Материк проблем чи земля можливостей? Чому новий світовий порядок визначить Африка

Щоб надати динаміку своїй роботі в Африці, Вашингтон повинен розробити комплексну програму, яка вирішуватиме три завдання: встановлення цілей у масштабах усього континенту з урахуванням регіональних стратегій, значне розширення взаємовигідних економічних інвестицій, а також використання тих сфер, у яких Сполучені Штати мають порівняльні переваги перед своїми конкурентами.

Фокус переклав новий текст Джо Брюля, присвячений Африці та ситуації з інтересами США на Чорному континенті.

Сліпа пляма розміром із континент

Історія американської політики в Африці неоднозначна. Протягом усього свого існування США не мали чітких цілей на континенті, внаслідок чого їхня політика була переважно реакційною, коливаючись між експлуатацією, доброзичливою зневагою і непереконливими спробами демократизації та гуманітарної допомоги.

У 18 і 19 століттях взаємодія США з Африкою зводилася переважно до работоргівлі. Протягом наступного століття Вашингтон приділяв мало уваги континенту, поки його деколонізація не збіглась із суперництвом у холодній війні у 1950-х, 1960-х і 1970-х роках. У цьому контексті Сполучені Штати зосередилися на залученні нових незалежних африканських країн у сферу свого впливу, часто ігноруючи (або заохочуючи) жахливо корумпованих і жорстоких лідерів.

Після закінчення холодної війни політика США змістилася у бік гуманітарних цілей: втручання в Сомалі, щоб зупинити голод, та ініціювання Надзвичайного плану президента США щодо боротьби зі СНІДом, в яку було інвестовано понад 100 мільярдів доларів. Проте після терактів 11 вересня переважна частина дипломатичних і військових зусиль США були спрямовані на боротьбу з екстремістськими організаціями у межах глобальної війни з тероризмом.

Сьогодні Вашингтон, як і раніше, розглядає континент переважно як проблему, з якою потрібно впоратися, а не як партнера у формуванні політики майбутнього. Перспективні економічні та демографічні тенденції перетворили Африку на значного гравця на світовій арені. Проте Сполучені Штати не поспішають напрацювати чітку та проактивну політику щодо континенту. Це стратегічна сліпа пляма, якої більшість американських політиків не можуть позбутися і якої немає в їхніх конкурентів.

Китай і Росія вважають Африку не проблемою, а можливістю. З 2007 до 2017 рік обсяг торгівлі США з Африкою скоротився на 54%, тоді як обсяг торгівлі Китаю зріс на 220%. Хоча загальний обсяг інвестицій Росії в Африку згасає порівняно зі США та Китаєм, із 2015 року він зріс на 40%. Китай підтримує 46 портових проєктів в Африці, фінансуючи понад половину з них і керуючи одинадцятьма. У США таких проєктів нуль.

У 2006 році Китай заснував Форум із китайсько-африканської співпраці, на який раз на три роки з'їжджаються глави держав з усього континенту. Росія розпочала аналогічну політику, організувавши перший саміт Росія-Африка у Сочі у 2019 році. Сполучені Штати провели щось подібне у 2014 році, але цим все й обмежилося. Адміністрація Байдена визнала помилку Вашингтона й оголосила про плани проведення другого заходу в 2022 році, але в цій дипломатичній грі Сполучені Штати, як і раніше, грають у квача.

У 2015 році Китай виступив з ініціативою встановити супутникові телевізори у 10 тисячах африканських сіл. Не дивно — телевізори поставляються з безкоштовним доступом до китайських каналів, що дозволяє показувати спонсорований державою контент по всьому континенту. Росія ж на сьогодні запровадила колишнього агента розвідки як старшого радника з питань оборони в Центральноафриканській Республіці, вдавалася до послуг групи Вагнера в Лівії та інших країнах, а також уклала угоди із сімома субсахарськими державами щодо створення у них інфраструктури ядерної енергетики.

Кожна зі стратегій має свої недоліки та недогляди, якими можуть скористатися Сполучені Штати, але контраст між присутністю в Африці Росії і Китаю та зневагою Вашингтона вражає.

Африканська зоря

Однак інвестиції в Африку — це не лише конкуренція з Китаєм і Росією: Африка — епіцентр величезних можливостей. Якщо людський капітал є головним активом для економічного зростання, то Африка має величезний неоцінений потенціал. Очікується, що протягом найближчих 35 років населення Африки подвоїться і до 2050 року становитиме майже 30% світового населення. До 2025 року до споживчого класу увійдуть ще 90 мільйонів африканських домогосподарств, що забезпечить купівельну спроможність світової економіки у розмірі 2,1 трильйони доларів.

Африка також може стати наступним світовим центром виробництва. У міру зростання вартості робочої сили в Китаї експерти прогнозують, що до 2030 року країну покинуть 100 мільйонів трудомістких робочих місць, і, ймовірно, всі вони будуть в Африці. За оцінками Інституту Брукінгса, витрати на виробництво в Африці зростуть більш ніж на 50% і до 2030 досягнуть понад 660 мільярдів доларів. У 2021 році 54 із 55 африканських держав ініціювали створення Африканської континентальної зони вільної торгівлі — угоди про вільну торгівлю, яка усуває мита на 90% товарів, забезпечуючи вільний потік сировини, необхідної для процвітання обробної промисловості.

Є і безпосередні економічні інтереси. Африка має величезні запаси рідкісних елементів, життєво важливих для виробництва всього — від стільникових телефонів і світлодіодних екранів до енергетичної інфраструктури й оборонних технологій. Понад дві третини світового запасу кобальту — важливої сировини для літій-іонних батарей — знаходиться у Конго. Майже 35% світових запасів бокситів (ключового компонента для виробництва алюмінію) розробляються у Гвінеї. Проте наразі Китай має практично монополію на виробництво рідкісних елементів у світі, що ставить під загрозу економіку та національну безпеку Америки. Якщо Сполучені Штати хочуть забезпечити доступ до сировини, необхідної в майбутньому, їм доведеться робити це в Африці.

У політичному плані африканські країни надають напрочуд значущий, але делікатний вплив на цілу низку глобальних питань.

В Організації Об'єднаних Націй африканські країни становлять майже 28% держав-членів, що забезпечує потужний блок голосів, здатний спрямовувати ресурси на ініціативи, що відповідають їхнім інтересам. Єдність між А3 (трьома Африканськими членами Ради Безпеки ООН, що змінюються) підвищує значення голосу Африки в процесі ухвалення навіть тих резолюцій Ради, які не стосуються материка. До того ж, від реалізації африканськими лідерами Африканської континентальної угоди про вільну торгівлю залежатиме, які світові держави отримають доступ до ринків усього континенту на суму понад 3,4 трильйони доларів. Перші ознаки вказують на те, що у виграші опиниться Китай.

Безперечно, в Африки багато труднощів на шляху до прогресу. Але прогрес іде, і в наступному столітті Африка відіграватиме головну роль — демографічно, економічно та політично, подобається це Сполученим Штатам чи ні.

Новий підхід

Щоб віддати належне стратегічному значенню Африки, Сполученим Штатам необхідно розробити послідовну, переконливу та конкурентоспроможну стратегію. Коли йдеться про такий великий і різноманітний континент, експерти розходяться в думках щодо найкращого підходу. Одні скаржаться на надто велику роль військових, інші вважають, що дипломатія, орієнтована на воєнні дії, необхідна на континенті, де часто бракує безпеки та лідерства. Деякі пропонують розробити кілька стратегій, які враховують унікальні геополітичні інтереси Північної Африки, Східної Африки та субсахарської Африки. Інші пропонують єдину стратегію, спрямовану на протидію китайському впливу чи просування економічних інтересів США за допомогою таких ініціатив, як програма Prosper Africa 2019 року. Треті стверджують, що нинішній індивідуальний підхід до кожної країни забезпечує стратегічну гнучкість на різноманітному та часто нестабільному континенті.

Замість того, щоб обирати між загальноконтинентальними та регіональними стратегіями, ефективна стратегія США щодо Африки має об'єднати обидва підходи — тобто встановити загальноконтинентальні пріоритети та цілі для всіх сфер, від торгівлі до військових інвестицій, з адаптованими регіональними стратегіями для втілення цілей по всьому континенту.

За загальноконтинентальними цілями, встановленими помічником секретаря у Бюро в справах Африки, мають стояти окремі регіональні програми, які переводять теорію стратегії на практику реалізації. Розробкою регіональних стратегій мають керувати спеціальні посланці, наділені повноваженнями щодо скликання ключових зацікавлених сторін з усіх органів уряду США. Окрім нинішніх спеціальних посланців для регіону Великих озер і Сахеля, необхідні додаткові посланці для створення і контролю за цілісним підходом США в інших регіонах.

З економічної точки зору успішна стратегія в Африці дозволила б різко збільшити взаємовигідні економічні інвестиції на всьому континенті.

Prosper Africa та Закон США про зростання та можливості Африки закладають гарну основу, але вони недостатньо амбітні й ефективні. З 2019 року США інвестували 22 мільярди доларів у 80 компаній у 30 африканських країнах у межах програми Prosper Africa. У той же час, лише за 2020 рік Китай уклав угоди із 623 африканськими компаніями на загальну суму інвестицій 735 млрд доларів. Тільки 18 із 39 країн, які мають право на участь у програмі відповідно до Закону про розвиток і можливості Африки, розробили стратегії використання, і більшість із них є одномірними.

Щоб стратегія була ефективною, Сполучені Штати мають бути готові вкладати в Африку значно більше як економічно, так і політично.

Першим кроком має стати удосконалення політики США для підтримки американських компаній, що йдуть на ризики на найчастіше нестабільних африканських ринках. Несправедливо та недалекоглядно змушувати американські компанії нести ризики, яких не несуть їхні конкуренти. Китай пропонує африканським урядам великі кредити на розвиток, стимулюючи їх до партнерства з китайськими підприємствами. Багато китайських компаній, будучи державними підприємствами, охоче беруть на себе ризики, гарантовані їхнім урядом. Американські фірми й близько не отримують такої допомоги. Якщо Вашингтон має намір суттєво збільшити інвестиції в Африку, він має знизити ризики для американських підприємств, які прагнуть працювати там.

У процесі економічної взаємодії Сполучені Штати повинні зосередитися на ініціативах у тих секторах, де мають унікальні переваги: освіту, творчі індустрії, штучний інтелект і робототехніка. Інвестиції в ці сектори дозволять Сполученим Штатам зайняти передові позиції в Африці, а не намагатися вклинитися в переповнені, більш традиційні сфери.

Найбільшою порівняльною перевагою Америки залишаються її цінності — коли вона живе відповідно до них. Цікаве дослідження, опубліковане минулого року, показує, що, незважаючи на значну перевагу Китаю над Сполученими Штатами в Африці, позитивне враження про дві країни залишається практично незмінним із 2015 року, а за низкою показників вони знаходяться на одному рівні.

У доповіді за 2020 рік авторитетної організації Afrobarometer, що проводить опитування в Африці, показано, що за минулий рік у 18 країнах 32% африканців віддали перевагу американській моделі розвитку порівняно з 23%, що віддають перевагу китайській моделі. Це не дивовижний розрив, але він доводить, що в американському способі життя є щось привабливе. Сполучені Штати повинні продовжувати реалізовувати свої поточні програми та подвоїти вплив на громадську думку в Африці. Це посилить перевагу "м'якої сили", яку все ще має Вашингтон.

Для підтримки ефективної стратегії щодо Африки Сполученим Штатам варто переглянути підхід до розподілу військових контингентів по всьому світу та всерйоз замислитися про гарантування безпеки та просування своїх інтересів в Африці. Сполучені Штати мають глибокі та значущі зв'язки зі збройними силами на всьому континенті. Американські військові навчають африканські армії, допомагають боротися з войовничими екстремістами та підвищують ефективність військ, які беруть участь в операціях ООН. Успішна стратегія США призведе до зростання військових інвестицій в Африку. Розміщення бригади сприяння силам безпеки в Африці — чудовий крок, але, щоб достатньо підтримати політичні цілі США, Міністерству оборони необхідно зупинити скорочення чисельності військ і додати до наступної Національної стратегії оборони більше одного абзацу про Африку.

Зрештою, Сполучені Штати повинні бути готові діяти сміливо та йти на стратегічний ризик. Конкуренти це розуміють. Сьогодні Китай керує майже кожним п'ятим портом в Африці на південь від Сахари, що забезпечує йому економічний, дипломатичний і військовий вплив. Підхід Китаю не новий. Протягом 95 років Сполучені Штати фінансували будівництво, експлуатацію і безпеку Панамського каналу, що гарантувало такий самий регіональний і глобальний вплив, який сьогодні має Китай. США саме час згадати молоді літа (за повної співпраці та взаємної вигоди африканських партнерів) та шукати шляхи радикального посилення впливу всіх елементів національної могутності в Африці.

Хоча Сполучені Штати багато в чому відстають, ще не все втрачено. США, як і раніше, мають порівняльні переваги перед Росією і Китаєм. Розробка стратегії, що дозволяє використовувати ці переваги — зосередившись на тому, що в них виходить найкраще, — дозволить Сполученим Штатам швидко надолужити втрачене та стати провідним партнером Африки в плануванні нового сторіччя.

Про автора

Джо Брюль — полковник армії США із семирічним досвідом життя і роботи в Африці. Він був пілотом вертольота Apache в Іраку й Афганістані, а також служив в інших підрозділах Пентагону й Об'єднаного комітету начальників штабів. Нещодавно Брюль завершив службу як начальник відділу перспективних планів оперативної групи "Південна Європа-Африка" Армії США. Здобув ступінь магістра в Гарварді та живе у Віченці в Італії.