Сходження Піднебесної. Що буде, якщо завтра Китай займе місце США

Піднебесну більше не влаштовує роль молодшого партнера, світової фабрики, бездонного джерела сировини та дешевої робочої сили. Наростивши економічні м'язи за рахунок принизливої співпраці з Заходом, Китай розпочав свою експансію, інтенсивність якої лише зростає.

Компартія Китаю столітній ювілей
Піднебесну більше не влаштовує роль молодшого партнера, світової фабрики, бездонного джерела сировини та дешевої робочої сили.

Ситуація в Південно-Східній Азії останніми роками стабільно загострюється. Особливо спекотно зараз довкола острова Тайвань. Експерти очікують на воєнне вирішення питання про належність острова в найближчі роки. Китай, який багато років вважався вкрай зручним економічним партнером США та ЄС, розпочав свою геополітичну гру. Піднебесну більше не влаштовує роль молодшого партнера, світової фабрики, бездонного джерела сировини та дешевої робочої сили.

Китайська народна республіка прагне зайняти справедливе, на її думку, місце на вершині харчового ланцюжка. Адже на боці Пекіна – тисячолітня історія стабільного (хоча і з деякими перервами на окупацію кочівниками) розвитку, який постійно супроводжувався хоч і повзучою, але невтомною експансією.

Якщо прокрутити на відео карту Китаю за останні п'ять тисяч років, то видно, що територія цивілізації, що зародилася в долинах річок Янцзи та Хуанхе, постійно зростала. Згадувані вище Середньовіччя (періоди занепадів державності, що супроводжувалися або нападами та завоюваннями кочівників, або розпадом імперії на велику кількість дрібних "князівств") іноді тривали довше, ніж уся ера піднесення західної цивілізації на основі технічної революції, що триває лише близько двох століть. Це лише епізод у великій історії Піднебесної.

Важливо
Навіщо Сі розмовляв із Зе? Що Китаю потрібно від України
Навіщо Сі розмовляв із Зе? Що Китаю потрібно від України

Що ж тоді говорити про кілька десятиліть "рабства", коли китайська влада надала доступ до свого ринку транснаціональним корпораціям, які повірили, що справді можуть перетворити Піднебесну на гігантську сировинну базу. Тепер настав час пробудження.

Наростивши економічні м'язи за рахунок принизливої співпраці з Заходом, Китай розпочав свою експансію, інтенсивність якої лише зростає.

Слід зазначити, що йдеться про повноцінну експансію, яка відбувається в:

Південно-Китайському морі, де ВМС Китаю всупереч рішенню Трибуналу в Гаазі від 12 липня 2016 року продовжує претендувати на морські території, які Філіппіни вважають своєю суверенною територією. Китай претендує на міжнародні води, що суперечить інтересам інших країн регіону.

На кордоні з Індією – де на гірських хребтах Гімалаїв минулого року відбулася найбільша за останні десятиліття сутичка (саме рукопашний бій) між військовими КНР та Індії.

У напрямку острова Тайвань. Китайські ВПС постійно нагнітають ситуацію навколо острова. Тайвань уже зазнає значних економічних збитків через необхідність тримати свої війська в постійній бойовій готовності. Багато експертів упевнені, що до 2024 року відбудеться хоча б спроба інтервенції китайських військ на острів. Також у випадку з Афганістаном йдеться про змішану економіко-політичну експансію.

Усе це супроводжується масштабним переозброєнням збройних сил і флоту Китаю. Відбувається нарощування кількості кораблів, літаків та інших видів техніки.

Важливо
Два гіганти. Шість причин, які заважають Індії повторити успіх Китаю
Два гіганти. Шість причин, які заважають Індії повторити успіх Китаю

Економічна експансія Китаю стосується всього світу.

Ми її проаналізуємо докладніше. Вона була неминуча, адже, хоча правляча в Китаї Комуністична партія називає існуючий у країні лад "соціалізмом із китайською специфікою", насправді можна сміливо говорити, що в цій країні функціонує змішана економіка, де нарівні з ринком є величезна частка держави.

Так, там є деякі обмеження, високі податки, величезні соціальні програми, але такі приклади можна знайти в багатьох країнах, які вважають себе державами з ринковою економікою. Нині "чистих" систем у світі не знайдеш. Самі процеси в реальній економіці — виробництві, сфері послуг, фінансовій сфері Китаю відбуваються за законами натурального ринку. Така структура економічної системи потребує експансії.

Вічний пошук нових ринків збуту та постачальників сировини – ключові елементи функціонування ринкової економіки. Стагнація рівнозначна рецесії. Стояння на місці – крок назад. Без нових ринків економіка приречена на спадання.

У Китаї діє змішана економіка, де нарівні з ринком є величезна частка держави.
У Китаї діє змішана економіка, де нарівні з ринком є величезна частка держави.

Оскільки раніше Китай не наважувався прямо вступати в конфлікт із великими державами, то його експансія — як вода в річці, що просочувалася туди, де було вільно, рухалася шляхом найменшого опору, тому спочатку основним об'єктом експансії стала Африка. Особливо центральна та південна — територія, що до колонізації перебувала на стадії родоплемінного ладу. Край, багатий на природні ресурси та робочу силу, але зовсім не захищений, бідний і без інфраструктури.

Із початку ХХІ ст. Китай влив десятки мільярдів доларів у побудову транспортної, енергетичної й іншої інфраструктури, одним із перших поспішав на допомогу у разі бід, пов'язаних із природними катаклізмами, воєнними лихоліттями та спалахами смертельних епідемій. Зажадав політичної лояльності, можливості ведення економічної діяльності та зазвичай контролю за самою стратегічною інфраструктурою.

Важливо
Китайський Ілон Маск. Як електрокар зробив мільярдером вихідця із села без електрики
Китайський Ілон Маск. Як електрокар зробив мільярдером вихідця із села без електрики

Також Африка приваблива для Китаю відсутністю потужних і реально чинних інститутів громадянського суспільства. Набагато легше домовитися з авторитарними лідерами, яким Китай якщо й не гарантує недоторканність їхньої влади, то обіцяє її не обрушувати. Ще на початку свого правління лідер Китаю Сі Цзіньпін заявив, що Китай не "експортує революції", чим протиставив свою країну США.

Водночас Китай має значну грошову масу. Піднебесна ставить перед лідерами держав простий вибір: працювати з ним, отримати значні суми кредитів і прямих інвестицій, але поступитися частиною суверенітету, проте не поступатись ні п'яддю своєї влади чи йти на співпрацю з демократичним світом, проте для збереження іміджу "грати в демократію".

Хоча б зовні дотримуватися деяких демократичних традицій, що загрожує втратою влади в довгостроковій перспективі. "Арабська весна" та проблеми африканських лідерів лише ще раз підтверджують ці тези. Справжня роль західних демократій у цих подіях достеменно невідома, але самі ідеї свободи та змінності влади на 100% йдуть із Заходу. Китай просто спокійно стежить за цими подіями та збирає політичні дивіденди.

Гігантським комплексним проектом є ініціатива "Один пояс – один шлях", проголошена лідером КНР Сі Цзіньпіном у 2013 році. Вона має об'єднати довкола будівництва масштабного транспортного коридору близько 60 країн світу з Євразії й Африки.

Символізм проекту в тому, що ідеологічним корінням він сягає Античного світу, чим зайвий раз нагадує старовину історії Китаю й історичну єдність сучасної держави з усіма цивілізаціями, що виникають на цих територіях.

Іншою стороною ідеологічної парадигми цього проекту є постулат про рівний доступ до розподілу ресурсів. Цим Китай демонструє своє бачення нової моделі міжнародних відносин, у якій якщо хтось і отримує більше, то ініціатор, локомотив впровадження проекту, але не гегемон. Такий "комунізм" Китай принаймні декларує у своїй моделі біполярного світового порядку.

Важливо
Глиняні ноги Піднебесної. Чи варто чекати на швидкий крах китайської економіки
Глиняні ноги Піднебесної. Чи варто чекати на швидкий крах китайської економіки

І нарешті цей проект є об'єктивно економічно вигідним для всіх учасників. Протягом тисячоліть усі країни, через які проходив шовковий шлях, процвітали, ставали регіональними лідерами, зрештою формували великі цивілізації – Римську та Візантійську імперії, Арабський халіфат, Перську й Османську імперії. Це лише найбільші представники країн, які контролювали Шовковий шлях. Вражаючий список, чи не так?

Як не дивно, об'єктом експансії стала Західна Європа. Спочатку вона була чудовим ринком збуту.

Концепція "немає у світі кімнати, у якій немає нічого китайського", вдалася на ура. Однак тепер Пекін хоче більше. Франція та Німеччина з користувачів китайської сировинної бази перетворюються на молодших партнерів, стають інструментом у боротьбі зі світовим гегемоном Піднебесної.

Що ж пропонує світові Китай? Яким буде мир за перемоги Піднебесної? Останні століття – це був період ідей загальної свободи, рівноправності, економіки, побудованої з ініціативи. Її втіленнями по черзі були Нідерланди (з революції в яких усе почалося в XVI ст.), Великобританія та США. Сполучені Штати – саме втілення пасіонарності.

Держава, заснована пасіонаріями, пропагувала ідеї вічної активності та пошуку в усіх галузях. Ідеї вільного ринку, особистої свободи, демократичного способу управління суспільством, лібералізму та соціальних ліфтів, на яких базується американська мрія, – це всі плоди пасіонарного мислення. Проте, що робити пасіонаріям у світі, де система якісно працює та нічого міняти не потрібно?

Також проблема в тому, що пасіонарії – це хоч і надактивна, але все ж таки меншість. А як бути інертній більшості в такому світі? Люди, які бажають життєвої стабільності та спокою, були приречені залишатися у світі вічного пошуку та вдосконалення. Саме для них варіант способу життя, пропонований "лівими", є найоптимальнішим.

Раніше єдиною наддержавою, яку очолювали комуністи, був СРСР. Але в ньому від початку були закладені внутрішні протиріччя, які, нарешті, знищили його. Тепер на цю роль претендує Китай, який завжди був утіленням стабільності та розмірності життєвої течії. Адже не дарма фраза "іноді просто варто почекати на березі річки ..." була вимовлена саме в Китаї. Сунь Цзи, Конфуцій, Лао Цзи. Недарма всі вони родом із Китаю.

Китай – утілення стабільної суспільної системи. Він не наполягає на копіюванні своєї моделі. Його основним лейтмотивом є добробут, стабільний економічний розвиток. Він пропонує співпрацю всім країнам, незалежно від їхнього політичного режиму, релігійної приналежності чи расового складу.

У міжнародних відносинах моралі Китай став ліберальнішим за самі західні демократії, які намагаються насаджувати релігійну толерантність на межі атеїзму релігійним країнам, ліберальні цінності консервативним суспільствам і свободу слова та совісті традиціоналістським абсолютним монархіям.

китайський солдат і портрет вождя
Яким буде мир під час перемоги Піднебесної?
Фото: Christophe Meneboeuf

Китай декларує план побудови заможного суспільства загального добробуту до 2050 року. Китайська влада готова задля досягнення цієї мети використовувати ринкові методи. Ідеологічні відділи активно трансформують під ці реалії ідеологію, і зараз цей симбіоз планової та ринкової економіки під назвою соціалізм із китайською специфікою працює.

Офіційний Пекін наразі не наполягає на експорті зразків своєї системи. Прагматизм понад усе. Китайці самі не є догматиками та не вимагають прихильності до певної ідеології своїх партнерів. Вони пропонують співпрацю з урахуванням спільних інтересів, не висловлюючи претензій до життя. Таким чином, демонструючи повагу до своїх потенційних партнерів. Хіба не це запорука успішної співпраці?

Тому в очах еліт багатьох країн співпраця саме з Китаєм, яка не передбачає істотних трансформацій у їхніх державах, має досить привабливий вигляд. Водночас більшості населення країн світу, так званим обивателям, імпонує ідея загальної рівності (яку Китай обіцяє побудувати до 2050 року) в безбідному суспільстві (Пекін уже проголосив подолання крайньої бідності в Піднебесній).

У ХІХ ст. вибуховий Захід завдав принизливого та болючого удару по китайському світогляду. Тепер Піднебесна готова завдати удару у відповідь по метушливому та безглуздому буттю Західної Цивілізації.