Життя між крапельками. Чому українська політика не відпускає Леоніда Кравчука

2020-08-13 16:14:00

152 8
Життя між крапельками. Чому українська політика  не відпускає Леоніда Кравчука

Призначення Леоніда Кравчука головою української делегації у ТКГ в Мінську, та чимало його останніх контраверсійних заяв стосовно врегулювання конфлікту на Донбасі, знов привернули увагу до непересічної особистості першого президента України та феномену його політичного довгожительства у вітчизняному політикумі.

Останні років під 30 публічна оцінка першого президента Леоніда Кравчука у медійному просторі коливається між двома позиціями.

1. "Мудрий політик. Один із творців української незалежності. Той, хто офіційно припинив існування СРСР".

2. "Той, хто здав ядерну зброю, військовий та торгівельний флот та постійно підтримував сумнівних політиків після відставки".

Коливання між цима точками зору відбувається постійно і хаотично. І пояснюється політичною ситуацією, що склалася тут і зараз. І пояснюється це теж дуже просто.

Леонід Макарович, очевидно, не може жити без участі у політиці бодай у якійсь формі. Тому він постійно когось підтримує, а також за будь-якої нагоди висловлює свою точку зору з будь-якого приводу.

Висловлює думку Леонід Макарович у своїй власній манері, які аксакали називали "між крапельками".

Тобто, він завжди висловлюється так, що поєднує одночасно дві протилежні тези, але робить це так органічно, що ніхто не може одразу відчути цю суперечність. Ідеолог КПРС —  це ідеолог КПРС. Такі колишніми не бувають.

Відповідно, висловлювання Кравчука можна використовувати для ілюстрації будь-чого, що українські політики регулярно використовують. Чому вони це роблять?

Статус першого президента України —  це назавжди. Це завжди надаватиме вагу його словам, і його будуть слухати. За сучасних умов, коли всі говорять і ніхто нікого не слухає, це вже не так і мало.

Але іноді Леонід Макарович занадто включається у "двіж", і стає на чий-то бік. Тоді починають згадувати усі його "досягнення". Потім політична ситуація знову змінюється, усе знову забувається і починається наново.

При цьому, якусь серйозну кампанію проти Кравчука ні в кого немає серйозного резону починати. По-перше, він сам ні на що серйозне в політиці давно не претендує. По-друге, навіть підтримуючи когось в актуальній політиці, він не скаже нічого поганого про його опонентів. Вигідніше тримати Кравчука "в інформаційному запасі".

До речі, через деякий час ті люди, хто його зараз критикують, будуть згадувати про його державну мудрість, коли він зробить, щось вигідне для всіх. Усі використовують Кравчука, і самого Кравчука це цілком влаштовує, бо дозволяє і у такому поважному віці бути постійно десь поряд із політикою. Очевидно, він просто любить бути в процесі, привертати увагу, щоб його усі слухали. Такий закон сімбіозу сучасної політики та Кравчука.

Першоджерело.
Публікується з дозволу автора.