Ключ до Донбасу. Чому війну не зупинити ні в мінському, ні в нормандському форматах
Переговори в Нормандському форматі навряд чи принесуть прорив у мирному процесі. Чарівної пігулки від Донбасу просто не існує. Ключовим чинником у реалізації Мінських угод є внутрішньополітична ситуація в Україні.
Велика любов наших людей до чарівних пігулок. Після зустрічі радників у Нормандському форматі обговорюється, що буде затверджено дату прямих переговорів Києва з представниками сепаратистів з Л/ДНР.
Це викликає в мене величезний скепсис, оскільки щоразу напередодні навіть незначних зустрічей очікуються якісь неймовірні прориви: то проведення прямих переговорів, то одразу затвердження дати виборів, то ще якесь мегазрушення.
І звичайно, все це не виправдовується, тому що чарівної пігулки від Донбасу просто не існує. І впирається все не лише в те, що офіційний Київ не хоче реалізувати Мінські угоди (це справді так), але навіть якби він захотів, то навряд чи зміг би це зробити зараз.
Ключовий фактор у реалізації Мінських угод — це внутрішньополітична ситуація в Україні, хоч би хто казав. Для того, щоб затвердити прямі переговори із сепаратистами, ухвалити план реалізації "Мінська" з особливим статусом, амністією, виборами та кордоном після них, потрібно не лише ухвалити дуже складне рішення особисто президенту, а й провести його через парламент.
А останній рейтинг КМІС показує, що "Європейська солідарність" Порошенка стала лідером із підтримки і, якби вибори до парламенту пройшли прямо зараз, вона набрала б 18%.
Тобто. Партія, яка категорично проти реалізації угод на компромісних умовах, матиме найбільшу фракцію в наступному парламенті.
Щоправда, абсолютно незрозуміло, з ким вони вступили б у коаліцію, для того, щоб сформувати більшість, але це вже окреме питання.
На тлі того, що влада нічого не змогла пред'явити Порошенку та не змогла посадити його навіть під домашній арешт, очевидно, що його рейтинг зростатиме, а його прихильники згуртуються довкола нього ще сильніше.
Вони мають весь інструментарій, щоб зірвати будь-які домовленості: починаючи від власної фракції у ВР і закінчуючи вуличними акціями тиску. Я вже мовчу про підтримку яструбів серед наших західних партнерів, які не в захваті від того, що взагалі триває переговорний процес з РФ.
Паралельно з цим партія, яка мала б виступати лобістом реалізації Мінських угод (але за фактом не виступала ніколи), — Опозиційна платформа за життя, навпаки, активно втрачає рейтинг, який, за тим самим опитуванням КМІС, опустився вже нижче 10%.
А партії, які перебувають у схожій електоральній ніші з ОПЗЖ, просто відтягують її електорат, розмиваючи його. Швидше за все, до парламенту вони не потраплять. Точно не потрапить "Партія Шарія" і балансує на межі проходження бар'єру партія "НАШІ" Євгенія Мураєва.
Це означає, що й у наступному парламенті буде невелика фракція прихильників реалізації політичної частини Мінських угод.
Зеленський і "Слуги народу" теж не готові йти на болісні компроміси, які вбиватимуть їхній рейтинг ще більше.
Зараз Офіс президента заявляє дуже дієтичну програму переговорів, де політика не обговорюється взагалі, а лише режим тиші, розмінування, обміни затриманими й інші гуманітарні питання. Це важливі теми, але вони не повинні затьмарювати глобальний, довгостроковий результат.
Не варто також тішитись заявами Заходу, що потрібно виконувати Мінські угоди — деякі навіть почали говорити, що Захід нібито змусить Україну їх виконати. По-перше, ніхто і ніколи від "Мінська" не відмовлявся публічно, що зовсім не означає, що його збиралися виконувати на ділі. По-друге, проблема угод не в тому, що їх не визнають, а в тому, що читають їх кардинально по-різному — у Києві та Москві.
І по-третє, навіть якщо уявити, що Захід реально рухатиме Україну до реалізації "Мінська", це зовсім не означає, що з цієї витівки щось вийде. Тут мають бути створені умови всередині, як було зазначено вище.
Однією з фішок цього року може стати проведення анонсованого Банкового референдуму з Донбасу. Якщо реалізувати його цьогоріч, то результати будуть передбачуваними — громадська думка налаштована проти компромісів щодо "Мінська", бо його 8 років налаштовували проти політики, експерти та медіа. При цьому політики забували сказати народу, що у відмови від мирного процесу буде своя ціна і її доведеться заплатити в будь-якому випадку.
Тобто. Тепер, до проведення референдуму, необхідно заповнити цю прогалину в розумінні ситуації нашими людьми. Хто візьме на себе таку роль, поки не зрозуміло. У нас у країні немає традицій такого чесного обговорення складних речей із народом.