Реформатор с котенком. Максим Нефьодов о том, как провести приватизацию с помощью соцсети

Максим Нефьодов — чиновник нового поколения, который пришел на госслужбу из бизнеса в 2015 году как член команды Айвараса Абромавичуса. Однако, в отличие от шефа, задержался в госструктуре.

О "контрсистемном" мышлении Нефьодова говорит хотя бы то, что в его кабинете в Кабмине нет портретов гаранта. Как нет и Тараса Шевченко в вышиванке. Вместо этого на стене висит плакат с самим Нефьодовым, гладящим котенка. Плакат сделали в рамках одного из проектов канадского правительства по популяризации идей борьбы с коррупцией.

Впрочем, несмотря на статус "человека, меняющего систему", внятных ответов о причинах неудач кадровых конкурсов в госкомпании, бегства из страны экспатов и проваленной приватизации Нефьодов дать не может.

Вас можна назвати батьком системи закупівель ProZorro. За два роки існування системи ваша дитина виросла? Чому вона вже навчилася, а що тільки попереду?

— ProZorro — це продукт, який завжди у розвитку. Ми постійно вводимо нові процедури, яких не було на момент запуску. Наприклад, зараз ми працюємо над впровадженням площадки для ЕСКО (енергосервісних) контрактів. Потім будемо запроваджувати рамкові угоди під складні види закупівель. Також в планах інтеграція з держреєстрами.

Ще один напрямок — це моніторинг. Дуже велика перевага ProZorro в тому, що система дозволяє накопичувати дані щодо ходу держзакупівель. Ми в онлайні бачимо хто, що і по якій вартості купує і бачимо середні ціни на предмети закупівель. У нас кожен день ідуть тендери. І якщо ми бачимо, що хтось в регіонах збирається на 50 тис. грн закупити умовний "аспірин" по ціні на 40% вище, ніж середня, ми оперативно зупиняємо цей тендер. Раніше такі дрібні зловживання було дуже складно відстежувати. Ніхто з журналістів не буде їхати з камерою на такий тендер.

До того ж ми бачимо ставлення держкомпаній до закупівель і можемо покращувати процеси. Завдяки ProZorro ми бачимо, що хтось погано готує тендерну документацію, а хтось часто відхиляє пропозиції учасників торгів за формальними ознаками.

Це все дозволяє попереджувати зловживання, що набагато ефективніше, ніж постфактум розслідувати корупційні тендери та намагатися наказати корупціонерів за зловживання.

Не дивлячись на збільшення прозорості у держзакупівлях, країну покидають експати. Спочатку пішов з держслужби ваш колишній шеф Айварас Абромавічус, потім Саша Боровик. Вже в цьому році Хатія Деканоідзе та Войцех Балчун. Чому, на вашу думку, іноземці не хочуть працювати в Україні?

— Звільнення Балчуна було прогнозованим. Мені здається, він сам не бачив себе у Укрзалізниці. На нього були великі надії. Щось він зробив, але звичайно від нього очікували більшого.

Однак не можна сказати, що експати масово покидають країну. Хтось йде, хтось приходить... Яніка Меріло зараз досить активно працює в Дніпрі. Працюють голова Укравтодору Славомір Новак та голова Адміністрації морських портів України Райвіс Вецкаганс. Ще одного поляка зараз запросили директором Укртрансгазу.

Взагалі я не думаю, що нам треба йти по шляху клубу "Атлетик Більбао", — це така унікальна футбольна команда, у складі якої тільки баски. Звичайно, це обмежує їх результати. Так само, якщо ми будемо орієнтуватися тільки на українців чи, навпаки, тільки на експатів, це знижує нашу конкурентоспроможність. У експатів є як плюси так і мінуси. Головний плюс — менша залежність від політичного тиску. Мінус — вони не знають наших реалій. В якихось випадках їх користь перевищує ризики, в інших — ні. Все індивідуально. Наприклад, керівник Укрзалізниці не може бути пов"язаний з попереднім керівництвом компанії. Де в Україні знайти залізничника, який би раніше не працював в Укрзалізниці…

У пошуках ідеалу

Але Балчун у правління привів п"ять поляків. П"ять з шести членів правління не пов"язані з попереднім керівництвом Укрзалізниці. Що це дало?

— Немає рецепту ідеального менеджера. Apple колись вигнала Стіва Джобса. Nokia наймала купу талановитих менеджерів, але все одно потонула. Це так само, як неможливо вибрати ідеальну дружину.

Єдине, що можна зробити, це напрацювати алгоритм, який збільшує шанси на успіх. Проводити максимально широкий підбір кандидатів, оцінювати їх колегіально, щоб уникнути суб"єктивних оцінок...

Звичайно це не гарантує 100% успіху, але я не думаю, що ви знайдете хоч одного члена номінаційних комітетів наших конкурсів, який би сказав, що ми замінили когось з керівників держпідприємств на менш компетентну людину. Можливо, ми замінили когось недостатньо хорошою людиною, але не гіршою.

Вам не здається що у нас не стільки проблема з менеджерами держкомпаній, скільки з тісним переплетінням політичних та корупційних інтересів у владі. Це добре видно по тій же Укрзалізниці. Паливні тендери стабільно виграє "Трейд Комодіті", яку пов"язують з Олександром Грановським. Запчастини компанії постачають брати Дубневічи... Якщо менеджер, навіть найкращій, спробує ці схеми порубати, його порвуть на шматки.

— Завданням менеджера якраз і є знайти оптимальний шлях руху вперед в наявних обмеженнях. Ви думаєте у приватному бізнесі немає якихось неявних інтересів? Ви дуже помиляєтесь.

Чесно кажучи, мені дуже не подобається типово українська позиція, що нам потрібна виключно політична воля. Це якась віра в чарівника. Зрозуміло, що при бажанні політиків залишити все на своїх місцях, будь-які реформи проводити дуже важко. Ніщо не гарантує, що реформа, яку проводять під тиском, буде успішною. Але завдання професійного менеджера — рухатися вперед будь якою ціною, помилятися та виправляти помилки, але йти вперед. Рубати схеми і передавати їх авторів в прокуратуру та НАБУ — це теж робота менеджера.

Зараз МЕРТ готує конкурси на посади членів наглядової ради п"яти великих держкомпаній. Чим ці конкурси будуть принципово відрізнятися від попередніх?

— Принципово нічим. Якісь правки будуть. Зокрема, зараз ми передбачили можливість оплачувати роботу рекрутерів. Раніше компанія просто розміщала об"яву: "приходьте до нас за місяць". Так воно не працює. Потрібні грамотні переговори з кандидатами. Наприклад, якщо у людини є робота, вона напевно не дуже хоче, щоб переговори одразу були публічними і щоб про них дізнався її роботодавець. Дещо змінені правила роботи Номінаційного комітету стосовно фіксації особливої думки незалежних членів. Але повторюся, якогось чарівного шляху до успіху не існує.

Але де гарантія що рішення незалежного Номінаційного комітету банально не заблокують через суд, як це вже відбувалося багато разів?

— Це окрема проблема, яка не може бути вирішена в рамках Кабміну. Ми не можемо заборонити судам приймати будь-які рішення.

Єдине розв"язання, яке я бачу, — коли ти знаєш, що конкурс комусь заважає, знаєш, що хтось буде чіплятися до кожної формальності, як, наприклад, ми бачили у випадку вкрай корумпованого Укрспирту, треба ці формальності виконувати так, щоб не було до чого причепитися. Я розумію, що нормальну людину такий формалізм дратує, але іншого шляху я не бачу.

Продам цирк, недорого

Інший шлях — продати Укрспирт, хай за гривню, але продати і позбавитися цього гнізда корупції.

— Я погоджуюся, що приватизація Укрспирту — це напевно, єдиний вихід. Ситуація, яка склалась в компанії, дуже незрозуміла. Законопроект вже в Раді, але я не можу змусити депутатів його прийняти.

Але у нас проблеми не тільки з приватизацію Укрспирту, для якої потрібно прийняти відповідний закон. Фонд держмайна роками не може продати підприємства, для приватизації яких немає регуляторних перешкод.

— Якби за приватизацію відповідав виключно МЕРТ, було б швидше. Але ми тільки розробляємо політику в сфері приватизації. За реалізацію ж цієї політики відповідає Фонд держмайна. Саме на його рівні виникає низка проблем.

Перша проблема — у нас діють 7 законів про приватизацію, в яких чорт ногу зломить. Частина цих правил дуже незручні і незрозумілі для будь-якого інвестора. Ми це намагаємося виправити і вже розробили новий законопроект про приватизацію. Будемо намагатися його як найшвидше "продавити".

Друга проблема — інституційна. Фонд держмайна одночасно і продає активи, і керує ними — здає в оренду, призначає керівників... Звідси певний конфлікт інтересів. Якщо Фонд держмайна продасть всі держпідприємства, його працівники самі себе позбавлять роботи.

Нарешті, найбільш болісна проблема — відсутність консенсусу стосовно приватизації. Є певні політичні побоювання: "Ой, олігархи куплять", або "Ой, за безцінь продадуть". Нас будуть критикувати. А якщо підприємство помре, то це попередники винні". Ці три проблеми фактично перетворили приватизацію з події в процес.

Єдину можливість їх розв"язання я бачу в постійному інформуванні як уряду, так і громадськості про необхідність приватизації. Я роблю чисельні дописи у Facebook не для самопіару, я просто не бачу іншої можливості пояснити, що держпідприємства помирають, що за останні роки 300 держпідприємств припинили свою роботу, що сектор в цілому збитковий, що держава не має ані коштів, ані ресурсу, аби туди інвестувати.

Ви насправді вірите що пости у соцмережах здатні умовити потенційного інвестора купити Одеський припортовий з боргом перед Фірташем?

— Я не стверджую, що дописів у соцмережах достатньо. Коли є якісь проблеми, треба їх вирішувати. Якщо тендер неуспішний, змініть умови. Якщо у нас є питання недовіри до держави, давайте передбачимо укладання угод за англійським правом. На кожну проблему треба спробувати знайти рішення. Не факт, що це рішення буде успішне. Але якщо його не шукати, ми будемо чекати інвесторів багато років.

В цьому році у традиційному списку об"єктів великої приватизації, які ще з часів Ющенко попередній уряд передає у спадок наступному, з"явилися свіжі позиції — цирки та кіностудії. Чому виникло питання їх приватизації?

— Держава має продати всі підприємства, які не мають стратегічного значення, для виконання своїх функцій. Цирки і кіностудії — не виключення.

Це не означає, що ми завтра почнемо масовий розпродаж. Але я не вважаю, що підтримка цирків є функцією держави. До того ж вони збиткові. Навіщо нам підтримувати збиткові цирки, якщо в Україні є приклади прибуткових приватних цирків? Чи ось, наприклад, у мене на столі лежить презентація потенційного інвестора студії ім. Довженка. Зараз там знімають один фільм на рік. Якщо є інвестор, готовий зберегти цільове призначення підприємства і який хоче на кіностудії Довженка зробити "Голлівуд", чому б її не продати.

Покращення будуть!

Нещодавно МЕРТ підготував доповідь, в якій говориться, що протягом 15 років Україна збільшить ВВП щонайменше у два рази. Як це можливо?

— Я переконаний: якщо ми будемо активно проводити реформи, то темпи зростання будуть набагато швидшими.

Але згідно з умовою Яресько о реструктуризації боргу при зростанні ВВП вище 4% на рік ми все будемо віддавати на погашення заборгованості...

— Ні, ми не віддаватиме все, якщо будемо зростати більше 4%. Ми будемо віддавати лише певну частку від цього приросту і будемо віддавати її з держбюджету. Державний бюджет є одним із чинників зростання ВВП, але є і приватне споживання, і експорт.

Боргове навантаження України сьогодні не критичне для країни. Так, воно досить неприємне. Але Мінфін може обговорювати зміну графіків погашення, щоб це було більш комфортним для країни. Це більше технічні питання.

Для країни більш важливе залучення інвестицій, це паливо, з якого можна проводити реформи. Велику кількість важливих реформ важко проводити на фоні економічної стагнації. Це стосується головним чином реформ податкової системи та митниці.

Яке ваше ставлення до ідеї податкових парків, створення яких минулого року активно просувала Ніна Южаніна? Збільшення їх кількості допоможе прискорити економічне зростання?

— До індустріальних парків треба ставитися обережно. Це палиця на два кінці. Як не дивно, але найкращим чином ці парки працюють в напівдиктаторських країнах. В Білорусі є дуже гарний приклад технопарків, якими займається особисто Лукашенко. Він сказав, щоб компанії у технопарку міліція ніколи не перевіряла. І їх не перевіряють...

З мого попереднього досвіду, з розмов з інвесторами я зрозумів, що головна проблема це не податки, а доступ до інфраструктури. У нас проблема з приєднанням до електричних мереж, дорогами, залізничними під'їздами. Відсутність необхідної інфраструктури суттєво збільшує терміни реалізації проектів. А продовження терміну будівництва гірше впливає на термін повернення інвестицій, ніж трохи вищі податкові ставки.

Тому я б концентрувався саме на доступі до інфраструктури. Якщо у держави є старий завод, варто все там розчистити і запропонувати підприємцям локацію з вже готовою інфраструктурою.

Щодо податків, повинні бути якісь пільги, але не по податку на прибуток. Можливо, це має бути звільнення від мит на імпорт обладнання, яке не випускається в Україні. Для інвесторів це більш важливо, ніж пільги по податку на прибуток.

• Читайте также: Весь мир в кармане. Когда украинские компании смогут участвовать в тендерах за рубежом

Ви кажете, що держава повинна залучати інвесторів. Але ж в цей самий час фіскали на пустому місці хочуть накласти 650 млн грн штрафу на "Філліпс Моріс Україна" за формальне порушення митного режиму. Який інвестор після такого захоче заходити в країну?

— Так, є певний конфлікт. Але люди часто обирають лише негативні приклади. Є рейтинг Doing business, в якому Україна з року в рік покращує позиції. Звичайно, ми за три роки не стали Сінгапуром чи Новою Зеландією. Але і Сінгапур за три роки не став Сінгапуром, яким ми його сьогодні знаємо. Ми рухаємося в правильному напрямку. Якщо ми продовжимо реформи, ми можемо вирости наступного року (в Doing Business 2019. — Фокус) ще на 20-25 місць.

Читайте также: Поймай меня, если сможешь. Почему Украина остается самой коррумпированной страной Европы

Ви ставите досить цікаву мету — вирости на 25 місць. Вам не здається, що Doing business доволі штучний рейтинг. Наприклад, Македонія має в ньому дуже добрі позиції, але відсталу економіку. І не дивлячись на позицію Македонії в рейтингу, інвесторів там небагато...

— Doing business — це найбільш поважний рейтинг, на який орієнтуються інвестори, коли обирають, в якій країні робити бізнес. І він показує, що у нас насправді досить багато покращень в усіх сферах. Суттєво скоротився список видів діяльності, що ліцензуються. Суттєво покращилося адміністрування податків в сфері ПДВ. Раніше у мене кожна зустріч з послами починалась з питання відшкодування ПДВ. Зараз це питання зникло. Теж саме з реєстрацією контрактів на експорт металобрухту. Немає питання. Міністерство більше не визначає, хто і скільки може експортувати. І все працює.