Експерт Сергій Грабський: "Якщо вийдемо до Азовського моря, в Росії буде національна катастрофа"

Сергій Грабський – полковник запасу Збройних сил України, учасник миротворчої місії у Косово та Іраку. Нині уважно слідкує за перебігом україно-російської війни. Він вважає, що вона може тривати досить довго, а для перемоги над Росією Україна повинна на 75% переозброїти збройні сили під стандарти передових країн.

Проте вже зараз експерт зазначає, що Росія має великі проблеми на фронті – противник змушений відмовитися від ідеї проведення наступальних операцій і переходить до оборонних.

В інтерв'ю Фокусу Грабський говорить, що не виключає: "Можемо прийти до того, як в картковій грі, коли ставки піднімаються до такої відмітки, коли обидві сторони кажуть – "пас", і ми зберігаємо статус кво".

"Ворог намагається прорватися у зоні підготовленої оборони ЗСУ, яка формувалася не один рік"

Який напрям Росія вважає пріоритетним для продовження наступу в Україні?

Російська Федерація, і ми це маємо однозначно визначити, не полишила своїх намагань – виконати завдання своєї "спеціальної військової операції", тобто захопити територію Донецької і Луганської області. Тому, незважаючи на те, що зараз ми бачимо певне зміщення акцентів на південь, ми не бачимо там ще надзвичайно широкомасштабних бойових дій, але треба розуміти, що противник може вдатися до цього у майбутньому. Тому сьогодні, підкреслюю, ми говоримо про те, що Донбас залишається найгарячішою точкою на карті україно-російської війни.

Чи збільшилась кількість напрямів наступу?

Кількість не збільшилась. Противник, виконуючи єдину задачу, постійно намагається нащупати слабке місце в обороні України, і через нього прорватися і виконати цю задачу. Тому, якщо кілька тижнів тому ми говорили про трикутник Слов’янськ — Сіверськ — Бахмут, то сьогодні ми говоримо про зміну зусиль на Бахмут — Авдіївку — Мар'їнку.

Противник зараз відчайдушно намагається досягти якогось результату. Але справа в тім, що для нього це буде так само досить складно, навіть з огляду на те, що він намагається прорватися в зоні підготовленої оборони ЗСУ, яка готувалася не один рік. Саме тому за останні три тижні, це не тільки моє спостереження, але й спостереження наших шановних колег з Заходу, противнику вдалося на окремих напрямках просунутися… аж на 10 кілометрів. Що, з одного боку, говорить про відчайдушну інтенсивність бойових дій, а з іншого – про те, що ворогу не вдається просунутися так, як він би хотів. Тому тривають відчайдушні бої.

Зараз влада у регионах, а також Кабмін закликають мешканців Донецької області виїхати, зокрема, з Краматорська, Слов’янська. Скільки, на вашу думку, в них є часу на роздуми, оскільки, як відомо зголошуються евакуюватися не всі?

По-перше, вже є офіційна заява, і ця заява підкріплюється численними фактами тотального знищення соціально важливої інфраструктури. І йдеться не про те, що сьогодні чи завтра прилетить в конкретний будинок снаряд, чи вони там зможуть відсидітись в підвалах та бомбосховищах тощо.

Ключова фраза – знищення елементів критичної інфраструктури. А це означає, що є дуже висока вірогідність того, що ми ввійдемо в осінньо-зимовий опалювальний сезон без змоги забезпечити мінімальні потреби людей там. Люди мають це розуміти. Тому що можна відсидітись в підвалах, не питання. Але є ще старі люди, є жінки, діти, яким це, м’яко кажучи, не потрібно. І якщо є можливість зменшити навантаження, тобто мінімізувати негативні наслідки цього дійства, то це треба робити вже і негайно.

По-друге, треба розуміти, що наявність цивільних в зоні активних бойових дій – це неприпустимо, навіть з огляду на те, що за статистикою, за останні 70-80 років, тобто від Другої світової війни, співвідношення втрат цивільних до військових таке: на одного загиблого солдата – дев’ять цивільних.

І, по-третє, цивільні створюють додаткове навантаження на військових. Тому що наші військові, на відміну від російських, проводять велику роботу по евакуації, по мінімальному забезпеченню людей мінімальними потребами. А навіть ці мінімальні потреби, в перекладі на доступну мову, означають, вибачте за цинізм, що цивільні люди забирають у військових пальне, воду, харчі. І свідомо чи несвідомо, вони створюють небезпеку того, що противник буде бити саме по військових об’єктах. Тобто вони їх об’єктивно розкривають.

Тобто можна говорити, що обстріли, приміром, Краматорська будуть тривати і далі?

Так, і це навіть не обговорюється. І триватимуть дуже довго.

Ми розуміємо, лінія фронту на Донбасі була укріплена, на відміну від нинішньої в інших регіонах. За рахунок чого ще українським силам вдається утримувати її зараз, не дозволяючи захопити всю Донецьку область?

Є певні об’єктивні та суб’єктивні фактори. До суб’єктивних факторів належать все ж таки те, що українська армія, внаслідок того, що вона веде свої бойові дії понад вісім років, здобула дуже високий рівень майстерності. Ми мислимо абсолютно іншими категоріями. У нас кожний боєць – індивідуальна особа, індивідуальний елемент цієї війни. Тобто це не гарматне м'ясо, яке використовує Росія. Рівень вмотивованості і підготовки наших військовослужбовців на порядок вище. Це перше.

Друге, що нам допомагає, як це не дивно звучить, — щільна міська забудова. Щільна міська забудова означає, що ми маємо змогу нівелювати переваги противника у бронетанковому озброєнні, в броньованих автомобілях, в точності і ефективності ведення артилерійського вогню.

Тому що противник, усвідомлюючи те, що він має штурмувати ці позиції, не може використати свою перевагу. Тобто проводити так званий типовий для них "танковий удар", "танковий таран". Танки у містах малоефективні, внаслідок того, що ми не можемо їх використовувати, аби прорвати оборону. Танк в даному випадку є засобом підтримки піхоти і він є дуже вразливим внаслідок вуличних боїв. А противник постійно ув’язується у такі вуличні бої.

У зв’язку з тим, що ми ведемо тактику маневрової оборони, ми постійно переміщуємося. Ми не надаємо противнику можливості наносити ефективні удари. Руйнування польових укріплень технічно значно легше, ніж руйнування укріплень, які створювалися роками у міській забудові.

Тобто зруйнувати бліндаж, навіть у три накати, легше, аніж зруйнувати залізобетонну оборонну споруду, навіть по витраті боєприпасів.

"На озброєнні Бундесверу є лише 38 одиниць залпового вогню, три передані Україні – це аж 10% від усіх"

Про мотивацію і боєприпаси. Нещодавно журналіст Юрій Бутусов написав великий пост про те, що мотивація наших військовослужбовців на найвищому рівні, завдяки їй і тримаються, але нам не вистачає боєприпасів. Він поставив питання про інший підхід до закупівель. Що думаєте з цього приводу?

Це жодним чином не може бути перебільшенням, тому що факт є достеменним. Боєприпасів у нас менше, ніж у Росії, як і можливостей. Знаєте, ми знаходимось зараз в такій дуже чутливій точці нашої історії, коли запаси озброєння, бойової техніки, боєприпасів радянського зразку в нас вже вичерпуються.

Є ще таке поняття, як ресурс ствола. Тобто, якщо гармата може вистрілити в середньому 1500 разів, то коли вона таку кількість пострілів зробить, на тому й все, її потрібно викидати. Об’єктивно ми не можемо, навіть якщо б у нас були всі гроші світу, поповнювати в такому темпі наші запаси радянських боєприпасів, тому що у нас просто немає такої кількості стволів. Тобто йдеться не лише про боєприпаси, йдеться, в тому числі, про кількість стволів. І саме тому ми зараз знаходимось на початку того етапу, коли ми переходимо на повне забезпечення і озброєння країн-членів західного альянсу – натівських країн і не натівських.

Ми лише на початку поставок. І тут не йдеться, хочуть нам поставляти чи ні. Нам давати хочуть. Але світ, як власне і Росія, не готувалися до такої затяжної війни. Вони не знали, що таке буде. Ви можете подивитися інформацію у відкритих джерелах, і побачите, що світ не створював у промислових масштабах артилерійське бронетанкове озброєння після 1992 року. Такого масштабу ніхто не передбачав, навіть сама Росія.

Тому рівень, кількість і якість того озброєння і бойової техніки, яка є у західних країн, і те, що вони можуть нам передавати, є дуже невисоким і дуже обмеженим.

На озброєнні Бундесверу є всього на всього 38 одиниць залпового вогню. Це ці одиниці, які можуть бути негайно використані. Можливо, на зберіганні в них є десятки таких систем, які стоять невідомо де, невідомо в якому стані. Але треба розуміти, якщо ми говоримо про відновлення таких систем, то це потребуватиме колосальних коштів. Це потребуватиме відновлення продукування певних запчастин та елементів, які зовсім не продукувалися протягом двадцяти, а може тридцяти років.

І таким чином це виглядає так: Німеччина хоче нам допомогти, вона готова нам передати оті три системи залпового вогню, так от для нас – це всього на всього три системи, а для німецької армії це майже 10% від їхнього бойового потенціалу.

Зараз будь яка країна, що межує з нами, що межує з агресором, намагається шукати будь які можливості, будь які спроможності, щоб якось відновити свій потенціал. Польща заявила про збільшення кількості збройних сил вдвічі. Навіть ми цього не зробили. Ми зараз маємо армію мирного часу і відмобілізований потенціал. Формально наші збройні сили складаються з цих двох елементів.

Україна не заявила про необхідність збільшення збройних сил, тобто ми передбачаємо, що після закінчення війни ми повернемося до складу чисельності мирного часу, а Польща вже ні. Балтійські країни передають нам все можливе і неможливе. 40% військового бюджету Естонії передано нам.

Тому Бутусов, при всій моїй повазі, каже об’єктивні речі, але треба до них підходити не з тактичної точки зору, коли воно є і його нема, і дайте, а розуміти, звідки ми це можемо взяти, коли і у якій кількості.

Але ця нестача з нашого і західного боків відображається на війні. Тобто ми розуміємо, якщо б ми отримали все і одразу, то і війна була б іншою. Що дає сили триматися та накопичувати?

На сьогоднішній день ми з вами перебуваємо у ситуації, коли навіть та кількість озброєння і боєприпасів, а нам передали велику кількість боєприпасів, відповідно до тієї кількості озброєння, яка є, навіть більше, з запасом, вже дозволили нам говорити про стабілізацію лінію фронту.

Наочний приклад – Авдіївка, де точилися надзвичайно запеклі бої. Противник намагався прорватися, коли ми мали серйозну нестачу артилерії. Тільки ми туди підтягнули артилерію і почали наносити удари по противнику, ситуація стабілізувалася. Противник полишив спроби атакувати Авдіївку. Вони перейшли вже до обхідних маневрів, намагаючись обійти Авдіївку, тому що вони виявилися неспроможними досягти успіху на авдіївському напрямку.

Ми говоримо про те, що противник ще два тижні тому, реагуючи на нашу концентрацію сил та засобів на південному напрямку, всерйоз розглядав питання атаки по двох напрямках: від Снігурівки до Миколаєва та від кордонів Херсонської області до Кривого Рогу з подальшим наступом на Запоріжжя. На сьогоднішній день ми говоримо про те, що противник внаслідок концентрованих ударів систем залпового вогню артилерії та інших засобів, які є у ЗСУ, змушений відмовитися від ідеї проведення наступальних операцій і переходить до оборонних. Свідченням чого є перехід на лівий берег Дніпра командних пунктів окупантів з правого берега, зокрема 49-ї армії.

Це не говорить проте, що росіяни будуть драпати, але це говорить про те, що на сьогоднішній день ситуація склалася в такий манері, яку ми називаємо "хиткий баланс", коли жодна зі сторін поки що не може чинити будь яких активних дій. І для нас, враховуючи те, що ми мали перед цим, це є вже дуже добре.

Звісно я хочу, щоб ми вже завтра перейшли в контрнаступ. Звісно хочу, щоб ми з вами за тиждень їли херсонські кавуни тощо. Але є реалії світу. І те, що ми зробили вже на сьогоднішній день, говорить про те, наскільки ми майстерно і ефективно використовуємо цю зброю. І як ми, маючи об’єктивно дуже обмежені можливості, цю зброю використовуємо.

Світ зараз розкручує маховик відновлення, створення і передачі озброєння і бойової техніки. Приклад – президент США Джо Байден ініціював у березні зустріч представників військово-промислового комплексу, на ній він сказав: хлопці, давайте будемо щось робити. Так ось, в березні він зібрав, а для потреб збройних сил Сполучених Штатів від фірми Lockheed перша удосконалена система залпового вогню типу М-270 надійшла тільки у липні. Ви знаєте, що весь світ діє за принципом "спочатку моє, а потім дядіне". Тобто навіть США мають певні обмеження, щоб випродукувати і отримати таку кількість озброєння і бойової техніки на сьогоднішній день, яка потрібна.

Ми тільки на початку нашого шляху. Але, на відміну від росіян, ми маємо чіткі перспективи, що ми отримаємо зброю, що ми будемо це мати. Тому що, незважаючи на всі політичні заяви, які лунають, що "все, від нас відмовились, втомилися", цього нема. І я такий переконаний тому що нам передається така кількість сил та засобів, така кількість грошових коштів, яка зводить нанівець пасажи і меседжі, що від нас втомилися і ніхто нічого не буде нам давати.

Наша задача на сьогоднішній день – встояти, витримати, накопичити і перейти в наступ.

"Втрата Херсона росіянами зводить на абсолютний нуль усі цілі, які противник намагався досягти в Україні"

Як думаєте, заяви наших високопосадовців про наступ на Херсон, чи вони якимось чином нашкодили ситуації там? Україна півтора місяці фактично живе в очікуванні цього.

Маячня. Треба розуміти, що політичні заяви і реальний стан справ… Ви ж не чули, щоб я таке говорив, що наступ почнеться завтра. Про це не говорив генерал Залужний чи хтось з військовиків. Про наступ на Херсон були виключно політичні заяви, і вони мали сенс. Народ треба підтримувати, народу треба пояснювати, що ми маємо робити, і яка послідовність виконання цих завдань. Вони не могли нашкодити, тому що це є абсолютно очевидний факт – південь для нас є важливим в оглядовій перспективі. Навіть скажу більше – після того, як ми почали отримувати озброєння і бойову техніку з Заходу. До цього ми розглядали південь як другорядний напрямок. Там було зосереджено небагато військ, там вели тактичні бойові дії, які мали на меті втримати ситуацію і не дати противнику просунутись. З отриманням бойової техніки і озброєння ми усвідомили, але противник також усвідомив важливість півдня, як стратегічного напрямку для подальшого перебігу війни в Україні. Я так само заявляв і пояснював поетапно, як це має бути, чому так має бути. Крім однієї важливої деталі – я не казав, що це станеться через півтора місяці.

Чим є втрата Херсона для Путіна? І які перспективи на правому березі для України?

Існує крихкий баланс. Ви сказали самі, що противник чітко усвідомлює важливість Херсону і півдня України для їхніх дій. Ми абсолютно чітко усвідомлюємо важливість Херсона і півдня України для наших подальших дій. Тому що визволення Херсона, і визволення півдня України, я це називаю Північна Таврія, так історично склалося, це частина Херсонської та Запорізької області і трошки Донецької, просто докорінно змінює ситуацію і зводить на абсолютний нуль всі цілі, які противник намагався досягти в Україні.

Перша і головна ціль у противника була – знищення України як держави. Це йому вже не вдалося. А коли ми перейдемо у наступ і звільнимо ці території, ми маємо усвідомлювати, що фактично будуть зведені на нуль всі ті шалені втрати і всі ті намагання, які неможливо відновити з боку противника. Якщо ви подивитесь на карту, заплющимо очі і уявимо, що визволили ту зону, ви побачите, що фактично противник повернеться до ситуації, з якої він починав цю активну фазу війни. Навіть гірше, тому що зараз під прицілом знаходиться Крим. Для нього ситуація об’єктивно стає ще гіршою. Тому і ми це усвідомлюємо. І противник це усвідомлює.

І зараз ми працюємо в такій ситуації, в такому алгоритмі підвищення ставок. Ніхто не знає, скільки солдат необхідно, аби унеможливити наступ з будь якої сторони. Тобто противник вже сьогодні усвідомлює, що він не може наступати, тому він відчайдушно намагається підняти ставки до рівня такого, щоб ми не ризикнули наступати. Ми зараз відчайдушно намагаємось зосередити сили і засоби на тому фронті, щоб упередити противника і мати змогу наступати. Але можемо прийти до того, як в картковій грі, коли ставки піднімаються до такої відмітки, коли обидві сторони кажуть – "пас", і ми зберігаємо статус кво.

Зараз я б утримався від того, аби казати: все, ми однозначно підемо у наступ. Ситуація динамічна, вона змінюється. Ситуація 40-денної давнини абсолютно не подібна до ситуації, яку маємо на сьогоднішній день.

Якщо припустити, що правобережжя буде звільнене, тоді ми будемо контролювати Крим повністю з цього боку? Чи зараз ми вже можемо його контролювати?

Давайте так. Ми не говоримо про те, що ми контролюємо Крим. Це неможливо. Ми можемо наносити певні удари, які серйозно шкодять інфраструктурі противника, не дають йому можливості безкарно діяти по всіх напрямках. Але ми не говоримо про те, що ми там будемо контролювати. Ми значно ускладнюємо життя противнику в Криму. І це є об’єктивна реальність. І для противника, крім суто військового аспекту, це стає ще дуже серйозною як внутрішньо політичною, так і зовнішньо політичною проблемою. Тому що противник отримає всю ницість своїх потуг – втримати Крим. Світ й так визнає, що Крим – це територія України. А так противник вже не може сказати, що Крим є абсолютно захищеним і убезпеченим від української зброї. Тобто ми працюємо по Криму. Для них Крим є, як вони часто кажуть, такою сакральною ціллю – "рідною гаванню", як вони кажуть.

Якщо ми вийдемо на узбережжя Азовського моря і Чорного моря, для них це стане національною катастрофою, що може стати ще додатковим камінчиком на ваги нестійкості діючого політичного режиму в РФ.

Ви згадували, що верхівка окупантів залишає правобережжя, і що це необов’язково відступ. Про що це говорить?

Це говорить про те, що противник, скоріш за все, відмовляється від ідеї проведення будь яких наступальних заходів і переходить до жорсткої оборони з метою втримати вже окуповані позиції і землі, для того, щоб закріпити їх за собою. І в цьому немає нічого дивного – захопили, переварили, пішли далі. Приблизно так, як діє примітивна істота, така, наприклад, як морська зірка. Так само ситуація може складатися і для нас.

А після часткового руйнування мостів поблизу Херсона, наскільки українській армії вдалося відрізати правобережну частину окупаційних військ від логістики? Чи можуть поромні переправи замінити мости?

Будь яка стаціонарна споруда в будь якому випадку є значно ефективнішою, ніж будь яка тимчасова споруда, особливо така, як пором чи понтонна переправа.

Так, противник може перекинути на правий берег велику кількість військ, але цей процес має зворотній бік медалі. Цю велику кількість військ треба забезпечувати. І одна справа, вибачте за примітивізм, нагодувати 5 тисяч вояків, які там знаходяться. І зовсім інша справа – нагодувати 15 тисяч. Солдат, як людська істота, хоче їсти і пити. Це ми не говоримо про потреби в озброєнні, не говоримо про потреби в артилерії і артилерійських боєприпасах, не говоримо про потреби пального. Тому що одна справа забезпечити 100 танків, зовсім інша справа – забезпечити 10 танків.

Перекинути їх можна, але без пального, без артилерійських снарядів ці танки перетворюються на пам’ятники, якими вони власне і є, і використати їх неможливо. Це для нас є ключовим. Тобто ми таким чином зводимо нанівець спроби противника посилити своє угруповання.

Ми не можемо боротися з противником, нарощуючи безкінечно кількісний потенціал в озброєнні і бойовій техніці, але ми можемо боротися з противником якісно, наносячи удари у його вразливі місця, які він зовсім не може захистити, позбавляючи його щонайменше оперативної переваги.

"Перед початком війни Росія могла продукувати 10-15 Іскандерів на рік, а ще 20-25 танків і приблизно стільки ж літаків"

Ви сказали, що Росія не готувалась до такої затяжної війни і не сподівалась вести її так довго. Але можете оцінити, які все-таки запаси має РФ? І скільки, наприклад, може виробляти нових танків, крилатих ракет?

Запаси в них надзвичайно великі. І в мене є таке відчуття, що росіяни самі не усвідомлюють, які запаси вони мають. Тому що ті запаси накопичувалися з радянських часів, і кількість озброєння і бойової техніки є настільки великою, що вони не знають, що вони там мають. Але в цьому є інша для них біда, вони не знають, як цю техніку відновити. Тому що процес відновлення будь якої одиниці озброєння і бойової техніки є надзвичайно складним і довготривалим.

Вони не готувалися до тривалої війни, бо коли ти готуєшся до такої війни, ти продукуєш відповідну кількість озброєння, виходячи з розрахунків потреби збройних сил. А вони продукували кількість озброєння за потребами мирного часу. Перед початком війни Росія могла продукувати 10-15 Іскандерів на рік, а ще 20-25 танків і приблизно стільки ж літаків. Все.

Вони сподівалися, що українська влада впаде, і вони переможним кроком, парадним маршем пройдуть по Хрещатику на третій-п'ятий день війни, а Європа постане перед новою реальністю, в якій країни Україна не існує в принципі. І це призвело до того, що Росія ув’язалася в бойню, в якій вона не має шансів виграти у об’єднаної Європи, у цивілізованого світу.

І друге – вони не можуть серйозно наростити продукування озброєння і військової техніки просто через те, що є таке поняття, як імпортозаміщення. Так, вони можуть намагатися відновити старі зразки озброєння і бойової техніки. Але якщо ми говоримо про новітні, то їм буде важко зробити це. Той самий Іскандер дуже залежить від імпортних деталей, які Росія не має. Вона не має виробничої бази для продукування чіпів, і навіть оптика у них не відповідає стандартам, які використовуються в сьогоднішньому озброєні і бойовій техніці.

Тож вони можуть продукувати у певній кількості старі типи, які не потребують додаткових імпортних запасних частин, але вони мають дуже серйозні проблеми з продукуванням саме новітніх систем, які вони майже всі витратили у боротьбі з Україною.

Це при умові, що вони не зможуть купувати, приміром, через Роскосмос якісь деталі подвійного призначення.

Вони можуть купувати, але у відносно невеликих обсягах. Плюс є дуже високий ризик, що ці деталі будуть знайдені, як вже знайшли французькі елементи. А ці контрабандні схеми, вони ніяким чином не дозволять налагодити дійсно потрібне їм виробництво у тих кількостях і якостях, які їм потрібні для ведення війни проти сучасного західного озброєння, яке ми починаємо отримувати і ефективно використовувати.

В окупованій Попасній українські сили вдарили по базі ПВК "Вагнер". Наскільки такі операції України є болючими для РФ, і коли в неї закінчаться кваліфіковані резерви?

Важко сказати, коли закінчаться кваліфіковані резерви, тому що в них таке поняття не є критичним. Для російської армії немає значення кваліфікований резерв, тому що вони переважають кількістю. Ось і все. Сказати, коли в них закінчиться кількість, дуже важко, тому що їх дуже багато. Підготовка більш-менш навчених солдатів триває 3-5 місяців. Тобто Росія має потенціал для відновлення такого ресурсу. Звісно, не йдеться про висококласний особовий склад, тому що 3-5 місяців для танкістів, наприклад, або

інших фахівців простого тактичного рівня, може бути. Якщо ми говоримо про підготовку льотчиків, то йдеться про 5-7 років. Тому вже сьогодні ми маємо ситуацію, коли ворожі льотчики не залітають в зону дії нашої системи протиповітряної оборони.

А в Попасній, не знаю, чого з цього зробили такий рейвах. Ну вдарили ми, ну знищили ми, навіть не солдатів, а найманців. Ну для противника, який вдень втрачає, коли ми подивимося на наші дані, по 130- 200 людей, це не суттєво.

Єдине, на що це може вплинути, що на відміну від регулярних збройних підрозділів російської армії, відновити штат Вагнера значно складніше. Це ж не зовсім військова контора, і там є певні нюанси. Тобто ефективність роботи цього "підприємства" впаде. "Якісного" персоналу може бути зменшено. Але, знову таки, тут не йдеться про те, що противник дбає про вагнерівців. Їм зробили, знаєте, таку ауру – відчайдушних високопрофесійних головорізів, але вони не відповідають цим стандартам.

От в часи Другої світової війни був вермахт і такі були війська СС. Специфіка військ СС полягала в тому, що це були не обов’язково німці. Це були національні підрозділи, і вони не входили до складу збройних сил. Так, вони використовувалися на рівні із збройними силами, діяли в спільних операціях, але це не були збройні сили і до них відношення і ставлення були трошки іншим.

Так само приблизно і тут. Ви знаєте, навіть з огляду на кривавий слід, який тягнеться за вагнерівцями, ми можемо проводити просто абсолютні паралельні аналогії. Але говорити про те що це видатні такі "ремби", я б не став, тому що до вагнерівців зараз набирають колишніх зеків, жителів інших країн, зокрема, колишнього Радянського Союзу, задля того, щоб технічно не порушувати певні стандарти і протоколи збройних сил РФ.