По праву руку. Чому замах на Шефіра — підсумок боротьби за вплив на Зеленського

Ранок 22 вересня. Авто преміумкласу марки "Ауді" рухається по дорозі з боку Обухова. У машині двоє: Сергій Шефір, перший помічник президента Володимира Зеленського, його ексбізнес-партнер і співвласник "Студії Квартал-95", а також його водій. Приблизно о 10:20 на відрізку між селами Круглик та Ходосівка, у лісі, де немає відеокамер і погано працює мобільний зв'язок, машина потрапляє в засідку. У сторону авто Шефіра, за інформацією поліції, випустили два десятки куль. Водій дає газу, проїжджає ще близько 5 км — до парковки супермаркету біля села Лісники. Їде він вже з пораненням у стегно. Щоб його госпіталізувати, Шефір зупиняє швидку, що проїздила мимо, і відправляє водія в лікарню.

Правоохоронці вважають, що це була спроба замовного вбивства.

"Завданням убивці було в першу чергу вразити водія, таким чином змусити його пригальмувати, щоб автомобіль з'їхав у кювет, а вбивця закінчив свою справу та вистрілив у жертву. Тому перші постріли були в лобову частину автомобіля", — говорить Антон Геращенко, радник міністра внутрішніх справ. На фото він показує кульовий отвір на капоті, пояснюючи, що це слід від першого пострілу, якби куля пройшла на кілька сантиметрів вище, вона б потрапила в груди водієві. За його словами, те, що водій поїхав із місця обстрілу, врятувало життя йому та Шефіру.

Замах на Шефіра: версії того, що сталося

До супермаркету оперативно приїхали правоохоронці та рятувальники. Попередня кваліфікація злочину — "замах на вбивство двох і більше осіб". Справу розслідують Національна поліція та Служба безпеки України. Їм, за словами міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського, допомагають фахівці з Великобританії та США. Незважаючи на проведення спецоперації "Сирена", озброєних нападників не знайшли.

Основних версій події у правоохоронців дві. Генеральна прокурорка Ірина Венедиктова озвучує обидві: діяльність Сергія Шефіра як держслужбовця, а також спроба дестабілізації політичної ситуації в країні, зокрема за участю іноземних спецслужб. Але до сих пір обидві вони позбавлені конкретики.

Куди точнішим у висловлюваннях одразу ж після нападу був президент Володимир Зеленський. У цей момент він перебував у Сполучених Штатах. "Ось вам ціна змін у державі, ось вам ціна реформ", — так він із трибуни Генеральної асамблеї ООН прокоментував напад на свого першого помічника.

В оточенні глави держави кажуть, що замах став емоційним потрясінням для Зеленського, він сприйняв його не тільки як загрозу або попередження на свою адресу, але як замах на свій політичний курс. Версія президента: атака — це спроба протистояти реформам, проведеним владою, до неї можуть бути причетні "групи, які раніше контролювали процеси в Україні". Це можуть бути як представники контрабандистів і злодіїв у законі, щодо яких Рада національної безпеки й оборони ввела санкції, так і олігархи.

Нагадаємо, напад на Сергія Шефіра відбувся напередодні розгляду в парламенті законопроекту про олігархів.

"Олігархічна система буде ліквідована, а всі "авторитети", які звикли жити поза законом, будуть поставлені під владу закону. Ніякими замахами або іншими злочинами вони собі не допоможуть", — пояснив версію президента Михайло Подоляк, радник керівника Офісу президента.

"Завданням убивці було в першу чергу вразити водія, таким чином змусити його пригальмувати, щоб автомобіль з'їхав у кювет, а вбивця закінчив свою справу та вистрілив у жертву"

При цьому політологи в розмові з Фокусом кажуть, що версія про тиск і залякування Володимира Зеленського вигідна Офісу президента. Куди менше влада комунікує інші. Наприклад, що замах пов'язаний із бізнесом Шефіра або його зв'язками з великими бізнесменами. Або ж що взагалі ніякого замаху не було.

"Інсценування, щоб продавити закон про олігархів, — припускає Олег Постернак, політтехнолог. — Хоча й марне, закон і без цього б продавили. Тим більше постраждав водій. Але таку версію все одно обговорюють".

Сергій Шефір — права рука Зеленського

До недавніх пір про Сергія Шефіра широка громадськість нічого не знала. У біографії записано: народився в 1964 році в Кривому Розі, закінчив Криворізький гірничорудний інститут за спеціальністю "підземна механіка", є старший брат Борис. У кінці 1990-х почав грати в "Клубі веселих і кмітливих" (КВК) у командах "Криворізька шпана" та "Запоріжжя — Кривий Ріг — Транзит". На початку 2000-х разом із Борисом писав тексти для команд Вищої ліги КВК.

Потім брати організували команду "95-й квартал", куди запросили Володимира Зеленського. Уже втрьох вони створили однойменну компанію, яка зайнялася виробництвом телешоу, телесеріалів і кіно. У компанії Шефір відповідав уже не стільки за творчу сторону, скільки за комерційну — шукав інвесторів, укладав контракти.

"Специфіка шоу-бізнесу в тому, що довіряти нікому не можна. Шефір для Зеленського — виняток, той знає про президента майже все. Він дуже цінний для нього. До того ж один із небагатьох, хто може сказати Зеленському "ні", — каже політтехнолог Андрій Золотарьов.

Уже під час президентської кампанії Сергія Шефіра називали "правою рукою" Володимира Зеленського, а 21 травня 2019 року після перемоги на виборах президент підписав указ про призначення близького друга своїм першим помічником. Через два місяці Зеленський передав Шефір більшу частину свого бізнесу, так що той став єдиним власником "Студії Квартал 95". За даними рейтингу Фокуса "100 найбагатших людей України", статок братів Шефірів становить близько $150 млн.

"Президент йому дуже довіряє. Він відповідає за комунікації з великим бізнесом, різними впливовими людьми, Шефір — неформальний комунікатор. Він виконує окремі доручення президента, коли потрібно провести переговори, знайти спільні позиції, точки дотику. Важливо, що він неконфліктна людина, конструктивна, з ним приємно вести справи", — розповідає Володимир Фесенко, політолог, вхожий в ОП.

Комунікатор із бізнесом

"Насправді Шефір — людина, з якою будують особисті стосунки бізнесмени, щоб можна було вирішити проблеми, отримати преференції", — говорить Фокусу джерело, колись близьке до команди президента. У першу чергу йдеться про комунікації з олігархами. Тільки за перший рік роботи журналісти помітили Шефіра на святкуванні ювілею народного депутата Григорія Суркіса, під час візитів в офіс Ігоря Коломойського та будинок Ріната Ахметова. Усі вони, за підрахунками Фокуса, теж уходять до двадцятки найбагатших людей України.

Факт зустрічей Шефір не заперечує. Наприклад, після відвідування офісу Коломойського сказав журналістам, що йому необхідно було зустрітися зі своїм бізнес-партнером Тімуром Міндічем, а після поїздки до Ахметова заявив: "Нічого, що суперечить інтересам нашої країни, нічого протизаконного я не роблю".

Позиція президента Володимира Зеленського відома: великий бізнес повинен допомагати Україні. Про цю кооперацію можна знайти інформацію у відкритих джерелах. Наприклад, ще весною 2019 року благодійний фонд Ріната Ахметова придбав 200 машин швидкої допомоги — їх отримали медичні заклади в регіонах, а влітку 2021-го рятувальники Держслужби з надзвичайних ситуацій за підтримки "Метінвесту" гасили пожежі в Греції. Крім того, журналістам стало відомо, що холдинг ДТЕК Ріната Ахметова фінансував президентський форум "Україна 30". Його проведенню також допомагали МХП Юрія Косюка, "Епіцентр" народного депутата Олександра Гереги та його дружини Галини. Що отримують у відповідь ці люди, окрім преференцій і прихильності, залишається предметом здогадок.

Ще в компетенції Сергія Шефіра кадрові питання. Він брав участь у відборі кандидатів, співбесідах із претендентами на високі позиції, зокрема у великих державних підприємствах. Наприклад, із Германом Галущенком при призначенні його віцепрезидентом із питань розвитку головного оператора атомних електростанцій "Енергоатом". Галущенка пов'язують не тільки з Шефіром, а й з позафракційним нардепом Андрієм Деркачем, неформальним куратором держпідприємства. Нині Галущенко вже міністр енергетики. Крім того, вважається, що саме Шефір курував роботу Одеського припортового заводу.

Експерти кажуть, що практика неформальних комунікацій ненормальна для держави, але в Україні делікатні президентські доручення завжди хтось виконує. Від імені президента Петра Порошенка з олігархами міг спілкуватися Борис Ложкін, від імені Віктора Януковича — Андрій Клюєв, а від імені Віктора Ющенка — Віра Ульянченко та Віктор Балога. Усі вони в різний час керували адміністраціями або секретаріатами президента.

У Зеленського така роль дісталася Сергію Шефіру. Але він, на відміну від своїх попередників, діє без наслідків, адже офіційно перший помічник не перебуває в трудових відносинах із Офісом президента, а значить, не зайнятий на держслужбі та є насправді позаштатним співробітником, хоча й допущеним до справ державної важливості. Мабуть, цей допуск широкий, що комусь може бути вигідно його обмежити. З Офісу президента останнім часом усе частіше просочується інформація, що Сергій Шефір та керівник Офісу президента Андрій Єрмак не ладнають.

Одвічна суперечка: Офіс президента проти першого помічника

Не забуватимемо, що Сергій Шефір призначений першим помічником у травні, коли керівником ОП був Андрій Богдан, а з грудня 2019-го він уже працює при Андрію Єрмаку (останній і сам до того був помічником з неформальної дипломатії в переговорах із Росією та Заходом). Після призначення Єрмак узяв під контроль не тільки російський напрямок, але й більшість інших тем, зменшуючи вплив інших на президента.

Історії протистояння керівника Офісу (Адміністрації, Секретаріату) та першого помічника президента не нові. Дві посади в різний час існували для врівноваження впливу на президента. Часто непублічного. Хоча публічні скандали історія теж пам'ятає. Наприклад, перший помічник президента Леоніда Кучми Олександр Разумков пішов із Банкової після конфлікту з главою Адміністрації Дмитром Табачником. Крісло Разумкова зайняв Володимир Литвин, який незабаром сам очолив Адміністрацію та ліквідував посаду першого помічника. Після відходу Литвина в парламенті з'явився лідер СДПУ (о) Віктор Медведчук, а першим помічником став Сергій Льовочкін. Вони розділили сфери впливу: Льовочкіну дісталися реформи та планування графіка, Медведчуку — регіони та силовики. Близькі до тієї адміністрації люди згадують: ті, хто підкорявся Льовочкіну, не спілкувалися з людьми Медведчука, і навпаки, а самі Льовочкін і Медведчук розмовляли між собою тільки в присутності Кучми.

Після перемоги Віктора Ющенка відбулася зміна помічників. Главою реформованої Адміністрації — Секретаріату — став Олександр Зінченко, а першим помічником — Олександр Третьяков. Але незабаром ці два прізвища засвітилися в скандалі. Зінченко звинувачував Третьякова в спробі монополізувати доступ до президента. Ющенко звільнив обох і знову ліквідував посаду першого радника. Після перемоги Януковича в Адміністрацію президента повернувся Сергій Льовочкін і, побоюючись проблем, не став відновлювати посаду першого помічника. Зробив це вже президент Петро Порошенко — тоді на Банковій з'явився дипломат Юрій Онищенко. Усі п'ять років він був непублічною особистістю, хоча завжди перебував біля Порошенка. Кажуть, головний критерій, за яким його підібрали, — вміння бути корисним і непомітним, небажання публічності та політичного впливу. Онищенко організовував президенту всі зустрічі та стежив за робочим графіком.

Навряд чи Зеленський шукав собі такого класичного секретаря — для планування графіка є його давня помічниця Марія Левченко, яка може бути поруч у режимі 24/7. Так, Шефір регулярно супроводжував президента Зеленського в поїздках і заходах, але при цьому ніколи не приховував, що "виконує окремі завдання, які перед ним ставить президент". З цієї причини деякі могли подумати, що в нього прокинулися політичні амбіції.

Без політики

"Шефір ніколи не хотів займати будь-яку посаду: державна служба — це обов'язки, які доводиться виконувати. Це не подобається багатьом, хто звик до вільного графіку життя та роботи"

"Шефір ніколи не хотів займати будь-яку посаду. По-перше, державна служба — це обов'язки, які доводиться виконувати, людина втрачає значну частину свободи, повинна дотримуватися бюрократичних рамок. Це не подобається багатьом, хто звик до вільного графіка життя та роботи. По-друге, для держслужбовців обов'язкове електронне декларування. Багатьом воно теж не до душі. Знаю, що свого часу одна з причин відходу Бориса Ложкіна з влади — небажання возитися з бюрократією. Багата людина не хотіла зв'язуватися з електронним декларуванням, публічно показувати своє майно. У Шефіра подібна історія", — вважає політолог Володимир Фесенко.

Навіть через два роки головний радник президента не прагне входити у велику політику, на відміну від інших членів команди Зеленського — Андрія Богдана, Олександра Данилюка або Дмитра Разумкова. Ще до призначення на Банкову Шефір говорив: "Я байдужий до посад і портфелів, але я не байдужий до Зеленського. Як я бачу своє завдання? Хочу, щоб він залишився людиною, ставши політиком. Мені здається, це найголовніше. Я буду там, де потрібен, і знаю, що він мене не підведе".

"Думаю, справа не тільки в бізнесі. Шефір розсудливий, розуміє, що він не іміджева фігура. Звичайно, може зайти в політику якимось номером у списку. Але навіщо? Є люди, народжені для публічної роботи, а є — для апаратної. Деяким простіше формулювати тексти для публічних людей, а деяким — виступати", — оцінює політичні шанси першого помічника політтехнолог Олександр Кочетков.

Інша справа, що вплив Шефіра на президента останнім часом зменшився.

"Він завжди радив Зеленському, і той прислухався. Але коли поруч з'являвся Єрмак, а він завжди поруч, то виникали складності та навіть конфлікти. Андрій свідомо дискредитував усіх, у кого є доступ до президента", — говорить Фокусу людина, яка до недавнього була близька до команди президента. За її словами, саме тому в останні місяці Шефір став утрачати вплив. Подейкували навіть, що він посварився з Зеленським.

Щоправда, виступ президента після замаху цю версію спростовує. Крім того, президент свого першого помічника назвав близьким другом і товаришем, зафіксувавши, що прислухається до думки Шефіра. А це означає, що після замаху його значимість для глави держави тільки зросла.