Розділи
Матеріали

Наплив найманців: наслідки війни в Україні для Африки

Ольга Шевченко
Найманці стануть ще більшою загрозою безпеці на Африканському континенті

Російсько-українська війна за будь-якого результату призведе до зростання кількості ветеранів, які хочуть вступити до приватної військової компанії. Для росіян це — ПВК "Вагнер", а для української сторони — західні ПВК Academy тощо. В обох випадках безпека Африканського континенту під загрозою.

Якоїсь миті війна в Україні закінчиться, а коли це станеться, наплив найманців вразить всю Африку. Конфлікт відзначив свою похмуру річницю, й експерти розходяться в думках про те, що може статися далі. Зрештою, одна зі сторін переможе або ж бойові дії перейдуть у конфлікт низької інтенсивності. У цей момент тисячі колишніх солдат із бойовим досвідом вийдуть "на відкритий ринок".

Ці солдати зіткнуться з обмеженими перспективами працевлаштування в Україні чи Росії, оскільки обидві армії скорочують чисельність військовослужбовців, які перебувають на дійсній військовій службі. Група "Вагнер" та інші приватні військові компанії з Південної Африки, Франції та Великої Британії пропонують колишнім солдатам нагоду прогодувати свої родини. Це матиме тяжкі наслідки для країн Африки, які почали залучати найманців у кількості, небаченій із часів Холодної війни. Нові найманці стануть причиною нестабільності, послаблюючи уряди та, ймовірно, збільшуючи кількість та масштаби повстанських рухів на всьому континенті.

Фокус переклав статтю Рафаеля Паренса про те, як впливає повномасштабна війна проти України на Африканський континент.

Африка, особливо Сахельський регіон, вкрай вразлива для втручання найманців через відсутність довіри до уряду й існування низки місцевих і регіональних повстанських рухів. Історично континент давно залучав найманців, які часто порушують права людини і прагнуть грошової вигоди, а не задля досягнення стабільного миру та безпеки.

Найманці, зокрема, ПВК "Вагнер", втручалися у внутрішні справи Малі, Центральноафриканської Республіки, Судану та Лівії, у кожному випадку загострюючи місцеві конфлікти та вбиваючи мирних жителів. Стабільність Африки під загрозою, а наплив найманців після війни в Україні може призвести до того, що ще більше країн опиняться на межі авторитаризму, громадянської війни та крадіжки ресурсів.

Проблема найманців в Африці потребує інноваційних рішень. Протидія дезінформації є ключовим фактором у зміцненні довіри цивільного населення. Корисною тактикою, особливо у поєднанні із заходами боротьби з дезінформацією, може стати висвітлення і засудження насильства з боку найманців. Санкції також є цінним інструментом, але вони мають відповідати обставинам та бути спрямованими проти конкретних дійових осіб. Урядам африканських і західних країн варто діяти вже зараз, щоб усунути загрозу, яка походить від найманців, до того, як ситуація суттєво погіршиться.

Післявоєнні можливості ПВК

Тривалість та серйозність війни в Україні визначить обсяг припливу найманців в Африку. Якщо війна в Україні триватиме довгий час, особливо якщо обидві сторони продовжуватимуть нести великі втрати, кількість потенційних новобранців для найманців у постконфліктний період може зменшитися. Рівень втрат у конфлікті астрономічний: приблизно 280 тисяч військових і десятки тисяч загиблих серед цивільного населення. Незважаючи на те, що лідер ПВК "Вагнер" Євген Пригожин вербує ув'язнених, щоб заповнити прогалини, брак людських ресурсів обмежить можливості найманців у майбутньому. Якщо конфлікт закінчиться швидше, незалежно від переможця, колишні солдати з обох сторін будуть зацікавлені в найманстві. Інакше, якщо війна повернеться до рівня низької інтенсивності "замороженого конфлікту" до 2022 року, нові африканські підрозділи також з'являться на горизонті.

Найманці ПВК "Вагнер" та новобранці організації, враховуючи в'язнів, будуть зацікавлені у продовженні військової роботи за межами російської та української держав. Багато тисяч нещодавно призваних призовників також можуть бути зацікавлені у цьому. Солдат з обох сторін мотивуватимуть гроші чи просто набуті навички та бажання воювати. Російські ветерани, зокрема, можуть "згуртуватися навколо прапора" — підтримати російський експансіоністський наратив через образи на поразку чи спрагу подальших перемог. Якщо з'являться українські чи підтримувані НАТО приватні військові компанії, ветерани стікатимуться до цих організацій з тих самих причин. Приватні військові компанії заповнять професійний і можливий ідеологічний пролом для ветеранів війни в Україні.

Ймовірно, лише невелика частина українських ветеранів війни вирішить приєднатися до приватних військових компаній чи укласти нові контракти. Однак статистика по групі "Вагнер" свідчить про те, що явище найманства вже почало масово поширюватися.

До початку війни у ПВК "Вагнер" служило приблизно 5 тисяч найманців, а сьогодні уряди Великої Британії та США налічують у групі приблизно 50 тисяч найманців в одній лише Україні. Вважається, що до початку війни Росія та Україна мали в своєму розпорядженні 1,1 мільйони військовослужбовців, які перебувають на справжній військовій службі. Якщо лише 20% військовослужбовців ПВК "Вагнер" в Україні приймуть нові контракти в Африці, угруповання подвоїться порівняно з її довоєнною чисельністю. Аналогічно, якщо після війни до групи "Вагнер" або інших приватних військових компаній приєднається хоча б крихітний відсоток військовослужбовців регулярної армії або добровольців, наслідки для Африки будуть катастрофічними.

Що б не трапилося в Україні, російський уряд, ймовірно, матиме стимул розширити використання найманців в Африці у спробі дестабілізувати стратегічне становище Заходу й одночасно зміцнити позицію Кремля. Приватні військові компанії мають властивість змінювати результат військових конфліктів без залучення регулярних армій. ПВК "Вагнер" уже показала свою готовність вдаватися до таких стратегічних рішень, як кампанії з дезінформації, концесії на видобуток ресурсів, початкова військова підготовка для місцевих, продаж зброї та надання охорони. Ці стратегії дозволили успішно витіснити французьку антитерористичну підтримку з Малі та Центральноафриканської Республіки, одночасно закріпивши ПВК "Вагнер" в обох країнах як гаранта безпеки. Завдяки значному притоку ветеранів війни в Україні група "Вагнер" може розширити масштаб своєї діяльності.

Керівництво ПВК "Вагнер", враховуючи Пригожина, отримує вигоду від африканських інтервенцій завдяки вигідним контрактам на видобуток ресурсів у країнах, що приймають, і політичному престижу в Росії.

ПВК "Вагнер" обмінює свою військову підтримку на контракти з видобутку корисних копалин і нафти, одержуючи ресурси у Сирії, Центральноафриканській Республіці та Судані. Для цих операцій група використовує різні підставні компанії, враховуючи Meroe Gold і Lobaye Invest. Крім того, успіхи групи в Африці дають Пригожину та його соратникам політичні важелі в оточенні президента Росії Володимира Путіна, що постійно змінюється: ці успіхи забезпечують ключові моменти у відносинах між військовими та російською державою, враховуючи продаж зброї, доступ до ключової інфраструктури та геополітичні успіхи проти Заходу.

Найманці в Африці: чому варто турбуватися

Зростання кількості найманців посилить нову тенденцію політичної нестабільності в Африці. Лідери вдаватимуться до більшої жорстокості у своїх операціях із гарантування внутрішньої безпеки. Інтервенції ПВК "Вагнер" у Малі та Центральноафриканській Республіці вже привели до виведення французьких військ. Тепер хунта Буркіна-Фасо закликала французькі збройні сили перервати їхню контртерористичну місію, при цьому деякі державні лідери заявили про зацікавленість у співпраці з Росією.

Якщо все більше приватних військових компаній з великою кількістю найманців виходитимуть на африканські ринки, багато африканських країн витіснятимуть своїх західних безпекових партнерів на користь цих найманців. Крім того, існує ризик переворотів, оскільки демократично обрані лідери сприйматимуться як нездатні протистояти джихадистським рухам. Обидва результати сприятимуть нестабільності на континенті, оскільки всілякі хунти та діяльність найманців не можуть викоренити глибинні проблеми.

Хунта Буркіна-Фасо закликала французькі збройні сили перервати їхню контртерористичну місію, щоб співпрацювати з РФ

Африканські держави також звертаються до ПВК "Вагнер" та інших найманських організацій, тому що ці групи готові виконувати брудну роботу. Держави наймають вагнерівців для вбивства ворогів держави та тих, хто їм допомагає і співпрацює. У Малі та Центрально-Африканській Республіці уряди заохочують напади на цивільних осіб, багато з яких є представниками меншини — мусульманської громади фулані. Напади на цивільних лише розпалюють полум'я сепаратизму та релігійного екстремізму, підриваючи довіру до державного управління та сприяючи регіональній нестабільності.

Нарешті, "Вагнер" та інші приватні військові компанії розширюватимуть свої паразитичні відносини з новими урядами по всій Африці. Ці організації слідуватимуть моделі ПВК "Вагнер", закріплюючись у країнах через довгострокові проєкти з видобутку ресурсів. У Центральноафриканській Республіці ПВК "Вагнер" перетворила звичайну старательську золоту копальню на промисловий об'єкт, що добре охороняється. Експертка Центру стратегічних і міжнародних досліджень Катріна Доксі зазначає, що група будує плани на довгострокову перспективу та робить все, щоб уряд залежав від найманців. Такі відносини продовжуватимуть виснажувати природні ресурси африканських держав, одночасно підвищуючи роль найманців у державній політиці.

Хто воює: коротка історія найманців в Африці

ПВК "Вагнер" визначила нові цілі найманців в Африці, що супроводжувалося широким розголосом, проте найманство як явище не є новим на континенті.

Після Холодної війни з'явилося багато найманих груп, що складаються з колишніх солдат із Південної Африки, Мозамбіку й інших країн. Executive Outcomes, сформована південноафриканським офіцером Ебеном Барлоу в 1989 році, прославилася як расистський, але жорстоко ефективний підрозділ, який був розформований лише у 1999 році. Платня найманців становила переважно 3 500 доларів для солдат і 4 000 доларів для офіцерів. Більшість з них були ветеранами постколоніальних конфліктів, конфліктів апартеїду та Холодної війни на півдні Африки у 1970-х та 1980-х роках, так само як сьогоднішні члени групи "Вагнер" є ветеранами воєн у Сирії та Україні.

Після Холодної війни з'явилося багато найманих груп, що складаються з колишніх солдат із Південної Африки, Мозамбіку й інших країн

Незалежно від країни їх походження, активність найманців по всій Африці росте. Нещодавнє дослідження Групи досліджень та інформації з питань миру та безпеки показало, що приватні військові компанії посилили свій контроль і політичний вплив в Африці. Це зростання може бути пов'язане зі зростанням ісламістських повстанських рухів в Африці, які набирають обертів завдяки створенню підрозділів "Ісламської держави" по всьому континенту. Не випадково Executive Outcomes відновила діяльність у 2020 році.

Останнім часом серед організацій, що базуються у Південній Африці, активні Osprey Asset Management та Black Hawk, обидві з яких складаються переважно з колишніх солдат апартеїду віком 55-65 років, ветеранів останніх звичайних конфліктів в Африці. Osprey Asset Management, як повідомляється, програла тендер на контракт Кабо Дельгадо в Мозамбіку, запросивши компенсацію 15-25 тисяч доларів на людину на місяць, тоді як група "Вагнер" задовольняється малим: 1 800-4 700 доларів США за найманця.

Європейські, американські й українські ветерани війни в Україні також можуть бути зацікавлені у приєднанні до різних західних найманих груп, які вже діють в Африці. Американські компанії CACI та Academi активні по всьому континенту. Німецька компанія Asgaard діє в Єгипті, Мавританії, Лівії та Судані. Французька компанія SECOPEX активна у Сомалі, Центральноафриканській Республіці, а раніше працювала в Лівії разом із військами Муаммара Каддафі. Британська компанія Aegis Defense Services працювала у 18 африканських країнах, використовуючи колишніх дітей-солдат із Сьєрра-Леоне разом з американськими ветеранами Іраку. Звичайно, є і дрібніші регіональні компанії, враховуючи Dyck Advisory Group у Зімбабве, Paramount Group у ПАР та Burnham Global, розташовану в Дубаї.

Програти війну, заробити гроші

Нещодавня історія показує, що ці групи найманців набагато ефективніше загострюють конфлікти, ніж вирішують їх. У Центральноафриканській Республіці місія ООН не змогла перемогти повстанців "Селека" та низку інших угруповань за межами столиці Бангі. Сили ПВК "Вагнер" також зазнали невдачі, при цьому скоюючи грубі порушення прав людини проти мирних жителів і журналістів. У Сахельському регіоні повстанські рухи пов'язані з релігією та невдоволенням місцевих.

Протягом десяти років кілька французьких антитерористичних програм, операції Serval та Barkhane, не змогли витіснити Джамаат Нусрат уль-Іслам валь-Муслімін та "Ісламську державу" у Великій Сахарі з Малі та сусідніх країн Сахеля. ПВК "Вагнер" зіткнулася з аналогічними труднощами, оскільки її власні втрати та кількість нападів на цивільних ростуть. Тим часом у Мозамбіку сили ПВК "Вагнер" зазнали разючої невдачі в регіоні Кабо-Дельгадо. Вони не змогли зрозуміти місцеву культуру, вступили в конфлікт з урядовими військами та виявилися непідготовленими до війни у джунглях. Наступні операції європейських найманців не змогли витіснити підрозділи "Ісламської держави".

Відновлення або продовження конфлікту в Сомалі, Ефіопії, Нігерії, Лівії та багатьох інших гарячих зонах може спровокувати операції найманців. Однак Малі, Центральноафриканська Республіка та Мозамбік демонструють, що африканські заколоти та громадянські конфлікти важко вирішити навіть за допомогою інноваційних методів найманців.

Замість того, щоб вирішувати конфлікти або підтримувати законні урядові інститути, група "Вагнер" та інші приватні військові компанії прагнуть поповнити власну скарбницю, водночас погіршуючи ситуацію із законністю. Деякі експерти стверджують, що такі організації затягують конфлікти, аби продовжувати отримувати прибуток від вигідних контрактів. Водночас ПВК "Вагнер" загрожує легітимності уряду, скоюючи напади та вбивства мирних жителів, особливо етнічних меншин, у Малі та Центральноафриканській Республіці. Так, приватні військові компанії часто стають головним болем для своїх роботодавців, загрожуючи довгостроковій стабільності урядів.

Що робити з ПВК в Африці?

Щоб Африка не поплатилася за мир в Україні, країни НАТО повинні почати з розробки комплексної відповіді на стратегії дезінформації, що використовуються ПВК "Вагнер".

  • Перший крок — відповісти на дезінформацію доказами. Франція вже задала тон у Малі, використовуючи фотографічні докази для спростування дезінформаційної операції групи "Вагнер", яка звинуватила в масовому вбивстві мирних жителів французькі війська.
  • По-друге, західні держави мають лобіювати африканські регіональні та континентальні органи, враховуючи Економічну спільноту африканських держав та Африканський союз, щоб зупинити діяльність найманців. Вони можуть вказати на Малі, Мозамбік і Центральноафриканську Республіку як наочні приклади нестабільності та паразитичних відносин, викликаних найманцями. Слід закликати ці організації запровадити санкції проти держав, які використовують наймані групи.

Хоча нові санкції США проти ПВК "Вагнер" є корисним першим кроком, група має безліч способів обійти ці санкції, враховуючи використання підставних компаній. Щоб запобігти цьому, санкції мають бути спрямовані на уряди, які співпрацюють з найманськими групами.

Слід запроваджувати санкції проти країн, які наймають найманців

Крім того, НАТО й інші організації повинні продовжувати висвітлювати та розвінчувати діяльність найманців. Держдепартамент США взяв на себе ініціативу, публічно поширивши телеграму про розширення гірничодобувної діяльності ПВК "Вагнер" у Центральноафриканській Республіці. Хоча засоби масової інформації та розслідування, які проводять приватний сектор, мають велике значення, підтримка уряду відіграє життєво важливу роль у протидії дезінформації.

Зрештою, члени НАТО й африканські держави мають бути готовими до введення санкцій і заборон на поїздки проти груп найманців, що базуються на Заході, які також чинять порушення прав людини. Незалежно від їхнього походження, найманці — не вихід для Африки, оскільки вони пропонують у кращому разі короткострокові вирішення проблеми нестабільності та підриваючи ефективне управління. Натомість лідери мають продемонструвати довгострокову відданість відновленню сектору безпеки та сприянню економічному розвитку.

Стабільність Африки під загрозою. Насильство та джихадизм, що спостерігаються в Малі та Центральноафриканській Республіці, можуть поширюватись по всьому континенту. Найманські організації, що наринули з хвилею новобранців після української війни, лише погіршать проблему.

Про автора

Рафаель Паренс — незалежний дослідник, який живе в Республіці Конго. Він вивчає африканські конфлікти, військову політику Росії та воєнізовані угруповання. Публікував статті про групу "Вагнер", загрозу продовольчій безпеці в Африці та конфлікт у Демократичній Республіці Конго в Інституті досліджень зовнішньої політики. Його цитують в інших численних статтях, дослідженнях та звітах у Конгресі США. Також виступав на телеканалі France24, обговорюючи останні кроки Росії в Африці.