Мир без миру. Вашингтон і Пекін на порозі холодної війни

шахівниця, китай, сша, холодна війна
Фото: Getty Images | Холодна війна між США і Китаєм: небезпечна війна двох наддержав

Холодна війна між Сполученими Штатами і Китаєм нікому не потрібна, і її ще можна уникнути. Проте, абсолютно незрозуміло, які кроки зроблять Пекін і Вашингтон для її запобігання. Поки що все йде "точно за Орвеллом".

Фокус переклав нову статтю Пола Гіра, заслуженого наукового співробітника Центру національних інтересів і старшого наукового співробітника Чиказької ради з глобальних питань, присвячену розбору нового протистояння між США і КНР.

США і Китай у XXI столітті: назустріч новій Холодній війні

Багато вчених і політичних коментаторів заявляють, що Сполучені Штати і Китай рухаються до нової холодної війни або вже залучені в неї. У дослідженнях цей термін застосовується до стратегічного змагання між двома ядерними наддержавами та їхніми ідеологіями. Подібно до холодної війни США і СРСР, це змагання за світове панування також змусить інші країни вибирати сторону демократії або автократії. Але війна залишиться "холодною", оскільки жодна зі сторін не прагне до прямої військової конфронтації чи завоювання.

Холодна війна між США і Китаєм буде в основному в економічній, технологічній та політичній сферах.

Інші спостерігачі, проте, з такою ж упевненістю заявляють, що холодної війни між США і Китаєм не буде, тому що Вашингтон і Пекін насправді не ведуть ідеологічну боротьбу за світове панування. Китай не прагне до світової гегемонії або знищення капіталізму й американського способу життя. Решта світу також не ділиться на американський і китайський табори.

Колишній посол США в Росії Майкл Макфол зазначає, що порівняння американо-китайського суперництва з американо-радянською холодною війною загрожує "неправильною діагностикою природи загрози" і "нерозумінням природи суперництва". За словами історика Мелвіна Леффлера, у ХХ столітті холодна війна почалася "через конкретні обставини, з якими зіткнулися Сполучені Штати після 1945 року. Нинішній історичний контекст Сполучених Штатів, положення сил на міжнародній арені й ідеологічна привабливість режиму-суперника стали зовсім іншими".

А що таке холодна війна?

Така відмінність у думках показує, що все залежить від визначення холодної війни. На жаль, американо-радянська холодна війна залишається єдиним історичним прецедентом і моделлю. Дійсно, сукупність її унікальних рис значною мірою визначила це поняття. Однак, це не вичерпне визначення. Вважається, що термін "холодна війна" сформулював Джордж Орвелл у жовтні 1945 року, ще до американо-радянського конфлікту. Письменник називав її просто "миром без миру" — станом ворожості без збройного конфлікту.

Джордж Оруелл, Бі-Бі-Сі, холодна війна
Згідно з Джорджем Орвеллом, холодна війна — це "мир без миру", стан ворожості без збройного конфлікту
Фото: Википедия

Протистояння Китаю і США: точно за Орвеллом?

Нинішнє суперництво між США і Китаєм найкраще підходить під цей опис. Хоча Пекін не прагне до глобальної гегемонії, викорінення демократії чи знищення капіталізму (який він значною мірою прийняв), він бажає глобальної легітимності для своєї моделі управління — "соціалізму з китайським обличчям". Китай також прагне максимізувати своє багатство, владу і вплив, особливо порівняно із США — в основному тому, що Сполучені Штати довгий час були світовим стандартом багатства, влади і впливу. Пекін вважає, що Вашингтон де-факто проводить політику стримування, щоб протистояти все більшому китайському впливу. Тому китайський уряд прагне підірвати здатність Сполучених Штатів перешкоджати його амбіціям. Китайські лідери також прагнуть використовувати розбіжності між Сполученими Штатами та іншими країнами, які в іншому випадку могли б співпрацювати з Вашингтоном.

Важливо
Сценарій сутички. Чи зможе Тайвань зупинити вторгнення Китаю?

Йдеться як про системну ідеологічну конкуренцію, так і про структурне суперництво між двома світовими державами за міжнародний вплив. Хоча їхні сфери впливу не обов'язково взаємовиключні, обидві сторони сприймають це суперництво саме так і звинувачують у цьому одне одного. Вони підсилюють свою економічну, наукову і технологічну конкуренцію, явно вважаючи, що бути світовим лідером в обох галузях життєво важливо для їхньої національної безпеки, а взаємозалежність неприйнятна. Кожен з них прирівнює військовий потенціал іншого до намірів кинути виклик своїй безпеці, інтересам або суверенітету; політичні і дипломатичні суперечки все частіше мілітаризуються (в основному за участю третіх сторін), хоча і не піддаються військовому вирішенню. Обидва гравці вважають свої політичні системи несумісними: Сполучені Штати сприймають Китайську комуністичну партію (КПК) як загрозу демократії, а Пекін вважає, що Вашингтон прагне до знищення КПК.

Усе це ускладнюється відсутністю стратегічного взаєморозуміння з обох сторін. Пекін і Вашингтон, схоже, не можуть (або не хочуть) зрозуміти іншу точку зору і визнати, що поведінка суперника є реакцією на дії іншого. Це яскраво проявилося в недавніх дипломатичних обмінах, у яких обидві сторони говорили, не чуючи одне одного, і використовували зневажливу риторику. Відсутність взаєморозуміння і довіри підживлює як дилему безпеки, так і помилкову оцінку стратегічних мотивів та намірів обох сторін.

Ця прірва ще більш ускладнюється очевидною впевненістю кожної сторони в тому, що вона перемагає в суперництві.

Вашингтон підкреслює, що вестиме справи з Китаєм з "позиції сили", у той час як китайські лідери відкрито відкидають цю передумову

Більше того, Пекін, схоже, вважає, що підйом Китаю та занепад США досягли переломної точки, і Китай у змозі протистояти тиску США і почати диктувати свої власні умови взаємовідносин. Таким чином, обидва гравці переоцінюють свої сили і недооцінюють власну вразливість.

Вони обидва помиляються. Що ще більш важливо, обидві сторони, по суті, вразливі. За гучними заявами обидва уряди приховують цю вразливість, у той же час значно збільшуючи ймовірність фактичної холодної війни, за визначенням Орвелла. Внутрішня політична ситуація як у США, так і в Китаї підштовхує їх до безкомпромісної конфронтації.

Позиція США: Китай як зовнішня загроза

Переконання, що Китай становить загрозу для США, як свого часу СРСР, частково стало побічним ефектом політичної неспроможності, поляризації і економічної кризи, які накопичувалися понад десять років, але посилилися під час президентства Трампа і пандемії коронавірусу. Нескладно передбачити, що це підігріло почуття національної вразливості, яке, у свою чергу, призвело до перебільшення сприйняття зовнішньої загрози — особливо щодо Китаю. Провали і слабкі сторони економіки США пояснюються китайським підходом до торгівлі, операції Китаю щодо посилення впливу за кордоном сприймаються як небезпека для американської демократії, а його космічний і кібернетичний потенціал — як загроза національній безпеці Америки. Усі ці китайські тактики й інструменти являють собою реальні і суттєві проблеми для США, але їхня небезпека для американського способу життя сильно перебільшена.

Джо Байден і Сі Цзіньпін, китай, сша
Джо Байден і Сі Цзіньпін: мир без миру, точно за Орвеллом

Адміністрація Байдена, однак, утримується від нейтральної та реалістичної оцінки китайського виклику, оскільки це може призвести до критики з боку республіканців і навіть багатьох демократів, яким така поведінка здасться занадто м'якою щодо загрози з боку Китаю. А поділ між партіями настільки рівномірно і тонко збалансовано в суспільстві і Конгресі, що ні Байден, ні потенційний наступник республіканців не будуть схильні ризикувати, надаючи опозиційній партії такий козир.

Важливо
Через рік у КНР буде 4 авіаносці: до чого готується китайська армада?

Це вже відбилося в нездатності або небажанні Байдена відступити від деяких радикальних висловлювань Трампа щодо Китаю. З тих же причин Байден не схильний відкрито визнавати стратегічний занепад Сполучених Штатів і вплив внутрішніх проблем на їхній авторитет за кордоном, що спонукало б до конструктивної взаємодії з Китаєм. Замість цього він робить наголос на "поверненні Америки", ідеологічне змагання з Китаєм як боротьбу між демократією та автократією і необхідність конкуренції, а не співпраці з Пекіном.

Позиція Китаю: час великої держави настав

З китайської сторони переконання в тому, що США становлять загрозу існуванню Китаю, частково базується на політичних заявах США, які протягом багатьох років неявно або явно виступали за зміну режиму в Пекіні. Такі заяви підтверджують обґрунтовані побоювання лідерів КПК з приводу внутрішніх заворушень, викликаних іноземними підривними діями. Крім цього, негативне ставлення до США серед китайської громадськості підживлюється історією іноземних зазіхань на суверенітет Китаю, у яких США відіграли певну роль ще до правління КПК, а також сприйняттям зарозумілої і інтервенціоністської поведінки США на міжнародній арені в останні десятиліття. Хоча ці уявлення постійно підживлюються пропагандою КПК, у них досить історичної правди.

Що ж ми отримуємо в результаті? Запеклу конкуренцію за багатство, владу і вплив між двома найбільшими державами світу, які мають принципово протилежні політичні та економічні системи

У цих умовах Сі Цзіньпін та його колеги в керівництві КПК не схильні до поступливості щодо Сполучених Штатів. Вони не можуть дозволити собі, щоб китайський народ або їх самих сприймали як м'якотілих щодо американської загрози. Більше того, вони не збираються відмовлятися від підйому Китаю і його прагнення до глобального статусу і впливу, що було імперативом країни протягом 150 років.

Китайці вважають, що час Китаю як великої держави настав, і вони не дозволять Сполученим Штатам заперечувати або перешкоджати цьому. Такий спосіб мислення знайшов відображення в китайській дипломатії "вовка-воїна". Що ще більш важливо, він проявляється в офіційній дипломатії, у промовах і висловлюваннях Сі та інших китайських лідерів про те, що Китай "прагне до центрального положення у світі", пропорційного до своїх багатства і могутності у XXI столітті.

Сі Цзьінпін, китай
Сі Цзіньпін та його колеги в керівництві КПК не схильні до поступливості щодо Сполучених Штатів

Парадоксально, але обидві сторони демонструють поєднання зарозумілості і невпевненості — ні те, ні інше не сприяє виваженому, раціональному підходу до двосторонніх відносин. Навпаки, це призводить до нездатності домовлятися і параноїдальної стратегії. Обидві сторони перебільшують свій матеріальний (і навіть моральний) вплив на іншого гравця, що перешкоджає компромісам з важливих питань і взаємності у відносинам одне з одним. У той же час обидва гравці стикаються із серйозними внутрішніми проблемами, які самі і викликали: американська демократія руйнується, а "соціалізм з китайським обличчям" більше нагадує картковий будиночок. Але і Вашингтону, і Пекіну легше звалити провину за свої проблеми на іншу сторону або принаймні відвернути увагу від них за допомогою ймовірної іноземної "загрози", ніж ефективно протистояти цим проблемам. Це тільки посилює роздуте сприйняття загрози, яке заважає самоаналізу і самодопомозі з обох сторін.

Чи зможуть Пекін та Вашингтон домовитися

Що ж ми отримуємо в результаті? Запеклу конкуренцію за багатство, владу і вплив між двома найбільшими державами світу, які мають принципово протилежні політичні та економічні системи і шукають міжнародну підтримку цих систем. Більше того, внутрішньополітична динаміка обох сторін практично гарантує, що ні Пекін, ні Вашингтон не будуть активно домагатися — або принаймні ініціювати — більш розумний і поступливий підхід до іншої сторони. Компроміс вважається ризикованим і політично неспроможним, а взаєморозуміння і взаємна довіра — марними або фантастичними. Замість цього обидві сторони зосередяться на пошуку стратегічних, структурних і конкурентних переваг над іншою стороною. Але вони принаймні будуть намагатися уникати відкритого військового конфлікту, тому що обидва гравці усвідомлюють потенційно катастрофічні витрати, пов'язані з цим, і жоден з них не впевнений у своїй здатності взяти верх.

Ми бачимо всі ознаки орвеллівського "миру без миру". Холодна війна між Сполученими Штатами і Китаєм нікому не потрібна, і її ще можна уникнути. Проте, абсолютно незрозуміло, які спільні або індивідуальні кроки зроблять Пекін і Вашингтон для її запобігання. Жодна зі сторін, схоже, не готова і не здатна подолати своє фундаментальне нерозуміння і недовіру до іншої сторони, або подолати внутрішні дилеми, які сприяють розпалюванню цього нерозуміння та недовіри. Чи вистачить у лідерів обох держав мудрості, мужності і політичної волі, щоб змінити хід історії?