Українці радіють смерті Татарського: спитали в експертки, де повинна проходити межа ненависті
Загибель російського блогера спричинила потік мемів і жартів в українських соцмережах. Фокус поговорив з тренеркою з ненасильницкої комунікації про те, чому ненависть схожа на високу температуру при хворобі і чи варто її позбавлятися.
У неділю, 2 квітня, у російському місті Санкт-Петербург стався вибух у кафе "Street food bar". Внаслідок цього інциденту загинув російський пропагандист Владлен Татарський, який проводив у закладі творчий вечір на тему "Есть такая профессия военкор".
Загибель блогера спричинила потік мемів в українському сегменті інтернету. "Стремоусов каже, що Татарський живий: відео", "Смертю Татарського нас хочуть відволікти від того, що Німесил тепер за рецептом" — жартують користувачі. До цього аналогічна історія була з підривом автівки з пропагандисткою Дарʼєю Дугіною — тоді стрічки так само зарясніли чорним гумором.
Фокус поговорив з експерткою з ненасильницкої комунікації Оленою Кашкарьовою про те, чому радіти смерті ворога — це цілком нормально, де проходить межа ненависті та що робити тим українцям, хто хвилюється, що втрачає людяність.
Я радію смерті росіян, навіть не військових — це нормально?
"Багато клієнтів, які звертаються до мене зараз, питають: "А зі мною точно все гаразд?" Люди помічають в собі цю ненависть [до росіян] і лякаються цих дуже сильних почуттів. Вони переймаються, чи залишилась в них взагалі людяність", — розповідає експертка.
За її словами, ненасильницька комунікація (ННК) вчить, що будь-яка реакція людини, будь-які емоції та почуття — це абсолютно нормально. До того ж ненависть не зʼявляється просто так. Це є результатом якогось болючого досвіду, підкреслює тренерка.
"Коли я відчуваю гнів або ненависть, то для мене це лише прояв того, наскільки мені боляче, наскільки страшним став мій досвід, що я прожила, наскільки я почувалась безсилою в тих чи інших обставинах", — пояснює Кашкарьова.
За останній рік українці пережили багато страшних речей, відчували страх і несправедливість того, що відбувається. І зараз все це трансформується в тому числі в радість від смерті ворогів.
"Це як висока температура тіла при хворобі. Це симптом. Організм дає сигнал, що щось відбувається і в такий спосіб турбується про нас. Довго жити з високою температурою важко, але при цьому не варто думати, що в мене якась патологія або що я в цьому винен/винна", — коментує співрозмовниця Фокуса.
Чи є межа ненависті, та як її відшукати?
Експертка пояснює, що немає ніякої градації — оце ще нормально, а оце вже занадто і взагалі "патологія".
"Якщо ми говоримо саме про ненасильницьку комунікацію, то вона транслює наступну думку: чим більше і чим довше якісь мої потреби не задоволені, тим сильніші мої відчуття гніву, відчаю, ненависті. Тобто за будь-якими неприємними емоціями або навіть діями стоїть якась моя потреба", — коментує Кашкарьова.
Важливо розуміти, що ненависть не означає, що з тобою щось не так, або люди, що оточують, якісь не такі. Втім, інколи самій людині важко жити з такими сильними почуттями. Але вона може їх прожити, додає експертка.
"Якщо людина зможе сама або з підтримкою когось іншого дати собі побути зі всім, що вона зараз відчуває (включаючи ненависть), з прийняттям того, що "так, зараз мій досвід такий", то скоріш за все ці почуття трансформуються та згодом перетворяться на сум. Це дозволить їй бути на звʼязку з собою і почати діяти з більшою турботою про себе і про інших ", — стверджує тренерка з ННК.
Проте, якщо з якихось причин людина не хоче або не може це робити, то не має нічого жахливого в тому, що саме зараз вона відчуває ненависть.
Війна раніше чи пізніше скінчиться. Як навчитись контролювати такі емоції, щоб вони не стали основою майбутнього життя?
Кашкарьова впевнена, що на таке питання не може бути однозначної відповіді. Вона пояснює, що не існує простого рецепта — "контролювати треба ось так". Натомість експертка пропонує визнати, що почуття ненависті є нормальним, але одночасно усвідомлювати, що це не найкраща основа на далеку перспективу.
"Тут важливо не впасти в якісь крайнощі. Не можна звинувачувати себе або усе суспільство, що ми якісь не такі, що ми ненавидимо або радіємо смертям. При цьому не треба все ж вважати, що тільки такий шлях нормальний, і якщо ти не відчуваєш ненависть, то це з тобою щось не так", — коментує тренерка.
Якщо для мене меми про смерть іншої людини — це занадто, і я не можу на це спокійно реагувати, що мені робити?
Деякі громадяни в Україні, навпаки, можуть болісно реагувати на меми про смерть іншої людини (навіть якщо мова йде про усунення російського пропагандиста). В декого це може викликати занепокоєння: "Чи я хочу жити в суспільстві, де жартують навіть з загибелі?". Кашкарьова підтверджує, що частина людей може відчувати дискомфорт в таких умовах.
"Люди хочуть жити в суспільстві, з яким вони відчувають єдність. І якщо загальна думка чи дії будуть відрізнятись від того, що притаманно саме мені, то я почну хвилюватись, для мене це буде занадто. Це теж абсолютно нормальна, здорова реакція", — пояснює експертка.
Єдина відповідь в таких обставинах — потурбуватись про себе. І це може бути що завгодно — від чашки чаю до розмови з тим, хто постить меми, для того, щоб зрозуміти його мотивацію і заспокоїтись.
В понеділок, 3 квітня, силовики РФ затримали підозрювану в підриві російського пропагандиста Владлена Татарського Дар'ю Трепову. Раніше повідомлялося, що Трепову оголосили у розшук. Перед цим у квартирі її сестри проводили обшук.