Танкові удари й аеромобільний десант. Яким буде велике вторгнення РФ в Україну

Фокус переклав новий великий аналітичний матеріал Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), присвячений можливому великому військовому вторгненню Росії в Україну.

Чого хоче Росія і яким буде велике вторгнення РФ в Україну

Президент Росії Володимир Путін продовжує загрожувати вторгненням в Україну, нарощуючи військову присутність поблизу російсько-українського кордону та використовуючи агресивну риторику.

Росія розмістила наступальні системи озброєння на відстані удару України. Серед цих систем — танки, самохідні гаубиці, бойові машини піхоти, реактивні системи залпового вогню, балістичні ракети малої дальності "Іскандер" та артилерія, що буксирується, як показано на рисунках 1a та 1b.

Путін підкріпив це нарощування озброєнь грубими заявами про те, що Україна є історично частиною Росії і що Київ має повернутися до складу Росії.

Загрози Росії викликають особливе занепокоєння щонайменше з двох причин.

• По-перше, Росія може розпочати стрімкий наступ своїх заздалегідь розгорнутих сил в Україну. У стані повної готовності російські збройні сили будуть значно сильнішими і боєздатнішими за армію України, тоді як США й інші країни НАТО дали зрозуміти, що не будуть спрямовувати свої сили в Україну для відображення російського вторгнення. Навіть якщо дипломати досягнуть угоди, Путін продемонстрував готовність до поперемінної ескалації та деескалації війни в Україні та розширення театру воєнних дій, що робить російську загрозу постійною.
• По-друге, вторгнення ознаменувало б значні зміни в міжнародній політиці, створивши нову "залізну завісу", яка пролягатиме вздовж кордонів Росії з Фінляндією та країнами Балтії, далі на південь через Східну Європу, Близький Схід, Центральну та Південну Азію і, нарешті, через Східну Азію вздовж південного флангу Китаю.

Відтак важливо зрозуміти, як саме Росія може вторгнутися в Україну, як конкретні політичні цілі можуть вплинути на план вторгнення, з якими перешкодами може зіткнутися вторгнення і які варіанти відповіді є у США та їхніх європейських партнерів. Щоб зрозуміти цю динаміку, у цьому звіті ставиться кілька запитань. Які цілі російського президента Володимира Путіна? Які військові можливості має Росія і як може виглядати вторгнення? Як повинні реагувати Сполучені Штати, їхні союзники та партнери?

В огляді наводяться два основні аргументи.

• По-перше, якщо Росія вирішить вторгнутися в Україну, щоб відновити свої контроль і вплив, існує як мінімум три можливі напрямки наступу для захоплення української території: північний наступ зі спробою обійти українську оборону навколо Києва шляхом підходу через Білорусь; наступ через центр на захід України; та південний наступ через Перекопський перешийок.

• По-друге, якщо Сполучені Штати та їхні європейські партнери не зможуть стримати російське вторгнення, вони мають підтримати український опір, використовуючи поєднання дипломатичних, військових, розвідувальних та інших засобів. Сполучені Штати та їхні європейські партнери не можуть дозволити Росії анексувати Україну. Умиротворення Заходом Москви, коли та анексувала Крим у 2014 році, а потім організувала сепаратистський рух у Східній Україні, лише надихнуло російських лідерів. Крім того, анексія Росією частини або всієї території України призведе до зростання кількості працездатного населення, промислового потенціалу та природних ресурсів Росії до рівня, який перетворить її на глобальну загрозу. Сполучені Штати та Європа не можуть повторити цю помилку.

Цей короткий огляд складається з трьох основних розділів. По-перше, у ньому розглянуто політичні цілі Росії. По-друге, проаналізовано військові можливості Росії. По-третє, розглядаються варіанти дій, доступні Сполученим Штатам, їхнім союзникам і партнерам.

Політичні цілі Росії: для чого потрібне вторгнення в Україну

Кремль хоче того, про що заявляє: припинення і згортання розширення НАТО, видалення американської ядерної зброї з Європи та створення російської сфери впливу. Однак Путін може погодитись і на менше.

Головна мета Кремля — гарантія, що Білорусь, Україна та Грузія ніколи не належатимуть до жодного іншого військового чи економічного блоку, крім контрольованих Москвою, і що Росія буде верховним арбітром зовнішньої політики та політики безпеки всіх трьох держав.

Суть конфлікту полягає в тому, чи можуть через 30 років після розпаду Радянського Союзу його колишні етнічні республіки жити як незалежні, суверенні держави чи вони, як і раніше, мають визнавати Москву як свій фактичний суверен.

Вимога про виняткову сферу впливу в Східній Європі та на Південному Кавказі нібито відповідає інтересам безпеки Росії. Кремль є розширенням НАТО на схід як первородний гріх пострадянських міжнародних відносин із Заходом, який має бути виправлений. Незважаючи на факти, альтернативні інтерпретації та інтереси безпеки рівноправних суверенних держав, Москва стверджує, що без таких гарантій вона буде змушена використовувати військову силу для захисту своїх інтересів і безпеки.

Військові варіанти, які розглядає Росія

Виходячи з цих політичних цілей, Кремль має як мінімум шість можливих військових варіантів:

1. Передислокувати частину своїх сухопутних військ подалі від українського кордону — принаймні тимчасово — у разі успіху переговорів, але продовжувати надавати допомогу проросійським бойовикам у Східній Україні.
2. Відправити регулярні російські війська в сепаратистські Донецьку та Луганську області як "миротворців" і відмовитися виводити їх доти, доки мирні переговори не закінчаться успіхом і Київ не погодиться виконати Мінські угоди.
3. Захопити українську територію на захід від Дніпра, щоб використовувати її як розмінну монету або повністю додати цю нову територію до складу Російської Федерації. Цей варіант представлений на рисунку 2а.
4. Захопити українську територію до річки Дніпро, а також пояс, що веде до Одеси, який сполучає російську територію із сепаратистською Придністровською Республікою та відрізає Україні доступ до Чорного моря. Кремль додасть ці нові землі до складу Росії та забезпечить економічну нежиттєздатність рештків української держави.
5. Захопити лише пояс між Росією і Придністров'ям (враховуючи Маріуполь, Херсон та Одесу), щоб забезпечити постачання Криму прісною водою та заблокувати доступ України до моря, уникнувши при цьому великих боїв за Київ і Харків. Цей варіант представлений на рисунку 2b.
6. Захопити всю Україну та разом із Білоруссю оголосити про створення нового тристороннього слов'янського союзу великоросів, малоросів і білорусів. Цей варіант передбачає проведення операцій, перша фаза яких представлена на рисунку 2a, а друга — на рисунку 2c.

З цих шести варіантів перші два з найменшою ймовірністю спричинять значні міжнародні санкції, але навряд чи призведуть до прориву з питань НАТО чи Мінських угод через свій насильницький характер. Усі інші варіанти спричиняють серйозні міжнародні санкції та економічні труднощі й будуть контрпродуктивними для досягнення мети ослаблення НАТО або відмови США від зобов'язань щодо гарантування європейської безпеки.

Варіанти з третього по шостий можуть досягти іншої мети — знищення незалежної України, еволюція якої у бік ліберальної демократичної держави стала основним джерелом розбіжностей серед кремлівської еліти. У третьому варіанті Росія контролюватиме значну частину території України, але при цьому залишить її економічно життєздатною державою.

Четвертий варіант залишає лише аграрні кістяки України, але усуває можливість окупації її найбільш націоналістичних регіонів.

П'ятий варіант залишає більшу частину України вільною, але обмежує її доступ до моря і несе менші окупаційні витрати.

Варіанти чотири та п'ять — захоплення пояса від Тирасполя до Маріуполя — ускладнюються тим, що немає особливостей ландшафту, річок чи гірських хребтів, що ведуть зі сходу на захід, які могли б слугувати природною лінією розмежування для цієї окупованої території. Новий кордон пройде незліченними полями та лісами, і його буде важко обороняти.

Шостий варіант означає окупацію всієї країни та вирішення проблеми асиміляції 41-мільйонного населення, яке може активно та пасивно чинити опір окупації протягом багатьох років. Для контролю над населенням та охорони нових кордонів із країнами НАТО потрібні окупаційні сили значної кількості. Українців на будь-якій з окупованих територій може очікувати насильницька русифікація, яку народ пережив за таких правителів, як Катерина Велика, Олександр II, Сталін і Брежнєв.

Можливі шляхи вторгнення Росії в Україну

Ідеологічна підготовка російського суспільства до конфлікту з Україною ведеться щонайменше з 2014 року, причому кремлівська пропаганда зображує Україну як протофашистську неонацистську державу.

У липні 2021 року у відкритому листі президент Путін стверджував, що росіяни й українці — один і той самий народ, і засуджував владу України за виправдання незалежності шляхом заперечення свого минулого. Російські військові зробили статтю президента Путіна обов'язковим читанням для своїх солдатів. У жовтні за цим пішов лист у газеті "Коммерсант" заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва, який в антисемітських тонах заперечував легітимність нинішнього українського уряду як екстремістського, корумпованого та контрольованого іноземцями.

Після ідеологічного виправдання наступним кроком буде створення casus belli — приводу для війни, який відповідає створеному Кремлем образу України. Причини для нападу можуть варіюватися від простого зриву переговорів із безпеки до зрежисованого інциденту, подібного до провокацій у Мукдені, Гляйвіці та Майнілі, які послужили виправданням для вторгнення Японії в Маньчжурію, Німеччини в Польщу та нападу Радянського Союзу на Фінляндію відповідно. Ось чому дивна заява міністра оборони Сергія Шойгу, розміщена на офіційному сайті Кремля, про те, що американські найманці готують "провокацію" із застосуванням хімічної зброї в Україні, є зловісним провісником саме такого "інциденту", який створить Кремль.

Щойно буде створено привід, ймовірно, будуть кібератаки з метою ослаблення систем військового командування та управління України, а також цивільних комунікацій та електричних мереж. Потім, ймовірно, розпочнуться операції з нанесенням повітряних і ракетних ударів по ВПС і системах ППО України. Після встановлення переваги в повітрі російські сухопутні війська будуть просуватися вперед, що передує спеціальними операціями з метою подальшого ослаблення можливостей командування та управління та затримки мобілізації резервів шляхом проведення бомбардувань, убивств і диверсій.

Схема маневру російського військового вторгнення в Україну, ймовірно, залежатиме від того, яких із перелічених вище політичних цілей хоче досягти Кремль, від географії земель і міст, за які доведеться воювати, і від транспортних шляхів для матеріально-технічного забезпечення. Якщо Кремль бажає використовувати варіанти 3, 4 або 6, з урахуванням первинної географії та логістики існують три ймовірні осі просування для захоплення української території на схід від Дніпра, причому річка буде межею або першою лінією більшого вторгнення.

Вторгнення РФ в Україну: Північний маршрут

Росія може просуватися в Київ двома маршрутами. Перший — 240 км дорогою через російські Нові Юрковичі на Чернігів і Київ. Другий маршрут — 320 км через Троєбортне у Росії на Конотоп, Ніжин і Київ. Якщо Мінськ погодиться на використання своїх автомобільних і залізничних мереж, російська армія зможе обійти українські оборонні споруди навколо Києва та підійти до них із тилу по 240-кілометровій осі від Мазура в Білорусі на Коростень та Київ.

Вторгнення РФ в Україну: Центральний маршрут

Росія може просуватися на захід трьома маршрутами. Перший може містити 320-кілометрову вісь, що проходить через Білгород, Харків, Полтаву та, нарешті, Кременчук. Другий маршрут може враховувати 225-кілометрову вісь через Донецьк на Запоріжжі; можливий також маршрут із Донецька на Дніпро. Третій шлях — просування російських військ уздовж узбережжя у напрямку Маріуполя, Бердянська та Перекопського перешийка, що сполучає Крим з Україною.

Вторгнення РФ в Україну: Південний маршрут

Росія може піти через Перекопський перешийок, щоб захопити Херсон та отримати джерело прісної води для Криму, й одночасно просуватися до Мелітополя, щоб з'єднатися з російськими силами, що рухаються вздовж узбережжя Азовського моря. Якби Росія спробувала здійснити п'ятий варіант, то саме це стало б головною атакою у поєднанні з наступом уздовж узбережжя у напрямку Маріуполя та Бердянська. Але цей маршрут найважчий з погляду логістики через відсутність залізниці вздовж узбережжя Азовського моря та основної осі просування.

На рисунках нижче (рисунок 2a, 2b, 2c) показані можливі маршрути вторгнення. Усі ці маршрути, окрім прибережного, проходять паралельно наявним залізничним лініям. Це дуже важливо, оскільки матеріально-технічне забезпечення російської армії не призначене для великомасштабних наземних наступальних операцій далеко від залізниць.

Деякі прогнозують, що це буде зроблено за допомогою висадження біля Одеси амфібійних і повітрянодесантних сил, які з'єднаються з механізованими силами, що наближаються зі сходу. Якщо Росія має намір завоювати всю країну, її військам доведеться захопити Одесу (портові споруди якої полегшать російську логістику), а також перетнути річку Дніпро в кількох місцях, щоб пройти з боями ще 570-1 200 кілометрів на захід і зайняти всю Україну до кордонів із Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою.

Можливі маршрути російського вторгнення (рис. 2a, 2b, 2c)

Якщо вторгнення в Україну відбудеться: перспективи успіху російських військ

Механізовані наступи не завжди такі швидкі, як хотілося б нападникам. Швидкість двох найшвидших перекидань бронетанкових сил в історії — прорив німецького генерала Гайнца Гудеріана через Арденни та взяття Дюнкерка в травні 1940 року та просування США та коаліції від кордону Кувейту в Багдад у 2003 році — здебільшого становила приблизно 32 кілометри на день. Рух проти рішуче налаштованого супротивника в зимових умовах з обмеженим світловим днем може значно знизити темп просування.

Російські збройні сили перевершують українські в повітрі та на землі, Росія набула великого досвіду проведення загальновійськових операцій у Сирії, а місцевість сприяє наступальним діям механізованих з'єднань. Проте справжній розрахунок військового успіху може бути зроблено лише після початку зіткнення збройних сил. Крім того, є кілька нематеріальних факторів, такі як погода, міські бої, командування та управління, логістика та мораль, які можуть відіграти значну роль на початкових етапах війни.

Чинники, які можуть вплинути на вторгнення: погода

Перевагою для вторгнення, яке розпочнеться у січні чи лютому, буде замерзла земля, що полегшить пересування по пересіченій місцевості великих механізованих сил. Але це також означає, що доведеться діяти в умовах морозу й обмеженої видимості.

Січень зазвичай найхолодніший і найбільш сніжний місяць у році в Україні, а тривалість світлового дня протягом місяця здебільшого становить 8,5 годин і збільшується до 10 години до лютого. Це робить сумнівною можливість нічних боїв для форсованого просування вперед. Якщо бойові дії продовжаться в березні, механізованим військам доведеться мати справу із сумнозвісним бездоріжжям, або відлигою. У жовтні бездоріжжя перетворює твердий ґрунт на болото. У березні замерзлі степи розморожуються, і земля знову стає в кращому разі болотом, а в гіршому — морем бруду. Зимова погода також не є оптимальною для операцій авіаційної підтримки.

Чинники, які можуть вплинути на вторгнення: міські бої

Хоча більша частина місцевості на схід від Дніпра є сільськими полями і лісами, тут є кілька великих міських регіонів, які російським механізованим військам доведеться або взяти, або обійти й осадити.

Київ налічує майже 3 мільйони мешканців, Харків — приблизно 1,5 мільйони, Одеса — 1 мільйон, Дніпро — майже 1 мільйон, Запоріжжя — 750 000, і навіть Маріуполь — майже 500 тисяч. Якщо ці великі міські райони будуть оборонятися, то на їх зачистку й окупацію знадобиться багато часу та втрат. У Першій чеченській війні російським військам знадобився час із 31 грудня 1994 року до 9 лютого 1995 року, щоб відвоювати у кількох тисяч чеченських бойовиків Грозний — місто з населенням менше 400 тисяч людей. У Другій чеченській війні облога Грозного також тривала шість тижнів.

Тому найкращим варіантом дій для російських військ було б оминути міські райони та зачистити їх пізніше. Проте Харків знаходиться одразу за кордоном Росії і є великим автомобільним і залізничним вузлом. Якщо російські війська не контролюють Харків, це серйозно знижує їхні матеріально-технічні можливості для підтримки наступу на Дніпро та надалі. Більше того, Київ, як столиця країни, має велике символічне значення для сторони, яка його утримує. Росія не зможе уникнути тривалих міських боїв у кількох великих мегаполісах (і, як наслідок, великих втрат), якщо спробує зробити щось більше, ніж каральне вторгнення в Україну.

Чинники, які можуть вплинути на вторгнення: командування та управління

Є такий відомий вислів: "Перша чарка колом".

Вторгнення в Україну стане найбільшою операцією об'єднаних армій Росії з часів битви за Берлін у 1945 році. У російсько-грузинській війні 2008 року бої тривали лише п'ять днів, і в них брало участь 70 тисяч російських солдатів. У Сирії основні наступальні сили складалися із сирійських піхотних частин, яким допомагали ліванська "Хезболла", ополченці із сусідніх Іраку, Афганістану й інших країн, приватні військові компанії, зокрема "вагнерівці", та іранські сили Корпусу вартових ісламської революції — "Кудс". Проте Росія мало задіяла регулярну армію. Поблизу України мобілізовано 120 тисяч російських солдатів, і ще десятки тисяч готові розпочати бій. Для російського командування та управління буде непростим завданням перекинути всі ці сили на ударні позиції з належною маршевою дисципліною. Росії також буде важко підтримувати цю дисципліну під час атаки, щоб величезна кількість машин і солдат, котрі пересуваються дещо поганими і слизькими дорогами, зокрема ночами, не застрягли в одному гігантському заторі.

Ще однією проблемою стане координація висадження повітряних та амфібійних десантів. Якщо повітряно-десантні сили висадяться вздовж Дніпра для захоплення найважливіших мостів, то як довго вони протримаються, доки бронетанкові сили дістануться до них зимовими дорогами? Те саме стосується й амфібійних сил, які намагаються обійти українську оборону під Маріуполем або захопити Одесу. Гідрографія Чорного моря та рельєф узбережжя дають мало придатних місць для висадження амфібійних сил, а після висадження ці позиції важко утримати. Без належної координації та швидкого просування бронетанкових сил будь-яка повітряна чи амфібійна атака в межах вторгнення може стати для російських сил "далекою мрією". На рисунках 3a, 3b та 3c показані кораблі Чорноморського флоту ВМФ Росії, враховуючи десантні кораблі та корвети, які можуть бути використані для десантів в Україну.

Російські військові мають досить скромний досвід координації великої кількості літаків, які підтримуватимуть наземну атаку. Російські повітряні операції в Сирії та Чечні не йдуть у жодне порівняння з кількістю вильотів, які можуть знадобитися в Україні на фронті завширшки кілька сотень кілометрів. Уперше з часів Другої світової війни російські сухопутні війська зіткнуться із сучасним механізованим противником, а їх військово-повітряні сили — з противником, який володіє сучасними військово-повітряними силами та системою ППО. Отже, російським військам доведеться мати справу із серйозними викликами в галузі командування, управління, зв'язку та координації.

Чинники, які можуть вплинути на вторгнення: логістика

Початкова атака буде ефективно підтримана артилерією та авіацією, що призведе до кількох проривів в українській обороні. Однак після того, як бойові підрозділи витратять свої початкові запаси боєприпасів, палива та продовольства, розпочнеться справжня перевірка російської військової потужності та здатності Росії забезпечувати просування масових механізованих сил на сотні кілометрів території.

Київ і переправи через Дніпро знаходяться як мінімум за 150-200 кілометрів від російського кордону, і щоб дістатися їх, армії буде потрібно як мінімум кілька днів боїв. Перед цим доведеться поповнити запаси, дозаправитися і хоча б раз заповнити бойові втрати людей та забезпечення, що вимагатиме оперативної паузи.

У статті "Нагодувати ведмедя", яку опублікував Фокус, Олексій Вершинін перераховує серйозні логістичні проблеми для російського вторгнення, яке має прокотитися країнами Балтії за 96 годин і представити Заходу факт, що відбувся. Росія створила відмінну військову машину для ведення бойових дій поблизу своїх кордонів і завдання дальніх ударів. Однак у Росії можуть виникнути проблеми з наземним наступом далеко за межами російських залізниць без серйозних пауз у матеріально-технічному постачанні або масової мобілізації резервів.

Якщо вторгнення не вдасться завершити швидко через поєднання погодних умов, логістики й опору України, як це вплине на бойовий дух Росії?

Бойовий дух кожної зі сторін необхідно розглядати на двох рівнях: на рівні окремих солдатів і кожної країни та її народу. Чи буде український солдат, який вірить, що він чи вона бореться за свою батьківщину, мати перевагу перед російським солдатом із зовсім іншою мотивацією? Що стосується українського народу в цілому, наскільки сильним є його почуття національної ідентичності, щоб вплутуватися у тривалу, руйнівну та криваву боротьбу? Відповіді неможливо дізнатися на початок війни. Однак якщо війна почнеться, одним із факторів, що впливають на бойовий дух, стане час. Чим довше українська армія чинитиме опір російській, тим впевненішою в собі вона стане і тим більше знатиме про протистояння своєму ворогові. Крім того, що довше триватиме війна, то вищим буде рівень міжнародної підтримки і тим більше шансів на збільшення постачання зброї, щоб переломити ситуацію на полі бою.

Для Росії тривала війна з великими втратами означає падіння бойового духу росіян, починаючи з рядового солдата і закінчуючи російським суспільством в цілому. Приблизно третина російських сухопутних військ складається із призовників. Ці призовники служать разом із професійними солдатами, або контрактниками, у межах неформальної системи так званої дідівщини. Ця система сумно відома жорстокістю до вбивств, яка може руйнувати згуртованість підрозділів. Крім того, важкі втрати вимагають швидкої заміни, а резервісти, які прибувають для посилення фронтових частин, не пройдуть достатньої підготовки.

Оскільки кількість професійних солдатів зменшується через втрати, а резервістів і призовників на передовій ставатиме дедалі більше, ймовірність поганої згуртованості підрозділів зросте. Зі зростанням кількості втрат і поразок проблеми зі згуртованістю на фронті можуть перерости у хвилювання всередині країни.

Кожен кремлівський правитель знає, що з найшвидших способів покласти край російській династії чи режиму — це програти війну. Перші прогнози щодо війни в Афганістані з часом стали похмурими. Наприклад, на засіданні Політбюро 17 жовтня 1985 року радянський лідер Михайло Горбачов зачитав листи радянських громадян, в яких виражалося невдоволення, що росте, війною в Афганістані, зокрема "скорбота матерів за загиблими і покаліченими" і "несамовиті описи похорону". У міру того, як радянська війна в Афганістані затягувалася, витрати — зокрема кров'ю та грошима — були надто високі та переважали будь-які геостратегічні вигоди.

За час війни загинуло майже 15 тисяч радянських солдат, ще 35 тисяч поранено.

Російські сім'ї напевно обуряться тим, що їхні солдати використовують як гарматне м'ясо, а завдяки мобільним телефонам із камерами про скарги солдатів швидко дізнаються за межами їхніх підрозділів. Тому питання для Кремля стоїть так: чи будуть перші цілі війни коштувати реакції суспільства на втрати й економічні труднощі?

Якою буде реакція США та Заходу на вторгнення в Україну

Україна, яка готова боротися за себе — це Україна, яку варто підтримувати. Хоча Україна 2022 року не є досконалою демократією, такою самою була ситуація і з Польщею у 1939 році, коли Великобританія та Франція вирішили провести лінію проти нацистської агресії вздовж її кордонів заради власних принципів та інтересів безпеки. Ключ до припинення російських амбіцій — не допустити швидкої перемоги Москви та збільшити економічні, політичні та військові витрати шляхом запровадження економічних санкцій, забезпечення політичної ізоляції від Заходу та створення перспективи затяжної партизанської війни, яка виснажить російські збройні сили. У цій війні годинник тримає Росія, але час належить Заходу й Україні.

Метою Вашингтона має бути стримування конвенційних операцій російських регулярних військ в Україні шляхом покарання, а не запобігання. Стримування шляхом запобігання означає неможливість захоплення території через його нездійсненність або вкрай високі ризики. За відсутності великого розгортання американських і європейських збройних сил в Україні, яке президент Байден уже заперечив, оскільки Україна не є членом НАТО, українські сили не зможуть запобігти швидкому розгортанню російських військ в Україні. Стримування шляхом покарання, зі свого боку, враховує запобігання діям супротивника, оскільки витрати — такі як ядерна зброя, економічні санкції або повстання — занадто високі.

Стримування шляхом покарання можливе під проводом США. Сполучені Штати та їхні європейські союзники та партнери повинні публічно та приватно продовжувати доводити до відома Москви, що напад на Україну із застосуванням конвенційного озброєння призведе до введення нищівних санкцій з боку західних країн, поглиблення політичної ізоляції Росії від Заходу та викличе підтримуване Заходом повстання проти російських військ в Україні. Сполучені Штати мають взяти на себе ініціативу. Населення низки європейських країн, таких як Німеччина та Австрія, зазначило, що воліло б зберегти нейтралітет у війні з Росією.

Якщо стримування не вдасться і російські війська вторгнуться в Україну, Сполучені Штати, їхні союзники та партнери мають здійснити кілька негайних кроків. А саме:

• Ввести жорсткі економічні та фінансові санкції проти Росії, враховуючи відключення російських банків від глобальної міжбанківської мережі, відомої як SWIFT.
• Ухвалити закон про ленд-ліз у ХХІ столітті, щоб безкоштовно надати Україні військове спорядження. До пріоритетних позицій увійдуть системи ППО, протитанкові та протикорабельні системи; системи радіоелектронної боротьби та кіберзахисту; боєприпаси для стрілецької зброї та артилерії; запчастини для транспортних засобів і літаків; паливно-мастильні матеріали; паяння; медичне забезпечення та інші види постачання для армії, що бере участь у тривалих бойових діях. Ця допомога може здійснюватися відкритими засобами за допомогою збройних сил США, враховуючи сили спеціальних операцій, або ж потай, зі схвалення президента США та під керівництвом Центрального розвідувального управління.
• Надавати розвіддані, які дозволять Україні порушити російські канали зв'язку та постачання, а також попереджати про повітряно-десантні та десантні атаки та місця дислокації всіх основних підрозділів.
• Запропонувати гуманітарну підтримку, щоб допомогти Україні впоратися з біженцями та внутрішньо переміщеними особами. Ця допомога може знадобитися і союзникам НАТО на кордонах України для біженців, котрі тікають на захід.
• Надавати економічну підтримку, враховуючи енергетичну, Україні та союзникам по НАТО у зв'язку з очікуваним припиненням постачання російського газу в Європу.
• Проводити публічну дипломатію та трансляції у ЗМІ в Україні та по всьому світу, зокрема в Росії, для точного відображення того, що відбувається.
• Вчинити дипломатичний тиск на Білорусь, щоб позбавити Росію доступу на її територію для нападу на Україну. Це є критично важливим, оскільки використання Росією залізничних та автомобільних мереж Білорусі загрожує стратегічним маневром на північному фланзі України.
• Координувати дії з неурядовими організаціями та Міжнародним кримінальним судом, щоб задокументувати всі військові злочини, вчинені проти українського народу, та вимагати відшкодування збитків після закінчення війни. Те, що трапилося із сирійським народом, не повинно повторитися.

Сполучені Штати та НАТО повинні бути готові надати довгострокову підтримку українському опору, незалежно від того, якої форми він нарешті набуде. У суспільстві вже обговорювалося питання підтримки нетрадиційних бойових дій у разі окупації частини або всієї території України. Однак до цього варіанту варто підходити з чітким розумінням того, чого можна досягти. Росія історично довела свою майстерність у викоріненні партизанських рухів опору, і якщо вона матиме достатньо часу, вона зможе зробити це знову. Її дії проти українського опору будуть швидкими, прямими та жорстокими. Будь-який притулок, який використовується опором, будь то на території України чи НАТО, може зазнати відкритого або таємного нападу Росії. Тому для стримування дій Росії на території НАТО буде потрібний посилений захист регулярних сил. Більше того, будь-яка ділянка кордону України, яку може зайняти Росія, швидко перетвориться на "залізну завісу" з потужними укріпленнями. Берлінська стіна являла собою бетонний бар'єр, що ретельно охоронявся, враховував протитранспортні траншеї, сітчасті огородження, колючий дріт, цвяхи й інші захисні споруди. Через таку перешкоду буде важко налагодити постачання опору.

Хоча росіяни майстерно боролися з опором, їм не вдалося знищити націоналізм. Будь-яка підтримка окупованої України має враховувати кошти на збереження української національної ідентичності, історії та мови серед її громадян. У той час як підтримка збройного опору нагадує допомогу афганським моджахедам у 1980-х, культурна підтримка збереження української нації більше відповідала б допомозі, наданій польській "Солідарності" за часів її боротьби за свободу.

Крім того, з американською та іншою міжнародною допомогою Україна могла б запобігти захопленню та утриманню Росією всієї або більшої частини своєї території. Наприклад, Україна може відвести більшу частину своїх маневрених сил досить далеко від місць перших атак Росії, щоб ті не опинилися в оточенні. У міру просування російських військ на захід Україна має збирати розвідувальну інформацію, щоб визначити основні напрямки руху Росії, завдавати ударів углиб території по лініях постачання армії, щоб змусити її взяти оперативну паузу, а коли війська зупиняться — оточити їх і контратакувати. Міста повинні протриматися якнайдовше. У разі Харкова треба повністю знищити залізниці та мости всередині міста перед капітуляцією, щоб ще більше нашкодити російським каналам постачання. Якщо російські військові наблизяться до Дніпра, можна відкрити численні греблі та затопити низинні райони. Повітряно-десантні й амфібійні десанти мають бути негайно ізольовані. Метою України має стати запобігання значному просуванню Росії до настання бездоріжжя, або відлиги.

Як тільки рух піхоти буде зупинено через бруд і проблеми з постачанням, повітряно-десантні й амфібійні сили можуть бути ліквідовані, і в України з'явиться достатньо часу для мобілізації та розгортання своїх резервних сил чисельністю майже 900 тисяч осіб. Сподіваємося, що почне надходити і міжнародна допомога у вигляді систем озброєння, щоб завадити Росії досягти переваги у повітрі над Україною та продовжити завдавати ударів у глибокий тил російської армії, щоб послабити підкріплення та лінії постачання. У міру того, як тижні перетворяться на місяці, повинні почати діяти міжнародні економічні та фінансові санкції. Кремль опиниться перед обличчям затяжної війни як на полі бою, так і за його межами, не бачачи світла наприкінці тунелю.

Нова залізна завіса: що спільного в Росії-2022 та СРСР напередодні вторгнення в Афганістан

Нинішня ситуація до жахів нагадує рішення СРСР про вторгнення в Афганістан у 1979 році. Тоді невелика група в Політбюро ухвалила рішення самостійно, ґрунтуючись на помилкових розвідданих, неправильному розумінні міжнародної ситуації, надмірно оптимістичних сценаріях успіху та слабкому розумінні міжнародних політичних та економічних витрат, з якими вони зіткнуться.

Розрахунок співвідношення ризику та вигоди від досягнення Росією своїх політичних цілей має утримати її від вторгнення. Найкращим варіантом було б продовжувати брязкати шаблями, вести дипломатичні переговори та допомагати проросійським повстанцям у Східній Україні, але утриматися від повноцінного вторгнення. Проте президент Путін висунув гучні вимоги та погрози, від яких дуже важко буде відступити. Якщо прорахунки, емоції та погане управління кризою візьмуть гору над раціональними розрахунками і призведуть до конвенційної війни, міжнародна ситуація радикально зміниться.

У своїй знаменитій промові про "залізну завісу" 5 березня 1946 року прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль похмуро заявив, що "на землі Європи" впала тінь, яка протиставила демократичні держави авторитарним. "Від Щецина в Прибалтиці до Трієста на Адріатиці, — казав Черчилль, — залізна завіса опустилася на весь континент".

Нова залізна завіса буде ще небезпечнішою — вона охопить Європу, Близький Схід та Азію і враховуватиме нову вісь авторитарних режимів, зокрема Росію, Китай, Іран і Північну Корею.

Ця нова розділова лінія пройде вздовж кордонів Росії з Фінляндією та країнами Балтії на східному флангу НАТО, перетне підтримувані Росією та Іраном країни Близького Сходу та Центральної Азії, такі як Сирія та Казахстан, і проляже вздовж кордонів Китаю з Індією через Східну Азію до Південно-Китайського морю. Якщо Росія вторгнеться в Україну, Сполученим Штатам та європейським країнам доведеться терміново перекидати солдат і забезпечення на східний фланг НАТО — у Латвію, Литву, Естонію та Польщу — у разі загрози просування росіян на захід. Росія також може спробувати спровокувати кризу в одній або кількох балканських державах, щоб розділити увагу та ресурси Америки та Європи. В Азії Тайвань стоятиме напоготові через можливі дії Китаю із захоплення острова.

Конкуренція дедалі більше нагадує боротьбу між політичними, економічними та військовими системами, що конкурують, — авторитарними, контрольованими державою з одного боку, і демократичними з іншого. Заперечення лібералізму, що лежить в основі китайської, російської, іранської та північнокорейської систем, суперечить західним цінностям Просвітництва. Вони відкидають свободу преси, свободу релігії, вільні ринки та демократію. Як зауважив Томас Джефферсон, "Свобода релігії, свобода преси та свобода особистості… Ці принципи утворюють яскраве сузір'я, яке висвітлювало нам шлях, спрямовувало наші кроки через століття революцій і реформацій". Вони відіграли вирішальну роль у перемозі в холодній війні проти Радянського Союзу, і вони так само важливі сьогодні.

"Якщо західні демократії будуть неухильно дотримуватися принципів статуту ООН, їхній вплив на просування цих принципів буде величезним, і ніхто не зможе їм завадити, — зазначав Черчилль у своїй промові "Залізна завіса". — Проте якщо вони роз'єднаються або послаблять свій обов'язок, якщо цим важливим рокам дозволять пройти даремно, тоді катастрофа неминуча для всіх нас".

Сподіватимемося, що розум візьме гору в Москві, і Росія не вторгнеться в Україну. Але якщо вторгнення все ж таки відбудеться, Сполучені Штати, їхні союзники та партнери повинні бути готові протистояти тиранії.

Про авторів

Філіп Г. Василевскі нещодавно вийшов у відставку після 31-річної кар'єри офіцера операцій у Центральному розвідувальному управлінні. Сет Г. Джонс — старший віцепрезидент і директор Програми міжнародної безпеки Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні, округ Колумбія, автор книги Three Dangerous Men: Russia, China, Iran, і The Rise of Irregular Warfare (WW Norton, 2021).

Автори висловлюють особливу подяку Джо Бермудесу та Дженніфер Джун за допомогу в аналізі супутникових знімків, а також Джареду Томпсону за його неоціненну допомогу в проведенні досліджень. Автори також дякують Джіа Лі та Вільяму Тейлору за виняткову редакторську підтримку та графічний дизайн.

Цей огляд з'явився завдяки спільній підтримці CSIS, без прямої спонсорської допомоги.

Огляди CSIS випускаються Центром стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), приватною, звільненою від податків установою, яка займається питаннями міжнародної державної політики. Його дослідження є незалежними та непропрієтарними. CSIS не займає певних політичних позицій. Усі погляди, позиції та висновки, висловлені в цій публікації, повинні сприйматися виключно як думка автора(ів).