Сили спеціальних операцій РФ проти партизанів. Нова тактика та методи

На трьох континентах сили спеціальних операцій США розташовані в безпосередній близькості від російських сил. У багатьох випадках російські війська на місцях або активно протидіють нерегулярним загрозам, або готуються до протидії їм у разі військової російської операції.

Крім можливості воювати руками іррегулярів, а також політичними методами, Росія має ще одну важливу здатність протидіяти нерегулярним військам. Військова історія Росії багата на успішні кампанії боротьби з нерегулярними силами. Виняток становлять Афганістан та Перша чеченська війна, що підтверджують правило.

Хоча нова модель має знайомі риси, структура російських військ була адаптована для протидії іррегулярним загрозам за кордоном за допомогою значних експедиційних сил. Якщо Сполучені Штати мають намір серйозно конкурувати з Росією, настав час розглянути нові можливості російських сил щодо протидії іррегулярам.

Розуміючи принципи боротьби Росії з іррегулярами, командири на тактичному та оперативному рівні зможуть краще використати слабкості Росії та керувати ризиками.

Фокус переклав новий текст майора Бенджаміна Арбіттера та майора Курта Карлсона – офіцерів Сил спеціальних операцій армії США, присвячений розбору нового підходу армії РФ у війні з іррегулярами.

Спецпризначенці проти партизанів. Що таке боротьба з іррегулярами?

Що ми взагалі маємо на увазі під терміном "боротьба з іррегулярами"? Цей термін використовується для позначення трьох типів операцій російських військ – протидії повстанцям, військової допомоги дружнім силам оборони та боротьби з тероризмом. Російська традиція боротьби з повстанцями разюче відрізняється від західних доктрин, що впливає на дії стратегів Міністерства оборони та його союзників. У той час як заходи Заходу щодо боротьби з повстанцями зосереджені на підтримці уряду, російський підхід спрямований на пошук та знищення партизанських сил. Боротьба з іррегулярами – не синонім контрпартизанської війни в західному лексиконі, але це термін точніше визначає російські підходи і методологію.

Одним словом, російський підхід до боротьби з іррегулярами відображає те, як російські збройні сили протистоятимуть очолюваній США кампанії нетрадиційної війни в третій країні, гарантуватимуть безпеку вразливих тилових районів та боротимуться за вплив на тактичному та оперативному рівнях.

Наслідки реформи Міністерства оборони РФ

Відмовившись від масового призову та короткої термінової служби, російські військові зайнялися підвищенням боєготовності, спеціалізації та технічної майстерності у своїх лавах. На 2020 рік російська армія здебільшого складалася з добровольців, а заборона на службу за кордоном для призовників останнім часом змушувала вести боротьбу з іррегулярами винятково силами контрактників. Це не означає, що російські призовники проходять меншу початкову підготовку, і вони не обов'язково менш "професійні", ніж їхні колеги-контрактники.

Тим не менш, на їхньому рахунку до 12 місяців служби, що зазвичай набагато менше, ніж у контрактних військових. Коли особовий склад накопичує досвід послідовно, підрозділи стають згуртованішими і на тактичному рівні освоюють передові технології, такі як цифрові системи командування та управління або безпілотники. Хоча це й не спрямовано безпосередньо на створення ефективних контріррегулярних формувань, збільшення числа контрактників у російських збройних силах сприяло помітному підвищенню потенціалу експедиційних сил та збереженню досвіду, який необхідний у боротьбі з іррегулярами.

Російські ССО: перехід до маневрених і сил, що взаємодіють

До 2015 року російські сили боротьби з іррегулярними силами важко було об'єднати в ефективні формування. Нинішні російські операції, наприклад, у Сирії та Лівії демонструють підвищення оперативної сумісності в межах російської армії. Хоча Сирія та Лівія представляють приклади двох різних типів військових операцій, Москва тепер уміло поєднує різні види військ, розвідки та служб внутрішньої безпеки, а також приватного (або, точніше, напівдержавного) сектора.

Ці спеціально створені оперативні групи в Сирії та Лівії уникли таких кричучих збоїв у комунікації та координації, які спостерігалися до 2015 року. Приватні військові підрядники надають маневрені елементи, бойових інструкторів, підтримку з повітря (у випадку Лівії) та цілий набір спеціальних логістичних та допоміжних послуг, залежно від оперативної обстановки.

Російське командування спеціальних операцій: східне факсиміле

У 2013 році, після чотирьох років вивчення аналогічного світового досвіду, Міністерство оборони Росії створило командування сил спеціальних операцій. Під час створення цієї організації Міністерство оборони як використовувало міжнародний досвід, так і по-новому визначило роль сил спеціальних операцій. Історично склалося так, що російські сили спеціального призначення (спецназ) функціонували винятково як легка піхота, яка доповнює регулярні військові формування.

Хоча підрозділи спецпризначенців існують досі, російські сили спеціальних операцій (багато з яких набрано з підрозділів спецпризначенців та управління військової розвідки) вийшли за межі своїх традиційних функцій прямої дії та спеціальної розвідки. Отримавши сумну популярність як "ввічливі люди" в Криму, російські сили спеціальних операцій продемонстрували здатність виконувати широкі завдання в Сирії. Російські сили спеціальних операцій взаємодіяли із сирійськими союзниками та посилювали місцеві війська, координуючи їх із російських повітряних суден.

Використання місцевого населення в кампаніях боротьби з нерегулярними силами аж ніяк не є новим (згадайте армію Демократичної Республіки Афганістан або кадировців у Чечні). Проте роль сил спеціальних операцій якості доповнення та посилення місцевих формувань свідчить про істотне зрушення в організації російських військ. Цей метод, закріплений у доктрині НАТО як роль спеціальних операцій, Росія тепер використовує в операціях проти нерегулярів за кордоном.

Спецоперації з використанням дронів. Безпілотна війна – ключ до всього

Безпілотники, що набули широкого поширення під час контрпартизанських операцій під керівництвом США, стали основним складником російського підходу до боротьби з нерегулярними силами. Їхній потенціал швидко вдосконалюється завдяки значним інвестиціям та увазі з боку Кремля. Навіть під час використання неозброєних безпілотників (наприклад, під час облоги Алеппо у 2016 та 2017 роках) російські сили успішно проводили розвідку, забезпечуючи маневрування за допомогою цих платформ. Станом на 2021 рік російські війська, що проходять підготовку всередині країни, інтегрували неозброєні та озброєні безпілотні платформи з наземними маневреними силами, синхронізуючи удари через командний пункт, оснащений системою "Стрілець". Час від ідентифікації цілі до її ураження скорочується завдяки синхронізації цифрового командування та управління безпілотниками, що є важливою перевагою для майбутніх кампаній.

Крім того, досвід Росії в Сирії, Лівії, Україні та (за непрямими ознаками) Нагірному Карабаху змушує російських військових бути в авангарді технологій протидії БПЛА. Завдяки цьому досвіду в кожному російському військовому окрузі тепер є спеціальний підрозділ для протидії атакам ворожих безпілотників, а в навчальних сценаріях підрозділів регулярно проводяться навчання проти масових атак дронів. Російська тактика боротьби з безпілотниками переважно спирається на багаторівневі засоби радіоелектронної боротьби для поразки навігаційної та комунікаційної системи безпілотника. Але вона включає методи фізичного знищення БПЛА противника за допомогою стандартних систем озброєння. Хоча ці методи не забезпечують повного захисту від ворожих БПЛА, вони довели свою ефективність навіть проти безпілотників США та ОБСЄ у Сирії та Україні відповідно.

Російські ПВК, Росгвардія, СЗР: не лише традиційна армія

Ще одним значним нововведенням у структурі збройних сил стало створення у 2016 році Росгвардії, або "Національної гвардії" (що не має нічого спільного із західною концепцією). Росгвардія поєднує сили внутрішніх справ, правоохоронні органи та воєнізовані підрозділи (наприклад, наявні козачі формування) із заявленою метою протидії загрозам внутрішньої безпеки як самостійно, так і підтримуючи регулярну армію. Хоча теоретично вони орієнтовані на внутрішню територіальну оборону, підрозділи спеціального призначення Національної гвардії продемонстрували здатність ефективно взаємодіяти з регулярними військами. Вони вже були розгорнуті в Сирії і, ймовірно, будуть використовуватись для охорони вразливих тилових районів та поразки сил опору в разі вторгнення Росії в Україну чи інші сусідні держави.

Крім збройних сил та Росгвардії, у кампаніях проти повстанців Росія може розраховувати на свої розвідувальні служби, такі як Служба зовнішньої розвідки (зокрема, "Заслон") та Федеральна служба безпеки. Обмеження на діяльність цих служб за кордоном дуже розмиті, про що свідчать дії Росії у Сирії та Венесуелі. Кожна з російських спецслужб має у своєму розпорядженні мережі та сили, які можна використовувати для боротьби з рухами опору. Масштаб ролі спецслужб в останніх кампаніях боротьби з нерегулярними силами ще треба з'ясувати, але можна зробити висновок, що взаємодія армії, Росгвардії та розвідки дає Москві багаторівневі можливості для боротьби з нерегулярними загрозами.

Сили спеціальних операцій РФ за кордоном. Якими можуть бути наслідки

Сьогодні російські експедиційні комплекси боротьби з іррегулярами складаються з професійних добровольчих бригад та батальйонів, включаючи сили спеціальних операцій, БПЛА, військову поліцію та приватних військових підрядників. У поєднанні з повітряною силою все це дозволяє Москві проводити операції за кордоном щодо невеликих сил. Така здатність адаптувати склад сил для створення експедиційних оперативних груп боротьби з іррегулярами – переломний момент у мобільності та організації командування експедиційних російських сил. Ланцюг поразки Росії скорочено, її сили більш спеціалізовані та боєздатні. До того ж, Москва здатна швидко нарощувати свої сили за кордоном, що є безпрецедентним для історичного досвіду Росії як континентальної держави.

Країни, що розвиваються, тепер можуть розглядати Росію для забезпечення військової допомоги своїй обороні, силам безпеки та боротьби з терористичними загрозами. Такий вибір є особливо привабливим для авторитарних чи корумпованих режимів, які прагнуть забезпечити військову відповідь на нерегулярну загрозу, але не зацікавлені в нагляді та реформах, що нав'язуються Заходом. Це особливо актуально в Африці, де Росія продовжує нарощувати свою військову присутність, тоді як США почали її скорочувати. Хоча навчальні тренування та комбіновані навчання не є чимось новим, поширення російських сил у Мозамбіку, Центральноафриканській Республіці та недавній запит на підтримку російських найманців у Малі свідчать про істотні зміни. Протягом останніх 20 років багато з цих країн мали можливість отримувати військову підтримку та досвід у галузі безпеки тільки від США та союзників США, таких як Великобританія чи Франція. Сполученим Штатам та їхнім союзникам все частіше доведеться оцінювати, які партнерства (і, отже, військову присутність) вони хочуть зберегти, а якими їм зручно поступитися Росії, яка прагне затвердити свій вплив за кордоном.

Крім того, зі зростанням присутності російських сил боротьби з іррегулярами з'являється більше можливостей для тиску на Москву в різних регіонах за допомогою поєднання батога і пряника. Постійні порушення прав людини як військовими з їх невиборним застосуванням вогню, так і непідзвітними приватними військовими підрядниками піддають режиму постійної критики в інформаційному просторі. Мережа приватних і державних суб'єктів, які забезпечують розширення російської присутності за кордоном, також відкриває потенційні вразливості для кібернетичних чи економічних важелів впливу.

Будь-яка пряма участь російських військовослужбовців у невеликих війнах за кордоном становить значний ризик для Кремля, для якого, як відомо, російські жертви є неприйнятними. Використання цих потенційних вразливостей потребує узгодженої міжнародної стратегії США та їхніх союзників. Чим масштабнішими будуть дії Росії за кордоном, тим більше важелів тиску отримають американські політики, які прагнуть вплинути на поведінку Москви.

Про авторів

Майор Бенджамін Арбіттер та майор Курт Карлсон – офіцери Сил спеціальних операцій армії США з досвідом оперативної та бойової роботи в зонах відповідальності Європейського командування та Центрального командування. Обидва вони служать у 10-й групі Сил спеціальних операцій і нещодавно здобули ступені магістрів у галузі оборонного аналізу Військово-морської докторської програми в Монтереї. Їхні думки не відображають думку 10-ї групи Сил спеціальних операцій, армії США, Міністерства оборони або будь-яких органів уряду США.