Метаморфози на місці ЦУМу. Як і завдяки кому з'явився Центральний універмаг на Хрещатику

цум у Києві, центральний універмаг київ, фото левіта, ретро фото, архівне фото, старий київ, історія києва
Будівництво Центрального універмагу. Фото Б. Левіта, 1937 р.

Ділянка землі на розі Хрещатика та нинішньої вулиці Богдана Хмельницького неодноразово ставала ареною гучних скандалів, зокрема рівно 100 років тому.

Одна з центральних вулиць Києва, яка носить тепер ім'я Богдана Хмельницького, прокладена не так давно — у середині ХІХ століття. Деякий час її називали Кадетською, оскільки вона проходила повз садибу, тимчасово займану кадетським корпусом. Потім кадетів перевели до нової будівлі, проте вулиця все ще залишалася Кадетською. Лише в 1869 році її перейменували на честь колишнього київського губернатора Івана Фундуклея, який зробив місту щедру пожертву для відкриття на цій же вулиці жіночої гімназії.

На розі Хрещатика та Фундуклеївської. Як Адольф Шедель у старому Києві банкноти випускав

На той час велика земельна ділянка на початку парної сторони вулиці, на розі Хрещатика, належала подружжю Шедель, вихідцям із Пруссії. Підприємець Адольф Шедель ще в 1860 році перекупив у купця-австрійця Андрія Глезера великий паровий млин на березі Дніпра (згодом відомий як млин Бродського). Його вважали солідним бізнесменом, котрий вселяє довіру. Такий статус підштовхнув Шеделя до ризикованої операції.

Конструктивізм вийшов із моди, його прихильників оголосили "буржуазними формалістами". Закінчувати будівництво у припущеному вигляді вважали за неможливе

Кримська війна, яка проходила в 1853-1856 роках, що закінчилася поразкою Російської імперії, супроводжувалася важкими економічними наслідками. Фінансова система була порушена, лютувала інфляція. Як звичайно буває в таких випадках, державна скарбниця та обивателі почали притримувати дзвінку монету, не повертаючи її в обіг. Це породило дефіцит розмінних засобів і серйозні незручності у ринковій торгівлі. І тут Адольф Шедель, заручившись згодою місцевої влади, почав випускати власні "банкноти" з номіналами від 5 коп. до 75 коп. Формально вони призначалися для внутрішніх розрахунків його фірми, але через брак повноцінної дрібниці київський ринок охоче прийняв їх як платіжний засіб.

Бачачи попит, що зростає, Шедель охоче штампував усе нові й нові "банкноти". Якийсь час це приносило йому чималі доходи та можливість перетворити надлишок грошей на нерухомість. Саме тоді Адольф Карлович став власником садиби на розі Хрещатика та Кадетської вулиці з двоповерховим цегляним будинком. Німець оформив це добро на ім'я молодої дружини Амалії.

Але потім сталося те, що мало статися. До середини 1860-х років криза відступила, срібні монети повернулися в обіг. Влада зобов'язала Шеделя викупити всі свої "банкноти" і знищити їх. Це призвело б його до неминучого руйнування, якби… якби він не зник із міста. Оскільки дружина не відповідала своїм особистим майном за борги чоловіка, власники банкнот залишилися ні з чим.

Кут Хрещатика та Фундуклеївської, історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія хрещатика, вулиці старого києва, історія фундуклеївської вулиці
Рог Хрещатика та Фундуклеївської вулиці. Фото початку ХХ ст.

У спогадах київського старожила Олександра Паталєєва, який описав усю цю історію (прізвище Шедель було скорочено позначено Ш.), повідомлено і її фінал: "Згодом, коли минула давність, Ш. повернувся і вимагав від своєї дружини ліквідації майна та видавання йому його коштів, але отримав, як то кажуть, таку відповідь: "Що? Ти обдурив уряд і хочеш, щоб я тобі в цьому допомогла, тобто була твоєю співучасницею? Зараз же забирайся геть від мене!" Ш. доживав свій вік як двірник у будинку своєї дружини".

Амалія Шедель будує на Хрещатику п'ятиповерховий будинок. Чи є різниця між мансардою та мезоніном

Амалія Шедель залишилася власницею основних активів фірми чоловіка, що прогоріла. Паровий млин вона продала купцю Ізраїлю Бродському, а в садибі на Хрещатику затіяла нове будівництво. Так, двоповерховий кутовий будинок був надбудований ще двома поверхами. На той час чотириповерхові будівлі були в Києві рідкістю.

Але й під час цих робіт, як з'ясувалося, не все було в ладах із законом. У серпні 1871 року муніципальні чиновники за доповіддю міського архітектора Миколи Весмана написали подання в поліцію: "Київська міська управа з'ясувала, що іноземка Амалія Шедель виробляє при домі своєму споруди та роботи з ухиленням від затверджених фасадів, даних дозволів і правил Будівельного Уставу, за які дії вона має бути піддана встановленим стягненням".

Кут Хрещатика та Фундуклеївської, історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія хрещатика, вулиці старого києва, історія фундуклеївської вулиці
Хрещатик поблизу кута Кадетської вулиці. Фото 1860-х років. зі зборів Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки ім. В. Заболотного
Кут Хрещатика та Фундуклеївської, історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія хрещатика, вулиці старого києва, історія фундуклеївської вулиці
Хрещатик поблизу кута Фундуклеївської вулиці. Фото 1872 р. із зібрання приватного музею О. Шереметьєва

Одна з претензій, висунутих "іноземці Шедель", полягала в перевищенні допустимої поверховості. Узгоджений проєкт передбачав надбудову третього та четвертого поверхів, тим часом як фактично пані Шедель побудувала ще з боку двору п'ятий поверх — дерев'яну мансарду. Крім того, прагнучи якнайшвидше здати приміщення в оренду, домогосподарка не виконала правила, згідно з яким штукатурити фасад кам'яного будинку можна було лише наступного будівельного сезону після виконання кладки.

Важливо
Хай буде газ! Як і коли кияни обзавелися газовими плитами

Проте Амалія Федорівна і тут зуміла вийти з води. Їй допомогла правова плутанина, що виникла саме тоді. З 1871 року в Києві набуло чинності нове "місцеве положення" про порядок місцевого самоврядування, згідно з яким приватними міськими спорудами відали вже не губернські, як раніше, а муніципальна влада. Поки чиновники відфутболювали одне одному скарги й акти, час минав, і зрештою міська влада взяла до відома відписку ("відкликання") архітектора Павла Спарро, який робив надбудову. Він начебто випадково назвав мансарду мезоніном, а потім зазначив, що "за законом мезонін у рахунок поверхів не входить".

Садиба Бернера на Хрещатику. За що завідувач архітектурно-будівельного підвідділу потрапив під суд

Уже в 1894 році Амалія Шедель продала ділянку на розі відомому фабриканту цегли, домовласнику та міському діячеві Якову Бернеру. Той слідом за колишньою власницею успішно експлуатував будинок у центрі міста. Судячи з кількості вивісок на старовинних фотознімках, орендарів не бракувало. Тут приймали замовників чоловічі та дамські кравці, кушніри, діяли перукарня, невеликий готель і навіть приватний музей.

Адольф Шедель, заручившись згодою місцевої влади, почав випускати власні "банкноти" з номіналами від 5 коп. до 75 коп.

Фабрикант помер у 1914 році, а в його спадкоємців нерухомість відібрали під час радянської націоналізації. Утім, класу-гегемону не вдалося сповна скористатися цінним комплексом на початку вулиці, що отримала в 1919-му назву на честь Леніна. Вуличні бої Громадянської війни, обстріли та пожежі занапастили багато старих будівель у Києві. Зруйнованим виявився і кутовий будинок у колишній садибі Бернера.

Залишалися лише обгорілі стіни, які вже не підлягали відновленню. Руїни створювали загрозу для перехожих, тож у жовтні 1921 року їх вирішено було терміново знести. Із самого ранку на Хрещатик прибула військова команда підривників. Вони заклали заряди і скоїли вибух руїн. Ось тільки гаданого ефекту не було досягнуто — стіни встояли. Підривникам довелося закласти новий, потужніший заряд динаміту. На це вони витратили півтори години, але навіть не подумали сповістити людей у прилеглих будинках, щоб ті вжили запобіжних заходів.

Новим вибухом стіни кутового будинку було повалено. Проте руйнівного впливу зазнали й багато інших будівель у центрі міста. Газета "Пролетарська правда" наступного дня повідомила: "Наказ коменданта міста про вибух цих руїн не був широко і завчасно оповіщений населенню навколишніх будинків, і тому не було вжито запобіжних заходів. Унаслідок такої злочинної недбалості багато будинків на Хрещатику та Фундуклеївській вулиці залишилися абсолютно без стекол. Силою вибуху й осколками розбиті вщент великі вітринні стекла та вертикальні вікна, а в деяких будинках заподіяно низку інших пошкоджень". Двоє киян навіть зазнали поранень.

історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія київських вулиць, історія цума, цум на хрещатику,
Павільйон-звіринець на розі вул. Воровського та Леніна. Фото 1930 р. з колекції автора
історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія київських вулиць, історія цума, цум на хрещатику,
"Весняний базар" у приміщенні їдальні. Фото 1925 р.

Втратили шибки вікна не тільки в житлових і торгових приміщеннях, а й у низці радянських установ. Приміром, сильно постраждав Губернський відділ охорони здоров'я (Гохорони здоров'я), який тоді займав колишній готель навпроти місця вибуху, на нинішній вулиці Богдана Хмельницького, 1. У сусідньому будинку з боку Хрещатика знаходилася 4-та радянська друкарня, її вікна також світилися дірками. Цей факт став особливо обурливим через те, що настав холодний сезон, а запаси скла в місті були вкрай обмеженими. Робітничо-селянська інспекція провела розслідування. Були визнані винними у злочинній нерозпорядності керівники вибухової команди, а також начальник районної міліції та завідувач архітектурно-будівельного підвідділу комунального господарства. Усі вони були віддані суду революційного трибуналу.

Чим завинив ефектний проєкт у стилі конструктивізму

На початку 1920-х років у Києві, який втратив статус столичного міста, ще не велося капітальне будівництво. На місці знесеного кутового будинку спочатку спорудили невелику легку споруду. Вона була призначена для буфета-їдальні, де трудящим готували, згідно з вивіскою, "обіди та вечірі". Іноді приміщення їдальні пристосовували під торгівлю, проводили тут сезонні розпродажі, притаманні періоду непу.

Дещо пізніше кутову будову переробили під зовсім іншу функцію. Тут розмістився екзотичний заклад — невеликий звіринець. Перехожі могли побачити в павільйоні різноманітних тварин: на рекламних стендах були зображені крокодил, олень, мавпа й ін.

Будинок книги у Києві, історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія київських вулиць
Будівництво Будинку книги. Фото 1930-х років.

Проте на той час у місті вже відновилися активні будівельні роботи. Майданчик на такому відповідальному місці на Хрещатику (який з 1923 року мав ім'я Вацлава Воровського) відвели під так званий Будинок установ №2 — семиповерховий офісний будинок із торговими приміщеннями. Проєкт був витриманий у радикальній манері стилю конструктивізму, із суворими геометричними формами та стрічковим склінням частини фасадів. На його здійснення асигнували майже 2 млн тодішніх рублів.

У 1932 році будівництво закипіло. Під час робіт уточнили функцію: у новій будівлі мав розміститися "Будинок книги". Але… ще не почалися оздоблювальні роботи, як ставлення влади до проєкту різко змінилося. Конструктивізм вийшов із моди, його прихильників оголосили "буржуазними формалістами". Закінчувати будівництво запропонованим способом вважали неможливим.

історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія київських вулиць, Микола холостенко, архітектор холостенко, київський конструктивізм, будинок установ, проект будинку установ
Проєкт Будинку закладів №2. З видання "Будова соціялістичного Києва", 1932 р.
історія києва, старий київ, ретро фото, архівне фото, історія київських вулиць, Микола холостенко, архітектор холостенко, київський конструктивізм, історія цума, цум у києві, проект універмагу в києві
Варіант проєкту фасадів універмагу в Києві. 1935 р.

Архітектор Микола Холостенко, один з авторів ошельмованого проєкту, намагався в 1934 році врятувати становище, на нових кресленнях "переодягаючи" будинок у новий, більш "традиційний" декор, обліплюючи його барельєфами та статуями. Керівництво, однак, вирішило інакше. Не зважаючи на витрати, було наказано просто розібрати все, що вже на той час побудували, з чистих "ідейно-художніх" міркувань. Можна сказати, що в Києві повторилася колізія, що виникла того ж таки 1934 року в Нью-Йорку. Там, знову-таки внаслідок ідеологічних розбіжностей із замовником, було знищено готову фреску, яку створив великий мексиканський художник Дієго Рівера для Рокфеллерівського центру.

Важливо
Двигун торгівлі. До чого закликала найпомітніша реклама в центрі Києва

Натомість на кутовій ділянці вирішили збудувати великий універмаг. Обираючи для нього авторів проєкту, зупинилися на співробітниках 2-ї державної проєктної майстерні Мосради. Вони в 1935 році підготували варіант вирішення майбутнього "храму торгівлі". Та тільки з ним знову виникла проблема. Проєкт москвичів передбачав протяжні фасади на обох вулицях. З'ясувалося, однак, що прибрати з будівельного майданчика невеликий будинок із друкарнею Наркомважпрому з якихось відомчих причин не можна. І проєкт довелося переробити з укороченим хрещатицьким крилом. Так і почали будувати Центральний універмаг у 1936-му. Через три роки до першотравневих свят новий магазин нарешті відкрився. Цьому будинку пощастило пережити нацистську окупацію, кілька реконструкцій і ремонтів (після війни вдалося все ж таки продовжити крило з боку Хрещатика). Досі корпус ЦУМу залишається важливою ланкою забудови головної вулиці столиці України — Хрещатика.