Экономика

Як правильно позичати у МВФ. Чому Україну може навчити досвід Південної Африки?

28 июля 2020 в 14:25

350

Після захоплення автобіографією Нельсона Мандели "Довгий шлях до свободи" я намагаюсь тримати розвиток подій у Південній Африці в полі зору.

Цікава вона мені насамперед своєю політикою подолання "подвійного колоніалізму": зовнішнього і внутрішнього, спробами (іноді вдалими, іноді ні) подолати наслідки тривалого апартеїду, створити політичну націю з міксу колишніх колоністів, чорної більшості, що досі має сильну племінну ідентичність, та кольорових імігрантів.

Я щиро радію успіхам Конституційного суду ПАР, що (на відміну свого від укранського візаві) фактично відспромігся моменту створення стати одним із самих цікавих органів конституційної юрисдикції та світовим трендмейкером у сфері конституційної юриспруденції, особливо в інтерпретуванні "права на людську гідність".

Я з болем спостерігав за двома каденціями четвертого чорного Президента ПАР Дейкоба Зуми, за якого корупція розквіла в Південній Африці не згірше, аніж в Україні. Я тішився, коли наміри Зуми зробити рокіровку на посаді президента зі своєю дружиною провалилися і до влади прийшов ще один ветеран АНК Сиріл Рамафоса.

Загалом історія ПАР мала б бути повчальною для України. Бодай тому, що розміри їх порівняні. Що в своїх регіонах вони 30 років тому, коли в обох країнах почались революційні зміни, були індустріальними лідерами промислового розвитку. Що обидві країни добровільно зреклись свого ядерного потенціалу. Обидві ухвалили свою нову конституцію 1996 року. І обидві, здобувши свободу, наразі не почуваються щасливими у цій свободі.

А тепер по суті. Вчора правління МВФ схвалило термінову позику ПАР у розмірі майже 4,3 млрд. доларів за програмою RFI(Rapid Financing Instrument, iнструмент прискореного фінансування).

Це так зване кризове фінасування, що має на меті полегшити наслідки економічної кризи, спричиненої пандемією короновірусу — виплачується одразу на підтримку платіжного балансу і фактично без передумов.

Натомість Україна нещодавно домовилась з МВФ про кредит за програмою stand-by на $ 5 млрд. впродовж 18 місяців. Перший транш у $2,1 млрд. ми вже отримали, але це закрило менше ₴70 млрд. з нашої ₴300-мільярдної дірки бюджетного дефіциту.

Подивившись на географію антикороновірусних позик від МВФ, в мене постало питання: чому в усьому світі тільки Україна та Єгипет під час пандемії позичали у МВФ за програмою stand-by, а решта — за набагато привабливішими программами RFI, RFS та CCRT?

Причому, Єгипет отримував позики МВФ як за програмою stand-by (червень 2020), так і за програмою RFI (травень 20202). Отже Україна в абсолютно унікальному становищі.

Хтось з фахівців може пояснити чому? Ми справді настільки унікальні?

Першоджерело.

Публікується з дозволу автора.