати змогу пов'язати будь-який сенсор із будь-яким видом зброї та дати командирам можливість використати оптимальний засіб для ураження мети.

Створення розгалужених та інтегрованих мереж датчиків буде особливо важливим для успішної протиповітряної та протиракетної оборони. Важливі суперники та регіональні лідери інвестували кошти в повітряну зброю та системи балістичних ракет, призначені для того, щоб сили та військові бази США опинилися під загрозою з перших хвилин конфлікту. Американські збройні сили не зможуть передбачити, коли та як ці противники вирішать атакувати. Натомість армії потрібна досить надійна та розосереджена система сенсорів і зброї, щоб швидко зреагувати на будь-яку атаку.

Зараз американським військовим доставляють проблеми "сліпі плями" в традиційній архітектурі спостереження, що ставить під загрозу надійність протиповітряної та протиракетної оборони. Система значною мірою залежить від невеликої кількості великих стаціонарних радарів.

Зростаюча повітряна та ракетна загроза в Тихому океані – яскравий приклад цієї проблеми. Оборона тихоокеанських островів названа пріоритетом у Стратегії національної оборони США. Однак існуючий набір радарів, орієнтованих переважно на захист американської території від атак із боку Північної Кореї, Росії та Китаю, є малоефективним у разі запуску різних видів зброї з різних азимутів. Цю проблему ускладнює розвиток гіперзвукових ракет, які скорочують бажаний час виявлення загрози. Командувач Індо-Тихоокеанським бойовим командуванням (USINDOPACOM) назвав розвиток 360-градусної інтегрованої ППО на Гуамі своїм пріоритетом номер один, який не потребує фінансування. Аналогічна проблема існує з нинішньою системою радарів і перехоплювачів для захисту Гавайських островів і союзників США, таких як Японія, Південна Корея й Австралія. Фахівці з планування згодні з тим, що USINDOPACOM потребує розгалуженої системи датчиків.

Географічні реалії та кінематика ракет і повітряних суден підказують, що цю проблему неможливо вирішити шляхом будівництва великих і дорогих наземних радарів. Для інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони майбутнього знадобиться структура датчиків, що забезпечує глобальне відстеження ворожих сил і платформ у режимі реального часу. По можливості в неї необхідно включати дані з космосу, а також із землі та моря.

Найкраще забезпечити глобальне спостереження із космосу. Агентство протиракетної оборони відповідає за розробку космічного зонда стеження за гіперзвуковими та балістичними ракетами (HBTSS) – розгалуженого масиву низькоорбітальних супутників, які забезпечуватимуть безперервне стеження за об'єктами в космосі, в атмосфері та на поверхні Землі.

Однак до розгортання HBTSS ще багато років. Тим часом на додаток до існуючих систем можна створити розподілений шар протиповітряної та протиракетної оборони на основі відносно дрібних і недорогих радарів, які забезпечать посилене спостереження та стеження за балістичними та повітряними загрозами. Можна розгорнути велику кількість невеликих мобільних радарів наземного та морського базування для поліпшення покриття, особливо щодо загроз, що низько летять. Діючи спільно, ці невеликі радари можуть забезпечити покриття, аналогічне великим стаціонарним радарам. Ба більше, ці датчики можна переміщати, реагуючи на умови та загрози, що змінюються.

ВМС США розробили структуру розподіленої протиповітряної та протиракетної оборони на базі системи ПРО Aegis. Наземний варіант цієї системи, Aegis Ashore, розгорнутий у Європі та донедавна планувався до використання в Японії.

Установка невеликих радарів наземного та морського базування на додаток до існуючої структури великих стаціонарних радарів має багато переваг. Одним із них є поліпшення продуктивності. Велика розосереджена мережа радарів може закрити прогалини в глобальному покритті, збільшити загальну чутливість і дальність дії системи, а також забезпечити додатковий огляд для покращення відстеження й ідентифікації.

Ще однією перевагою є велика стійкість перед спробами противника атакувати самі радари. Розподілена система спостереження має більшу живучість і менш схильна до атак. Покриття може зберігатися навіть тоді, коли окремий датчик перебуває на ремонті або техобслуговуванні.

Додавши безліч невеликих і порівняно недорогих радарів до існуючих мереж у Тихому океані, Європі та на своїй території, США створять ефективну структуру розподіленого спостереження. Ці інвестиції стануть важливим кроком на шляху до створення надійного потенціалу протиповітряної та протиракетної оборони.

Про автора

Ден Гуре – доктор наук, віцепрезидент аналітичного центру з суспільно-політичних досліджень Інституту Лексінгтона. Працював у державному секторі та федеральному уряді США. У 2001 році брав участь у Перехідній групі Міністерства оборони.

Ця стаття вперше з'явилася 2020 року та передруковується у зв'язку з інтересом читачів.