Замість НАТО. Україна ініціює створення малих альянсів безпеки проти Росії
Стратегічний курс України — набуття повноправного членства в Європейському Союзі та НАТО — закріплений у Конституції. Його реалізація принесла б країні політичні, економічні, інфраструктурні, культурні, але найголовніше, військові бонуси. Проте наразі членство України в цих організаціях розглядається як далека перспектива, оскільки щодо цього всередині ЄС та НАТО немає консенсусу. Відтак наша країна шукає партнерів в інший спосіб.
Створення малих альянсів — частина проактивної зовнішньої політики України. Про це говорить міністр закордонних справ Дмитро Кулеба: "Ми створюємо пояс безпеки й посилюємо Балто-Чорноморську вісь". Так з’явилися Люблінський трикутник із Польщею й Литвою, Квадрига з Туреччиною, Асоційоване тріо з Грузією й Молдовою.
"У ковальській справі ти не можеш працювати лише одним великим молотом, тобі потрібні ще молоточки різного розміру. НАТО в нашому випадку — це той великий молот, за допомогою якого ми можемо розв’язати багато питань, але щоб він запрацював, нам необхідні безліч інших інструментів — безпекові об’єднання. Загроза нападу Росії дозволила Україні визначити своїх союзників", — говорить Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма".
Спадщина Речі Посполитої
20 грудня 2021 року в державній резиденції "Синьогора" в селі Гута на Івано-Франківщині відбувся перший саміт представників тристороннього регіонального альянсу "Люблінський трикутник" на рівні президентів України, Польщі та Литви. Його називають "союзом сусідів" — майданчиком для обговорення спільних дій для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва в регіоні, а також просування України в ЄС і НАТО. Тобто це союз, заснований на спільних цінностях, спільному баченні, подібний до Вишеградської четвірки (об’єднання Польщі, Чехії, Угорщини й Словаччини, які прагнули вступити до ЄС). Декларацію про його створення підписали міністри закордонних справ 28 липня 2020 року в польському Любліні. Але з того часу ситуація змінилась, тож у грудні президенти Володимир Зеленський, Анджей Дуда та Ґітанас Науседа говорили не лише про добросусідські стосунки, а й про безпеку.
"Наше спільне завдання — стримати загрозу й захистити Європу від агресивної політики Росії. Польща й Литва перебувають в авангарді цього стримування", — сказав після розмови в Гуті президент Зеленський.
Не думаю, що якась країна НАТО могла б взяти участь у бойових діях на території України в разі наступу РФ. І це головна перепона для створення військово-безпекових союзів за участі України
"З одного боку, Люблінський трикутник — це інструмент регіональної політики, з другого — співпраця в темах зовнішньої політики дуже пов’язана з військовою", — говорить Даріуш Матерняк, польський експерт із міжнародних питань. Він переконаний, що зараз Литва та Польща — чи не найголовніші союзники України на міжнародній арені в питанні протистояння з Росією. Матерняк згадує не лише про існування литовсько-польсько-української бригади імені Великого гетьмана Костянтина Острозького, яка нараховує 4,5 тис. бійців, але й про нещодавні поставки оборонної зброї — наприкінці січня польський Сейм ухвалив рішення про надання Україні снарядів та артилерійських боєприпасів, зенітно-ракетних комплексів "Гром", розвідувальних дронів.
Проте Польща хоче бути не просто добрим сусідом України, а й лідером Східної Європи. І цей факт проявляється в її прагненнях бути посередником і помічником у розмовах України зі статичними партнерами, такими як Сполучені Штати Америки та Велика Британія.
"Рука Британії"
На початку лютого до Києва приїхав прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон. Британський політик такого рівня з Даунінг-стріт завітав до Києва вперше за останні десять років. Причина візиту — висловити підтримку Україні через загрозу агресії РФ. Очікувалося, що під час зустрічі Джонсона та Зеленського має бути оголошено про створення тристороннього союзу між Україною, Великою Британією та Польщею. Принаймні такий союз напередодні анонсував президент України. Його вже встигли охрестити "малою Антантою". Символічний документ мали б підписати міністри закордонних справ трьох країн. Але з’ясувалося, що міністриня закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс захворіла, тому до Києва не приїхала. Експерти говорять, що приїзд Джонсона став більш показовим у контексті того, що підтримка України продовжується і відтермінування підписання не означає його скасування.
Союз Польщі, Великої Британії та України потенційно має безпековий складник. Саме її Україні досі не вистачало у малих альянсах
"Цей союз вигідний кожній із трьох сторін, але по-різному. Можна говорити про два основні виміри співпраці: Москва та Брюссель", — переконаний Олександр Краєв. З Москвою все більш-менш зрозуміло: британці відповідно до своєї стратегічної концепції "глобальної Британії" розуміють, яку загрозу національним інтересам несе Росія, згадують отруєння в Солсбері та втручання в референдум щодо Брекзиту. Поляки також говорять про загрози розвитку демократії в східному регіоні через вплив РФ. Тому цілі Лондона, Варшави та Києва збігаються: усі зацікавлені в стримуванні Росії всіма доступними методами.
"Щодо Брюсселя, то не тільки в України є запитання до нього. Великій Британії досі треба визначитися з питання щодо Брекзиту, кордонів із Північною Ірландією й новою торгово-економічною угодою з Європою. У Польщі також низка проблем. Приміром, конфлікт щодо вугільної шахти на кордоні з Чехією, через який Варшава посварилась з Прагою [Чехія не змогла домовитися з Польщею про закриття шахти "Турув" через екологічні вимоги й пішла до суду, той зобов’язав Варшаву платити щодня €500 тис. штрафу за експлуатацію], — у ньому поляки хотіли б мати ширшу підтримку інших європейських і позаєвропейських країн у своєму спілкуванні з Брюсселем", — додає експерт "Української призми".
Що ж стосується України, то для неї дуже цінно бути в певному об’єднанні європейських держав — і з ЄС, і поза ЄС: на Україну чекають перегляд Угоди про асоціацію, доволі складні та довгі переговори щодо перспектив вступу до ЄС. Тому особливо важливо шукати об’єднання, за допомогою яких можна на рівних вести перемовини з франко-німецьким альянсом, адже зараз особливо помітно, що й німці, і французи схильні до того, аби триматися купи та забути про внутрішні конфронтації в ЄС.
"Але я б на цей союз покладав чи не найбільші сподівання, бо він потенційно має безпекий складник. Саме його нам досі не вистачало у малих альянсах", — переконаний Краєв, хоча й додає, що про повноцінне формування військово-політичного альянсу не йдеться. Польща й Велика Британія наразі націлені демонструвати факти допомоги більш декларативно. Реальними є лише постачання оборонної зброї та організація навчання українських військовослужбовців.
"Усвідомлюючи розміри поставок, Росія також прогнозує для себе можливі наслідки конфлікту та втрати, — додає і польський експерт. — Зі збільшенням допомоги Росія матиме менше можливостей для введення своєї армії в Україну".
Міст в Анкару
Ще один важливий для України союз — двосторонній із Туреччиною, так звана "Квадрига". Він підписаний на рівні міністрів закордонних справ й оборони двох країн. За словами українських дипломатів, цей союз стосується партнерства в авіакосмічній та оборонно-промисловій сферах й охоплює приблизно 30 проєктів. Наймасштабніші — будівництво корвету на верфі в Стамбулі для потреб Військово-Морських сил Збройних сил України, передавання Україні турецьких ударних безпілотників Bayraktar, поставки українських двигунів для турецьких ударних гелікоптерів. Проте експерти, коментуючи співпрацю Києва й Анкари, доволі стримані: спочатку економіка, потім безпека. Нагадаємо, у Києві сторони підписали угоду про вільну торгівлю з Туреччиною.
Анкарі невигідний і непотрібний конфлікт із Росією та ескалація в Чорному морі. Тому вона вдається лише до посередницьких ініціатив
Що ж до політичного складника, то роль президента Туреччини Реджепа Ердогана може бути посередницька — він запропонував організувати зустріч Володимира Зеленського та Володимира Путіна в Туреччині.
"Утім мені поки що важко зрозуміти, яким чином Ердоган може змінити переговорний процес між Україною та Росією. Адже проблема переговорів із Росією не в поганих посередниках чи поганому місці проведення зустрічей, а в предметі переговорів і протилежності позицій сторін", — говорить Ілія Куса, експерт із міжнародної політики Українського інституту майбутнього. На його думку, мета турецького лідера — додати собі політичних балів і посилити своє позиціонування як альтернативного центру впливу. Туреччина веде цілком прагматичну багатовекторну політику, у якій є чітке розуміння, що дає той чи інший рух.
Змінювати цей баланс Ердоган не збирається. "Не треба ліпити з Туреччини військово-політичного союзника України в збройному конфлікті з РФ. Анкарі невигідний й непотрібний конфлікт із Росією та ескалація в Чорному морі. Тому він вдається до посередницьких ініціатив. Крім України, Туреччина має тісні та багатосторонні зв’язки з Росією, якими жертвувати заради нас не буде. Тому турецько-українська співпраця завжди залишатиметься лімітованою", — пояснює експерт і додає, що такий підхід Туреччини все одно важливий для України, яка отримує бонуси від співпраці.
Водночас Туреччина як член НАТО (країна має одну з найсильніших армій Альянсу) неформально вважається в організації хуліганом — те, що інші країни не можуть робити, їй дозволено, на це дається карт-бланш. Особливо це стосується відносин з РФ. Світ уже бачив дії Туреччини в сирійському конфлікті — турки збивали російські літаки як над своєю територією, так і над Середземним морем. Країна, яка вміє чітко вказати на свої інтереси в розмові з Росією, для України як партнер може бути цінною.
Аби оновити стосунки і з Туреччиною, і з іншими країнами чорноморського регіону, Україна могла би спробувати взяти на себе лідерську роль.
"Такий шанс зблизити всіх разом — Румунію, Болгарію, Туреччину, Грузію, Азербайджан — є. Можливо, через новий регіональний союз або зону вільної торгівлі, не підписуючи окрему угоду з Туреччиною, — переконаний Олександр Краєв, експерт "Української призми". — І залучити до цієї організації США, приміром, як спостерігача, якщо не члена. Бо чорноморський регіон — один зі стратегічних напрямів роботи НАТО, за який відповідає Вашингтон".
Це б, на думку Краєва, дозволило нам будувати стратегічні комунікації щодо навчань, безпекової співпраці, розвитку економічних взаємин, а головне, спільного реагування на нові провокації Росії.
"Якщо Румунія та Болгарія абсолютно чітко й правильно сприймають нашу інформацію щодо російських крилатих ракет "Калібр", які розміщені в окупованому Криму, загрози мілітаризації півострова як ракетного хабу майже в центрі східного флангу НАТО, то багато країн Альянсу думають інакше. І якби було таке об’єднання, у якому країни НАТО підтримують нашу точку зору, це б надавало додаткової ваги словам України у вухах наших скептиків у НАТО", — говорить він.
Без конфронтації
Експерти переконані, що Україні було би помилково зациклюватися лише на безпекових союзах, оскільки західні країни не мають юридичних зобов’язань щодо захисту України. Будь-які спроби створити безпековий військово-політичний альянс, особливо за участі країн НАТО, викличе серйозну реакцію з боку РФ, тому навряд чи варто говорити навіть про таке. А особливо це невигідно тим країнам, які мають тісні економічні зв’язки з Росією. І йдеться не лише про Туреччину, а й про Болгарію, Румунію. Більшість готові до посилення торгово-економічних, інвестиційних, логістичних зв’язків з Україною, але не до вступу в пряму конфронтацію з РФ у чорноморському регіоні.
Крім того, перебування там сил НАТО сильно обмежене міжнародними угодами. І це всіх влаштовує: Туреччина зберігає контроль над морськими торговими маршрутами в Чорному морі, Росія почувається безпечно, а після 2014 року вважає його своїм. У разі просування Україною питання включення країн НАТО до регіональних інтеграційних проєктів повториться історія зі вступом України в Альянс — Росія доступними їй методами заблокує процес, посилюючи загрозу ескалації. За такої атмосфери жодні великі економічні інвестиційні проєкти не будуть можливими.
"Проблема ще й у тому, що більшість країн ЄС — це країни НАТО. Не думаю, що якась країна НАТО могла б узяти участь у бойових діях на території України в разі наступу з боку Росії. І це головна перепона для створення саме військово-безпекових союзів за участі України. Подібні союзи зав’язані на тому, що країни гарантують собі взаємну військову допомогу в разі військової агресії. Це є підставою діяльності НАТО. І це дуже серйозні зобов’язання. До того ж потенціал більшості окремих країн НАТО набагато менший, ніж Росії", — пояснює Даріуш Матерняк.
Тому Україні важливо вибудовувати власні механізми захисту в економічній, енергетичній і безпековій сферах, а співпрацю з іншими державами використовувати для модернізації армії, як це відбувається у випадку з Туреччиною. До того ж розвивати свої партнерські відносини, можливо в межах об’єднань, з країнами, які в останні місяці більш виражено заявили про підтримку України, — не тільки з Польщею та країнами Балтії, а й із Чехією. Остання, нагадаємо, пообіцяла, що в разі повномасштабного вторгнення та відповідного запиту України може надати військові підрозділи.