Сковать их силы. Готовы ли ВСУ к отражению российского удара

Відносини між Україною та Росією знаходяться на вибухонебезпечному піку, і великий наступ російської армії вже не виглядає блефом чи політичною страшилкою. Кремль весь минулий рік, а тепер і взимку 2021/2022 стягує війська до українських кордонів, розгортаючи їх та готуючи до наступу. Офіційні особи в Москві вже не приховують: ймовірність застосування військової сили проти України є великою, це одна з можливостей вирішення "українського питання".

В самій же Україні ЗСУ, розвідка та політичний ешелон продовжують моніторити ситуацію та запевняють, що все під повним контролем. Незважаючи на це, часом можна почути і побоювання: якщо повномасштабне вторгнення трапиться, то для російської армії це буде "легка прогулянка" і Україна не має шансів.

Фокус поговорив з ветеранами та військовими аналітиками, щоб дізнатися, наскільки такі твердження правильні, чи зможе Україна дати відсіч агресору і до чого потрібно готуватися ЗСУ та всій Україні.

На питання про ймовірне вторгнення РФ відповідають експерти:

Деколи можна почути позицію, що повномасштабний наступ Росії буде швидким. Так би мовити, "легкою прогулянкою". Наскільки такі твердження є правильними?

Тарас Чмут:

Це точно не буде легкою прогулянкою для російських військ. Потрібно не забувати, що в нас не лише армія, а й інші сили: Нацгвардія, поліція, "Альфа", ГУР, ТрО. Загалом є ті, хто забезпечить росіянам не легку прогулянку. Те саме з озброєнням, у нас близько 1 тисячі систем ПТРК ("Корсар", "Стугна", "Джавелін") та близько 6-7 тисяч ракет до них. У нас є сильна стволова та реактивна артилерія, є тактичні ракетні комплекси. Люди та зброя для відповіді у нас є.

Михайло Жирохов:

У тому, що основне завдання російського командування у разі початку широкомасштабних бойових дій — це стрімка атака, немає сумнівів. Адже зважаючи на все, Захід має намір реагувати досить жорстко, а отже, агресорові треба захопити якнайбільше території. Але є великі сумніви, що будь-який наступ буде "легкою прогулянкою". Навіть події літа 2014 року під Іловайськом та зими 2015 року під Дебальцевим — із втратами особового складу та техніки — показали, що українська армія навіть у тому стані, в якому перебувала після десятиліть деградації, здатна на рівних воювати з росіянами. А що вже казати зараз, коли за 8 років сталися досить серйозні зміни (хоча, на жаль, не кардинальні).

Гліб Парфенов:

Твердження про "легку прогулянку" засноване скоріше на пропагандистських тезах. Зараз я більше ніж впевнений, що і в самому генштабі ЗС РФ розуміють, що вже не 2014 рік, і ЗСУ має як резерв живої сили, так і низку технічних змін, які сприймаються як серйозна загроза. Інакше ми не бачили б спроб зробити захист проти "Джавелінів" і шукати можливості протистояти "Байрактарам". Але ми також бачимо, що для створення угруповання проти України росіянам доводиться стягувати буквально всі батальйонно-тактичні групи (бтг) з різних військових округів. Це вже говорить нам про те, що вони очікують на масовий опір.

Юрій Касьянов:

Повномасштабний наступ Росії може бути швидким, але "легкою прогулянкою" він не буде. Росія має багаторазову перевагу в технічному оснащенні армії, має значні людські та матеріальні ресурси для здійснення масованої атаки, може майже безкарно обстрілювати наші бази в тилу ракетами та прасувати авіацією. Проте російська армія не має головного — стовідсоткової впевненості у правоті своєї справи. Бойовий дух такої армії слабкий і, зустрівши запеклий опір, зазнавши великих втрат, така армія швидко розкладеться морально.

В Україні росіянам важко буде знайти "страшних бандерівців" з рогами та копитами, якими нас малює кремлівська пропаганда, зате агресора "привітно" зустрінуть злі чоловіки та жінки, які розмовляють українською та російською, які здобули безцінний бойовий досвід і добре розуміють, що вони захищають. Перемогти таких бійців у бою важко, а втримати територію, де живуть вільні люди — неможливо.

Відомо, що Україна та Росія непорівнянні за силою та можливостями повітряних сил. Чим тоді може відповісти Україна на загрозу з повітря у разі великого наступу армії РФ у найближчі тижні чи місяці?

Тарас Чмут:

Ми не маємо протиракетної оборони. Нам нема чим зупинити їх "Іскандери" у разі комбінованого удару. Адже вони залучають не лише авіацію, а й ракети — як наземного базування, так і ті, що на бойових кораблях. Після цього удару Україна має задіяти своє ППО — ті самі самохідні "Буки". Але треба не забувати, що у нас ще багато ПЗРК та армійського ППО, наприклад, самохідні установки "Тунгуска". Це все має змусити російську авіацію працювати на середній та великій висоті, обмежуючи та сковуючи її роботу. Але повністю зупинити роботу російської авіації ми не можемо.

Михайло Жирохов:

На жаль, система ППО — це ахіллесова п'ята вітчизняних збройних сил. Немає систем дальньої дії, наявні системи середнього та малого радіусу морально та фізично застаріли. І реально посилити ППО за рахунок поставок систем західного виробництва в короткий термін практично неможливо — навчання розрахунків та інтеграція в наявну систему (все-таки радянські стандарти і стандарти НАТО не взаємозамінні) займе дуже багато часу. Єдиним більш-менш прийнятним варіантом є швидке постачання ПЗРК, навчання роботи на яких мінімальне. Але це лише півзамір — реально прикрити стратегічні об'єкти у нас мало чим.

Гліб Парфенов:

Основна проблема — це брак ПЗРК у потрібних кількостях. На навчаннях Захід-2021 (спільні стратегічні навчання Збройних сил РФ та Республіки Білорусь у вересні 2021. — Ред.) ми могли спостерігати дії аеромобільних батальйонів, які є аналогом повітряної кавалерії. Ці батальйони мали з'явитися в кожній бригаді та дивізії ВДВ, спеціально під них також було створено й оборонне замовлення, спрямоване на насичення цих частин новими вертольотами Мі-8.

Відповідно, ці мобільні групи становлять навіть більшу загрозу, ніж ударна авіація, яку, в принципі, можна притиснути до землі комплексами ППО.

Юрій Касьянов:

На жаль, Україна не зможе виграти війну у повітрі. Це правда. Сили непорівнянні чисельно та технічно. Хоча, звичайно, за рахунок грамотно спланованого заздалегідь розосередження сил і засобів авіації та ППО, грамотного оперативного командування під час бойових дій, за рахунок мужності та героїзму льотчиків та зенітників противник може зазнати серйозних втрат в авіатехніці. Це важливо.

Але також необхідно вже зараз (і ще вчора) розосередити сухопутні сили, вивезти боєприпаси з великих складів, вивести війська з пунктів постійної дислокації, де вони особливо вразливі, підготувати надійні укриття для особового складу та військової техніки, забезпечити захист силами ППО важливих державних об'єктів., підготувати країну до можливих (і дуже ймовірних) відключень електроенергії, пропадання зв'язку, колапсу на дорогах. Треба нарешті підготувати лікарні, розгорнути мобільні шпиталі, посилити протипожежні сили, провести навчання з цивільної оборони. Цього не робиться, і це погано, бо сучасна війна стосується всіх і скрізь, а не лише людей в окопах.

Як пройде мобілізація? Чи вистачить сил і кадрів Україні, щоб стримати Росію на довгому відрізку кордону? Якщо наступ буде локальним, то як можна сконцентрувати українські сили, не оголюючи інші ділянки?

Тарас Чмут:

Дивлячись про який сценарій ми говоримо. Якщо це окупація всієї лівобережної України, то сил тримати всю лінію державного кордону ми не маємо. Але сьогодні ніхто не воює окопними фронтами — сучасна війна мобільна. Нашою метою буде виявляти напрямки ударів і там давати бій, намагатися завдати максимальної шкоди. Але при цьому важливо підкреслити, що перевага росіян у повітрі дуже ускладнює це завдання. Гарного мало, якщо коротко.

Якщо ж йдеться про локальну битву, то це інший сценарій, і тут у ЗСУ є сили для концентрації та відповіді. Але треба пам'ятати, що навіть за такого сценарію все одно ворог може завдати комбінованих ударів ракетами та авіацією по всій Україні.

Михайло Жирохов:

Що ж до мобілізації, то у разі початку великої війни слід очікувати численного напливу добровольців. Часткова мобілізація 2014 – 2016 років. була не дуже вдалим досвідом, оскільки більшість мобілізованих не зовсім розуміла мету війни на Донбасі, а тут ціль очевидна — захист своєї конкретної малої батьківщини.

Плани прикриття кордону існують дуже давно, і здається, Генеральний штаб має чітке розуміння, звідки можуть піти росіяни. Особливо враховуючи, що у них досі превалює концепція "танкового кулака", а отже, основним завданням є прикриті танконебезпечні напрямки, яких у нас не так багато.

Гліб Парфенов:

Успіх в обороні також лежить у площині вчасно призначених та правильно проведених мобілізаційних заходів. Росіяни тому і звозять таку кількість бтг, що усвідомлюють, з якою кількістю їм доведеться мати справу. Але слід розуміти, що далеко не всі сили можуть брати участь у агресії проти України. Їхнім завданням може бути також сковування ресурсів ЗСУ, щоб розпорошити сили у місці ймовірного удару. Проблема ще в тому, що ми не знаємо, де буде ділянка наступу, можемо лише припускати. Тому не можна впевнено говорити, де сконцентрувати сили.

Юрій Касьянов:

Наївно думати, що у разі вторгнення Росії буде якийсь "фронт" протяжністю в сотні і тисячі кілометрів, на якому ми стримуватимемо танкові армади ворога. Так воювали сто років тому під час Першої світової. Сьогодні фронт проходить скрізь.

Росія завдаватиме повітряних і ракетних ударів по всій території України, по всіх військових об'єктах, об'єктах інфраструктури, дорогах, мостах, аеродромах… Сухопутні частини діятимуть високомобільними клинами, наступаючи вздовж добре відремонтованих доріг, прагнучи відрізати та оточити від основних сил угруповання військ на Донбасі, взяти під свій контроль ключові міста, транспортні розв'язки, військові бази, склади.

У цих умовах висока роль військ територіальної оборони, добровольчих частин. На жаль, ці війська та формування у нас існують, переважно, на папері, і тренуються з дерев'яними муляжами автоматів. А ще вчора треба було роздати людям зброю, створити запаси продуктів та медикаментів, провести тренування із злагодження підрозділів, розробити чіткі плани дій на випадок можливої атаки, щоб кожен знав, куди бігти, що робити, знав своє місце у бою.

Коли почнеться війна, і Росія в перші години захопить Гостомель, на це вже не буде часу.

На вашу думку, чи готовий бойовий дух ЗСУ до повномасштабної війни замість війни низької інтенсивності, яка зараз йде на Донбасі?

Тарас Чмут:

Бойовий дух у ЗСУ високий, але треба пам'ятати, що ви ніколи не можете бути готові до війни. Адже завжди можна бути готовим ще більше та ще краще. Тому лише війна покаже як реальний бойовий дух, і готовність.

Михайло Жирохов:

Бойовий дух буде набагато вищим, тому що буде розуміння цілей і характеру війни. Адже з нашого боку вона буде оборонною.

Гліб Парфенов:

На мою думку, із бойовим духом проблем немає. Є проблема із психологічною втомою від нагнітання, від цього страждають не лише ЗСУ, а й цивільні. Невизначеність, особливо така довга, може позбавити людей потрібних ментальних ресурсів — що може позначитися як на якості несення служби та веденні бойових дій.

Юрій Касьянов:

На відміну від 2014-2015 років, сьогодні у ЗСУ служить багато "заробітчан", бойовий дух яких мало відрізняється від бойового духу російських контрактників. Однак, є і професійне, патріотично налаштоване ядро, що здобуло реальний бойовий досвід під час інтенсивних бойових дій початкового періоду війни. Разом із патріотами формального та неформального резерву, які (якщо встигнуть) можуть посилити бойові частини, ЗСУ виявляться грізною силою для противника, який розраховує на "легку прогулянку".

Якщо великий наступ розпочнеться найближчими тижнями чи місяцями, що принесе найбільшу небезпеку для ЗСУ? Чого треба побоюватись найбільше?

Тарас Чмут:

Як я вже наголосив, це комбінований ракетно-авіаційний удар (включаючи удари з моря). Метою такого удару буде порушити вертикаль управління у ЗСУ, зруйнувати комунікації та зв'язок і вдарити по бойовому духу як армії, так і у суспільстві. Залякати. Дуже важливо буде пережити цей перший удар і не втратити боєздатності.

Михайло Жирохов:

Природно, що найнебезпечнішим буде перший період вторгнення, якщо росіяни реалізують західну концепцію першого ракетно-бомбового удару. Під удар можуть потрапити численні як військові об'єкти, і об'єкти стратегічної інфраструктури. Ось у цих умовах дуже важливо не втратити вертикаль управління військами. Однак є надія, що все-таки російські генерали відмовляться від такої тактики, оскільки при цьому неможливо прорахувати кількість загиблих цивільних осіб. А це дуже сильно демотивує вже російських військовослужбовців — все-таки вбивати українців, сусідів, родичів — це не те, що сирійці чи африканці.

Гліб Парфенов:

Потрібно побоюватися нашої непідготовленості. Наразі ми бачимо тренування ТРО, перевірки інфраструктури цивільної оборони, але немає жодних мобілізаційних приготувань. Росіяни можуть просто застати нас зненацька, коли армія не у повноцінній кондиції. Нагнітання і перенесення дат, навчання ЗС РФ у місцях дислокації бтг — все це вводить в оману. У результаті є ризик, що до нападу ми не готові і настане повний бардак у державному апараті і, як наслідок, у ЗСУ.

Юрій Касьянов:

У разі початку великої війни слід побоюватися, насамперед, боягузтва та відвертої зради вищого військово-політичного керівництва країни, а також дурості та некомпетентності командирів середньої ланки. На жаль, країною правлять вівці, а армією командують кретини. Це наші найбільші вороги, а не російські агресори.