Цена уступок. Почему у Зеленского нет пути назад, а Украина рискует повторить судьбу Армении

Поки всі ставлять прапори на аватарки, напишу непопулярне. Раніше висловлював це в особистому спілкуванні.

Якщо коротко: Зеленський сам пустив війну до нашого дому. Приблизно рік тому. Якщо детальніше: я бачу чітку аналогію між тим, що робить Зеленський, і тим, що робив прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян напередодні Другої Карабахської війни.

Перше. Пашинян фактично відмовився від переговорів щодо миру на основі документа Лісабонського саміту ОБСЄ. Там були три пункти, запропоновані співголовами Мінської групи (Росія, США, Франція): Карабах треба повернути Азербайджану, Карабах має отримати максимально можливу автономію, сторони мають гарантувати безпеку всього місцевого населення.

Ми приблизно рік тому відкрито заявляли, що не плануємо виконувати Мінські угоди, тим більше з формулою Штайнмаєра. Хоча зобов’язалися це зробити на Нормандській зустрічі 2019 року. Саме тоді, коли Зеленський побачив у очах Путіна бажання закінчити війну.

Друге. Пашинян посадив у СІЗО вірменського "кума Путіна" Кочаряна. Пишу в лапках, бо Кочарян Путіну не кум, а, як кажуть, його аналог — "близький друг", якому президент РФ дзвонив привітати з днем народження, коли той перебував у статусі обвинуваченого в справі узурпації влади.

Зеленський же не просто за свавіллям посадив Медведчука під домашній арешт або ввів санкції проти його дружини та медіаактивів. Тут другий пункт перетинається з першим. Зеленський поламав природний перебіг подій, що обіцяв електоральну перемогу проросійських сил у майбутньому. Тобто позбавив Кремль заспокійливих перспектив колись "взяти реванш" в Україні.

Чим популізм Пашиняна відгукнувся вірменському народу, думаю, нагадувати не треба. У перерахунку на населення України їх втрати склали 45-90 тис. убитими, Азербайджан (за такого ж способу підрахунку) заплатив за повернення територій 11-28 тис. життів.

Із менш очевидних наслідків: Алієв забезпечив собі довічне царювання, Путін повернув контроль над Вірменією та зумів розмістити російські війська на території Азербайджану, чого ніколи раніше не було. Що ж до Пашиняна, то він... залишився.

Як йому це вдалося? Зберегти владу, незважаючи на тисячі жертв, незважаючи на національне приниження, незважаючи на брехню про ситуацію на фронті, яка до кінця війни стала просто неймовірною, рівня "Гітлера в бункері".

Якщо коротко: Пашинян залишився в ролі гаранта виконання ганебного для Вірменії договірняка Ердогана, Алієва та Путіна. Підвішеного і тому зручного для всіх.

Якщо докладніше: уявіть собі ситуацію — Пашинян восени 2020 року, коли Азербайджан уже провів свою підготовчу "розвідку боєм", виходить до народу та каже: наша ситуація безнадійна. Я спровокував Азербайджан тим, що відмовився від переговорів, образив їх танцями у священному для них місті Шуша, втратив заступництво Кремля, і тепер, щоб не пролилася кров, ми повинні здати назад і поступитися навіть більше, ніж ми могли б виторгувати раніше. Якби я не був таким тупим і самозакоханим віслюком. Чи були б у нього шанси після такого залишитися при владі? Ні. Чи послухали б його вірмени? Теж ні.

Важливо

Урок для України. Чому програв "вірменський Порошенко"

Щоб одразу "розгорнути" цілу націю — треба пролити кров, принести жертву. Дозволю собі таку тезу. Після запеклої сутички те, що робить Пашинян, — не зрада, а усвідомлена неминучість.

Повертаючись до наших реалій. Чи може Зеленський зараз розгорнути все те, що він ретельно вибудовував останнім часом? Відпустити Медведчука, зняти санкції з його активів, імплементувати формулу Штайнмаєра в українське законодавство і після цього зберегти рейтинг, уникнути майдану та переобратися на другий термін? Мабуть, ні. Навіть якщо він сам особисто вже відчув достатній рівень шоку та стресу, щоб погодитись на такі поступки.

Важливо

Російське вторгнення: реальна загроза чи піар влади для відвернення уваги?

Те, що в ОП панує збентеження, для мене очевидно, виходячи зі взаємовиключних тез, які озвучують "слуги" в телеефірах:

• Ми не підемо на жодні поступки!
• Криза буде врегульована дипломатично шляхом переговорів.
• При цьому Путін не нападе, тому що… ну, сили йому не вистачить! А ми ні до чого не готуємося, бо маємо план (секретний) і щоб нікого не лякати.

Якщо раніше можна було продати "казку" у вигляді того ж серіалу "Слуга народу", а на будь-які сумніви відповідати "гірше не буде", "давайте дамо їм шанс", то тепер останній дурень переконався, що все може бути набагато гірше.

Що ж до "повномасштабного вторгнення", то вже стає зрозумілим, що головна роль військ РФ на наших кордонах — скувати сили ЗСУ, не дати можливості перекинути підкріплення в ООС, поки РФ "постачатиме зброю" в ОРДЛО разом із інструкторами та невідомими зеленими чоловічками.

Чи можна умовне повторення Дебальцевого вважати "повномасштабним вторгненням" або таким, що "викличе дискусії" серед союзників США? Минулого разу його вистачило для підписання Мінська-2. Ціна для України – близько 270 загиблих.

Першоджерело.