Страх арешту й повної втрати влади. У чому причина відмови Путіна їхати в ПАР

Тривалий час у медіа й дипломатичних колах обговорювалась можливість серпневого візиту президента Росії Володимира Путіна в Південну Африку на 15-й ювілейний саміт БРІКС (BRICS) — групи найбільших за площею та населенням країн, що розвиваються (до них належать Бразилія, Китай, Індія, Росія та Південна Африка). Це мав би бути один із рідкісних закордонних візитів після висунення Путіну обвинувачень як міжнародному злочинцю.

Проте 19 липня стало відомо, що Путін у Йоганнесбург усе-таки не поїде. Як ідеться в офіційному повідомленні, питання вирішено "за взаємною згодою". Замість російського президента країну представлятиме міністр закордонних справ Лавров, Путін приєднається до саміту в режимі відеоконференцзв'язку.

Це рішення Москви хоча й має прогнозований вигляд, але й неоднозначне та може мати вплив на внутрішню ситуацію в РФ.

Близькі відносини: як у ПАР хотіли уникнути арешту Путіна

Якби президент Росії Володимир Путін спробував перетнути кордон Південно-Африканської Республіки (ПАР), його мали б заарештувати. Такі зобов’язання на країну накладає факт підписання та ратифікації Римського статуту, документу, на основі якого діє Міжнародний кримінальний суд, який у березні 2023 року видав ордер на арешт російського президента через підозру в організації депортації українських дітей у Росію. Представники опозиції ПАР, партії "Демократичний альянс", очікуючи на візит Путіна, підготували судовий позов про необхідність його арешту, тоді як офіційна влада намагалася всіляко уникнути його затримання.

Президент ПАР Сиріл Рамафоса, який нещодавно вітався з Путіним у Москві, справді хотів би бачити російського колегу в себе у країні, але водночас оминути незручну ситуацію. Саме тому певний час різні представники неофіційно просили російського диктатора не їхати на саміт, але Москва різко виступила проти такої пропозиції. Тоді захід намагалися перенести в Китай, але Індія та Бразилія не погодилися. Після цього керівництво ПАР, очевидно, під тиском Росії попросило в Міжнародного кримінального суду (МКС) дозволу не заарештовувати Путіна, мовляв, має бути виняток.

"У ПАР є очевидні проблеми з виконанням прохання про арешт і видачу президента Путіна. Росія ясно дала зрозуміти, що арешт її чинного президента буде оголошенням війни", — йшлося в письмовій заяві Рамафоси, цитує Bloomberg. Видання, посилаючись на його слова, зазначає, що ПАР не може вести війну з Росією та не бажає цього робити, а ризик вступу в конфлікт "несумісний із конституцією" країни. Він нагадав, що, згідно із законом, керівництво зобов'язане захищати "національний суверенітет" і забезпечувати "мир і безпеку в країні". Рамафоса наголосив, що арешт Путіна підірвав би очолювану ПАР місію щодо завершення війни в Україні та "виключив би будь-яке мирне рішення".

Ці слова — заява, зачитана у Вищому суді міста Гаутенг у зв'язку зі згаданим позовом опозиції. Рамафоса хотів, аби його свідчення залишалися конфіденційними, проте суд ухвалив рішення про оприлюднення.

Насправді напередодні проведення БРІКС для світової спільноти стало очевидно: як би Південна Африка не хотіла видаватися голубом миру, але її прихильність до Росії стає більш видимою. Про це зокрема пише ВВС. Ба більше, підозрюють, що ПАР підтримує Кремль у його вторгненні в Україну та, можливо, навіть надсилала зброю для ЗС РФ, а також вірить, що Росія може перемогти колективний Захід, встановивши новий світовий порядок, у якому ПАР повинна мати місце. Але наразі в уряді ПАР також розуміють, що без економічної та політичної підтримки США, Великобританії та ЄС країні не обійтися.

"Ми бачимо, що керівники ПАР хотіли якось викрутитися: запрошували замінити Путіна Лавровим, пропонували господарю Кремля долучитися онлайн. Перемовини тривали місяць, — говорить Фокусу експерт аналітичного центру "Українські студії стратегічних досліджень", співробітник Центру дослідження Африки Юрій Олійник. — Можливо, у ПАР сподівалися, що Росія підтримає якісь миротворчі ініціативи, щодо яких приїздили африканські делегації в Київ і Москву та врегулюється тема зернової угоди, що значно помякшить ситуацію. Але Росія безумовно наполягала, погрожувала, а потім узагалі заявила: якщо відбудеться затримання Путіна, то це ледь не дорівнюватиме початку війни".

Тобто Росія вимагала прямих гарантій, що арешт не відбудеться, а як цього досягти — проблема ПАР.

"РФ фактично переклала свої проблеми на ПАР, — додає Олійник. — Сам факт, що Росія навіть стосовно свого партнера, нейтральної до себе країни, допускає погрози та свариться з останніми союзниками, говорить про багато що. Очевидно, що терпець увірвався, у ПАР побачили, що ніяких результатів перемовини не приносять, тому були вимушені винести це в публічну площину. Зрештою, Путін був змушений стати онлайн-учасником. Звісно, до саміту ще місяць, і все може змінитися".

Експерти зауважують, що після цієї ситуації ПАР в очах світу має вигляд демократичної країни, хоча й має багато корупційних питань і політичних проблем, із претензіями на лідерство в Африці.

Заколоти, бунти, втрата Путіним влади й легітимності

Путін злякався не тільки арешту за межами країни, а й можливого усунення від влади в себе у державі, кажуть опитані Фокусом експерти.

"Вважаю, що нині існує великий ризик усередині країни, що буде новий бунт або державний переворот. Історія знає випадки, коли під час поїздки лідера країни за кордон його усували від влади", — зокрема, думає Юрій Олійник.

Але в Путіна, який залишається ізольованим у своїй країні, можуть бути політичні внутрішні наслідки.

"Історія з Євгеном Пригожиним, який спланував заколот, ще не відіграна. Нещодавно з'явилася соціологія, що він, хоч і з маленьким відсотком, та все ж був на другому місці серед кандидатів у президенти, — зазначає в розмові з Фокусом і політолог Микола Давидюк. — Минув місяць після його "операції" із захоплення влади, з’явився й генерал Спартак Попов. Комедійний персонаж, який пише у телеграмі та проривається в інформаційний простір".

Такі історії можуть свідчити про те, що Путін усередині країни втратив виняткову монополію на владу.

"Те, що він вже не може виїжджати, ставить перед внутрішніми елітами питання ухвалення серйозного рішення, що президента треба замінити, — продовжує Давидюк. — А як інакше розвивати державу з президентом, який не зможе поїхати й підписати контракт, представляти країну? Тому політичним силам і силовикам, першочергово ФСБ і фінансово-олігархічним елітам, треба ухвалити рішення, чи прийдешні шість років їх держава буде умовно розвиватися, чи гальмуватиме далі в присутності Путіна".

Так, нині в Путіна ще є партнери у світі, але з ними він вибудовує відносини дуже просто: купує людей нафтою та бензином, як Індію.

"І це призводить до того, що інші країни використовують Росію, як дійну корову, — розмірковує політолог. — Але для Путіна це єдиний шанс із ними налагодити комунікацію. Після того до нього втрачається інтерес. Він може ще по разу їх купити, може віддавати безплатно російські території в оренду".

Провал російської дипломатії та пізній локдаун для Путіна

Що стосується арешту через ордер МКС, очевидно, що не тільки Росія тиснула на ПАР, але й Захід — авторитетом. Наприклад, прокурор МКС Карім Хан в одному з виступів нагадав, що ПАР пережила період апартеїду, який був "злочином проти людяності": "Я не думаю, що їм потрібні уроки від мене", — сказав він.

Водночас аналітики зауважують, що в ПАР раніше був досвід не арешту міжнародного злочинця, чим вона порушила Римський статут. У 2015 році там не заарештували колишнього президента Судану Омара аль-Башира, якого розшукували за звинуваченнями в геноциді.

"У президента Судану були набагато вагоміші звинувачення з геноциді, але його не заарештували. У будь-якому разі таке затримання могло б минути майже непомітно, — зауважує Юрій Олійник. — У Путіна обвинувачення у викраденні дітей і великий запит у суспільстві на арешт. Тобто для ПАР не арешт Путіна мав би репутаційні втрати навіть у регіоні Африки, де ПАР претендує на певне лідерство, довелося б довго пояснювати, чому затримання не відбулося".

Основний висновок із ситуації такий, що Путін зрозумів, що гарантій безпеки у світі для нього немає. Навіть в Африці, а це єдиний континент, де його колись сприймали й де він почувався в безпеці.

Пані посол України в ПАР Любов Абравітова в коментарях українським медіа зауважує, що консультації про ймовірну поїздку Путіна в ПАР велися не лише у двосторонньому форматі ПАР-Росія, а й за участі всіх представників BRICS — очевидно, що Індія, Китай і Бразилія висловлювалися також. Тож вони теж відмовилися зберігати обличчя Путіну.

Олійник говорить, ситуація, яка склалася, — це не просто прояв слабкості Росії, це провал російської дипломатії та військово-політичної машини, адже спочатку Росія була категоричною, а потім різко позиція змінилася — вона відступила.

"Україна має користуватися цими подіями, особливо зважаючи на те, що мала правильну зважену позицію під час приїзду в Київ цієї делегації та перемовин щодо миру на наших умовах. Усі побачили головну проблему — це нездатність Росії дотримуватися зобов’язань", — зазначає аналітик.

Давидюк переконаний: без виїздів за кордон Путін втрачає легітимність. "Як президент і "цар Росії", — говорить він. — Дуже скоро всередині країни Путіну почнуть ставити запитання: "А чому до нас лише приїжджає президент Казахстану та Киргизстану"? І це після того, як до 2014 року Росія могла показати серйозні наміри та кооперацію на світовому рівні. Вона була частиною G8, приймала саміти, проводила Олімпійські ігри та чемпіонати з футболу. А зараз ігри бедуїнів навіть уже не можна відвідати. Путін у глухому куті. Він — як свого часу Саддам Хусейн і Муаммар Каддафі. Зрештою, нинішній російський президент доповнить "пантеон" політичних диктаторів, які померли від тих сил, проти яких пішли".