Замість НАТО. Україна ініціює створення малих альянсів безпеки проти Росії

Створення малих альянсів — частина проактивної зовнішньої політики України. Про це говорить міністр закордонних справ Дмитро Кулеба: "Ми створюємо пояс безпеки й посилюємо Балто-Чорноморську вісь". Так з’явилися Люблінський трикутник із Польщею й Литвою, Квадрига з Туреччиною, Асоційоване тріо з Грузією й Молдовою.

"У ковальській справі ти не можеш працювати лише одним великим молотом, тобі потрібні ще молоточки різного розміру. НАТО в нашому випадку — це той великий молот, за допомогою якого ми можемо розв’язати багато питань, але щоб він запрацював, нам необхідні безліч інших інструментів — безпекові об’єднання. Загроза нападу Росії дозволила Україні визначити своїх союзників", — говорить Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Спадщина Речі Посполитої

20 грудня 2021 року в державній резиденції "Синьогора" в селі Гута на Івано-Франківщині відбувся перший саміт представників тристороннього регіонального альянсу "Люблінський трикутник" на рівні президентів України, Польщі та Литви. Його називають "союзом сусідів" — майданчиком для обговорення спільних дій для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва в регіоні, а також просування України в ЄС і НАТО. Тобто це союз, заснований на спільних цінностях, спільному баченні, подібний до Вишеградської четвірки (об’єднання Польщі, Чехії, Угорщини й Словаччини, які прагнули вступити до ЄС). Декларацію про його створення підписали міністри закордонних справ 28 липня 2020 року в польському Любліні. Але з того часу ситуація змінилась, тож у грудні президенти Володимир Зеленський, Анджей Дуда та Ґітанас Науседа говорили не лише про добросусідські стосунки, а й про безпеку.

"Наше спільне завдання — стримати загрозу й захистити Європу від агресивної політики Росії. Польща й Литва перебувають в авангарді цього стримування", — сказав після розмови в Гуті президент Зеленський.

Не думаю, що якась країна НАТО могла б взяти участь у бойових діях на території України в разі наступу РФ. І це головна перепона для створення військово-безпекових союзів за участі України

"З одного боку, Люблінський трикутник — це інструмент регіональної політики, з другого — співпраця в темах зовнішньої політики дуже пов’язана з військовою", — говорить Даріуш Матерняк, польський експерт із міжнародних питань. Він переконаний, що зараз Литва та Польща — чи не найголовніші союзники України на міжнародній арені в питанні протистояння з Росією. Матерняк згадує не лише про існування литовсько-польсько-української бригади імені Великого гетьмана Костянтина Острозь­кого, яка нараховує 4,5 тис. бійців, але й про нещодавні поставки оборонної зброї — наприкінці січня польський Сейм ухвалив рішення про надання Україні снарядів та артилерійських боєприпасів, зенітно-ракетних комплексів "Гром", розвідувальних дронів.

Проте Польща хоче бути не просто добрим сусідом України, а й лідером Східної Європи. І цей факт проявляється в її прагненнях бути посередником і помічником у розмовах України зі статичними партнерами, такими як Сполучені Штати Америки та Велика Британія.

"Рука Британії"

На початку лютого до Києва приїхав прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон. Британський політик такого рівня з Даунінг-стріт завітав до Києва вперше за останні десять років. Причина візиту — висловити підтримку Україні через загрозу агресії РФ. Очікувалося, що під час зустрічі Джонсона та Зеленського має бути оголошено про ­створення ­тристороннього союзу між Україною, Великою Британією та Польщею. Принаймні такий союз напередодні анонсував президент України. Його вже встигли охрестити "малою Антантою". Символічний документ мали б підписати міністри закордонних справ трьох країн. Але з’ясувалося, що міністриня закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс захворіла, тому до Києва не приїхала. Експерти говорять, що приїзд Джонсона став більш показовим у контексті того, що підтримка України продовжується і відтермінування підписання не означає його скасування.

"Цей союз вигідний кожній із трьох сторін, але по-різному. Можна говорити про два основні виміри співпраці: Москва та Брюссель", — переконаний Олександр Краєв. З Москвою все більш-менш зрозуміло: британці відповідно до своєї стратегічної концепції "глобальної Британії" розуміють, яку загрозу національним інтересам несе Росія, згадують отруєння в Солсбері та втручання в референдум щодо Брекзиту. Поляки також говорять про загрози розвитку демократії в східному регіоні через вплив РФ. Тому цілі Лондона, Варшави та Києва збігаються: усі зацікавлені в стримуванні Росії всіма доступними методами.

"Щодо Брюсселя, то не тільки в України є запитання до нього. Великій Британії досі треба визначитися з питання щодо Брекзиту, кордонів із Північною Ірландією й новою торгово-економічною угодою з Європою. У Польщі також низка проблем. Приміром, конфлікт щодо вугільної шахти на кордоні з Чехією, через який Варшава посварилась з Прагою [Чехія не змогла домовитися з Польщею про закриття шахти "Турув" через екологічні вимоги й пішла до суду, той зобов’язав Варшаву платити щодня €500 тис. штрафу за експлуатацію], — у ньому поляки хотіли б мати ширшу підтримку інших європейських і позаєвропейських країн у своєму спілкуванні з Брюсселем", — додає експерт "Української призми".

Що ж стосується України, то для неї дуже цінно бути в певному об’єднанні європейських держав — і з ЄС, і поза ЄС: на Україну чекають перегляд Угоди про асоціацію, доволі складні та довгі переговори щодо перспектив вступу до ЄС. Тому особливо важливо шукати об’єднання, за допомогою яких можна на рівних вести перемовини з франко-німецьким альянсом, адже зараз особливо помітно, що й німці, і французи схильні до того, аби триматися купи та забути про внутрішні конфронтації в ЄС.

"Але я б на цей союз покладав чи не найбільші сподівання, бо він потенційно має безпекий складник. Саме його нам досі не вистачало у малих альянсах", — переконаний Краєв, хоча й додає, що про повноцінне формування військово-політичного альянсу не йдеться. Польща й Велика Британія наразі націлені демонструвати факти допомоги більш декларативно. Реальними є лише постачання оборонної зброї та організація навчання українських військовослужбовців.

"Усвідомлюючи розміри поставок, Росія також прогнозує для себе можливі наслідки конфлікту та втрати, — додає і польський експерт. — Зі збільшенням допомоги Росія матиме менше можливостей для введення своєї армії в Україну".

Міст в Анкару

Ще один важливий для України союз — двосторонній із Туреччиною, так звана "Квадрига". Він підписаний на рівні міністрів закордонних справ й оборони двох країн. За словами українських дипломатів, цей союз стосується партнерства в авіакосмічній та оборонно-промисловій сферах й охоплює приблизно 30 проєктів. Наймасштабніші — будівництво корвету на верфі в Стамбулі для потреб Військово-Морських сил Збройних сил України, передавання Україні турецьких ударних безпілотників Bayraktar, поставки українських двигунів для турецьких ударних гелікоптерів. Проте експерти, коментуючи співпрацю Києва й Анкари, доволі стримані: спочатку економіка, потім безпека. Нагадаємо, у Києві сторони підписали угоду про вільну торгівлю з Туреччиною.

Анкарі невигідний і непотрібний конфлікт із Росією та ескалація в Чорному морі. Тому вона вдається лише до посе­редницьких ініціатив

Що ж до політичного складника, то роль президента Туреччини Реджепа Ердогана може бути посередницька — він запропонував організувати зустріч Володимира Зеленського та Володимира Путіна в Туреччині.

"Утім мені поки що важко зрозуміти, яким чином Ердоган може змінити переговорний процес між Україною та Росією. Адже проблема переговорів із Росією не в поганих посередниках чи поганому місці проведення зустрічей, а в предметі переговорів і протилежності позицій сторін", — говорить Ілія Куса, експерт із міжнародної політики Українського інституту майбутнього. На його думку, мета турецького лідера — додати собі політичних балів і посилити своє позиціонування як альтернативного центру впливу. Туреччина веде цілком прагматичну багатовекторну політику, у якій є чітке розуміння, що дає той чи інший рух.

Змінювати цей баланс Ердоган не збирається. "Не треба ліпити з Туреччини військово-політичного союзника України в збройному конфлікті з РФ. Анкарі невигідний й непотрібний конфлікт із Росією та ескалація в Чорному морі. Тому він вдається до посередницьких ініціатив. Крім України, Туреччина має тісні та багатосторонні зв’язки з Росією, якими жертвувати заради нас не буде. Тому турецько-українська співпраця завжди залишатиметься лімітованою", — пояснює експерт і додає, що такий підхід Туреччини все одно важливий для України, яка отримує бонуси від співпраці.

Водночас Туреччина як член НАТО (країна має одну з найсильніших армій Альянсу) неформально вважається в організації хуліганом — те, що інші країни не можуть робити, їй дозволено, на це дається карт-бланш. Особливо це стосується відносин з РФ. Світ уже бачив дії Туреччини в сирійському конфлікті — турки збивали російські літаки як над своєю територією, так і над Середземним морем. Країна, яка вміє чітко вказати на свої інтереси в розмові з Росією, для України як партнер може бути цінною.

Аби оновити стосунки і з Туреччиною, і з іншими країнами чорноморського регіону, Україна могла би спробувати взяти на себе лідерську роль.

"Такий шанс зблизити всіх разом — Румунію, Болгарію, Туреччину, Грузію, Азербайджан — є. Можливо, через новий регіональний союз або зону вільної торгівлі, не підписуючи окрему угоду з Туреччиною, — переконаний Олександр Краєв, експерт "Української призми". — І залучити до цієї організації США, приміром, як спостерігача, якщо не члена. Бо чорноморський регіон — один зі стратегічних напрямів роботи НАТО, за який відповідає Вашингтон".

Це б, на думку Краєва, дозволило нам будувати стратегічні комунікації щодо навчань, безпекової співпраці, розвитку економічних взаємин, а головне, спільного реагування на нові провокації Росії.

"Якщо Румунія та Болгарія абсолютно чітко й правильно сприймають нашу інформацію щодо російських крилатих ракет "Калібр", які розміщені в окупованому Криму, загрози мілітаризації півострова як ракетного хабу майже в центрі східного флангу НАТО, то багато країн Альянсу думають інакше. І якби було таке об’єднання, у якому країни НАТО підтримують нашу точку зору, це б надавало додаткової ваги словам України у вухах наших скептиків у НАТО", — говорить він.

Без конфронтації

Експерти переконані, що Україні було би помилково зациклюватися лише на безпекових союзах, оскільки західні країни не мають юридичних зобов’язань щодо захисту України. Будь-які спроби створити безпековий військово-політичний альянс, особливо за участі країн НАТО, викличе серйозну реакцію з боку РФ, тому навряд чи варто говорити навіть про таке. А особливо це невигідно тим країнам, які мають тісні економічні зв’язки з Росією. І йдеться не лише про Туреччину, а й про Болгарію, Румунію. Більшість готові до посилення торгово-економічних, інвестиційних, логістичних зв’язків з Україною, але не до вступу в пряму конфронтацію з РФ у чорноморському регіоні.

Крім того, перебування там сил НАТО сильно обмежене міжнародними угодами. І це всіх влаштовує: Туреччина зберігає контроль над морськими торговими маршрутами в Чорному морі, Росія почувається безпечно, а після 2014 року вважає його своїм. У разі просування Україною питання включення країн НАТО до регіональних інтеграційних проєктів повториться історія зі вступом України в Альянс — Росія доступними їй методами заблокує процес, посилюючи загрозу ескалації. За такої атмосфери жодні великі економічні інвестиційні проєкти не будуть можливими.

"Проблема ще й у тому, що більшість країн ЄС — це країни НАТО. Не думаю, що якась країна НАТО могла б узяти участь у бойових діях на території України в разі наступу з боку Росії. І це головна перепона для створення саме військово-безпекових союзів за участі України. Подібні союзи зав’язані на тому, що країни гарантують собі взаємну військову допомогу в разі військової агресії. Це є підставою діяльності НАТО. І це дуже серйозні зобов’язання. До того ж потенціал більшості окремих країн НАТО набагато менший, ніж Росії", — пояснює Даріуш Матерняк.

Тому Україні важливо вибудовувати власні механізми захисту в економічній, енергетичній і безпековій сферах, а співпрацю з іншими державами використовувати для модернізації армії, як це відбувається у випадку з Туреччиною. До того ж розвивати свої партнерські відносини, можливо в межах об’єднань, з країнами, які в останні місяці більш виражено заявили про підтримку України, — не тільки з Польщею та країнами Балтії, а й із Чехією. Остання, нагадаємо, пообіцяла, що в разі повномасштабного вторгнення та відповідного запиту України може надати військові підрозділи.