"Блондинка". Скандальний фільм про секс з Мерилін Монро і про тарганів у її голові

Прем'єрний фільм від Netflix про Мерилін Монро розділив глядачів і критиків на два полярні табори: одним сподобалася вільна інтерпретація біографії зірки — екранізація однойменного бестселера письменниці Джойс Керол Оутс, а інші зненавиділи стрічку за її натуралістичний викривальний пафос.

Багато хто чекав на секс-скандал від тригодинного кінополотна режисера Ендрю Домініка на Венеційському фестивалі, оскільки в піар-кампанії фільму нагнітається, що там помірковано відверті сцени. Там справді є три епізоди із сексом, але скандалу не сталося: вони не зняті "за гранню".

Проте "Блондинка" не отримала призів. І навіть героїчна (без перебільшення) праця виконавиці головної ролі Анни де Армас не була відзначена. Чому? На наш погляд, тому, що режисер хотів бути оригінальним, щоб уникнути спільних місць, пов'язаних із образом Монро, але в результаті фільм вийшов про неврастенічну психопатку, яка за будь-яких обставин грає роль жертви. У стрічці вражає технічне виконання, проте воно значно поступається її ідейній і художній складовій. Фокус розбирався, чому так сталося.

Над стрічкою австралієць Ендрю Домінік працював близько десяти років, розпочавши екранізацію роману Джойс Керол Оутс відразу після кримінального бойовика "Пограбування казино" (2012) з Бредом Піттом. Із ним же він зняв вестерн "Як боягузливий Роберт Форд убив Джессі Джеймса" (2007). Ці стрічки позбавлені романтичного флеру — обидві про те, як у США цинічно вирішуються справи: хтось завжди кат, а хтось жертва. Як сказав головний герой-кілер "Пограбування казино" вустами Пітта: "В Америці немає суспільства, лише бізнес".

У "Блондинці" Ендрю Домінік виходить не з особистості Монро, а з цієї світоглядної концепції, до речі, близької до тієї, що Оутс заклала в роман. У стрічці відбулася зустріч концепції "світу як бізнесу" та персонажа Мерилін Монро, але в результаті їхнього злиття від реальної зірки на екрані залишилося небагато. Автори хвалебних рецензій, за нашими спостереженнями, поділяють із художником його викривальний пафос, а ті, хто не прийняв, стрічку дивуються, де ж сама Мерилін?

Чому фільм "Блондинка" про Мерилін Монро — не байопік

Якщо зберетеся подивитися фільм, то прийміть спочатку, що "Блондинка" — це не байопік, а вільна фантазія режисера на тему роману про голлівудську кінодіву. У стрічці немає навіть заявленого в книзі роздвоєння особистості акторки на Норму Джин Бейкер і Мерилін Монро. Формально воно є (на прем'єрі фільму "Ніагара" Норма стверджує про свою Монро: "Це — не я, це монстр"), але фактично Ана де Армас обидві іпостасі зображує однаково.

У її трактуванні Норма — це вкрай чутлива особа, яка здригається від будь-якого різкого звуку, людина без шкіри. Своєю надчутливістю та нервовістю вона нагадує персонаж Одрі Хепберн у "Сніданку в "Тіффані" (1961), але та хоча б собі на думці. А тут Норму третирує шизофренічна мати, яка показує фото невідомого батька та забороняє їй навіть торкатися "священного" портрета; ґвалтує на столі студійний продюсер під час аудієнції, б'є ревнивий чоловік. Показані в подробицях аборт і викидень. Ось цю істоту з величезними очима нескінченно перемелює жорстока машина світу — і не подавиться.

Щаслива Норма Джин за всю стрічку лише одного разу, коли кохається з Кесом Чапліном (син великого актора) та його дружком. Але навіть вони вчинили, як свині, — шантажували потім чоловіка Мерилін-Норми її відвертими знімками.

А ще найсвітліше, що було в житті Норми Бейкер, — це іграшка тигреняти й фото батька, якого вона шукає все життя. Тому всіх своїх чоловіків вона називає татками. Але вони матеріальні, а батько з фото, як Бог, — незрима опора героїні. Головна, її майже релігійна мрія — з ним зустрітися. Але в матері, поміщеної в психіатричну лікарню через загострення шизофренії, неможливо випитати хоч якісь реальні факти його біографії.

Усьому цьому внутрішньому хаосу та різнобою протистоїть лише розкішне тіло героїні. Після монологу Мерилін на пробах продюсери обговорюють, що акторка видається трохи божевільною. І відразу після цього генеральний, дивлячись услід дівчині, захоплено зазначає: "Ти бачив її дупу?" Виходить, що з набору: депресія, сльози, травми, чутливість, зацикленість на батькові — лише яскрава зовнішність дозволила Монро стати поп-іконою. Але ж у Голлівуді гарних акторок тисячі! Не зростається.

Мерилін, Норма Джин… Відсутня ланка

Логічний провал виникає тому, що з образу Мерилін хірургічно прибрано вольову складову. Ось факти її біографії. Перше заміжжя — у 16 років. Робота на заводі. Коли вона стала пінап-моделлю, у 20 років її зображення вийшло на обкладинках 33 видань — визначний результат. Коли вона перейшла в кіно з модельного бізнесу, то мала нескінченні акторські курси та потужних наставників, у тому числі Михайла Чехова.

Та й щодо тіла — не все було так райдужно. Норма зробила дві пластичні операції (ніс, лінія волосся), оплачені коханцями. Десь її шлях нагору нагадує Мадонну (точніше, звичайно, навпаки) — використання чоловіків для побудови кар'єри.

Але в "Блондинці" ми постійно бачимо маніакально чутливу інфантильну крихітку, яка беззахисно кліпає великими очима, говорить із придиханням і тоннами вживає барбітурати. З учинків Мерилін у фільмі "Блондинка" є лише жорстка телефонна суперечка про гонорар за участь фільму "Джентльмени віддають перевагу білявкам" (1953): студія сильно занижувала оплату, і акторка відмовилася виходити на майданчик.

У стрічці Ендрю Домініка — суцільна експлуатація Мерилін Монро та її сексуальної зовнішності, ніби не вона докладала безліч зусиль — і своїх, і чужих — для досягнення вершини, а була лише "ласим шматком" для зграї хижаків. Але в будь-якому зображенні Монро відчувається її магнетична сила спокуси. Адже після неї були вже десятки знаменитих платинових блондинок (вона не тільки пофарбувала, а й розпрямила своє каштанове волосся), які чомусь не діють так наказово. З тисяч фотографій і кадрів на нас дивиться королева спокуси та гламуру, а не жертва.

У "Блондинці" показано зйомку знаменитої сцени для фільму "Сверблячка сьомого року" (1955), де потік повітря з решітки вентиляції метро роздмухує спідницю білої сукні героїні, Мерилін тут — ангел спокуси — краї її спідниці тремтять, як крила. Навколо клацають фотоспалахами десятки фотографів і захоплено ревуть п'ять тисяч глядачів — студія зробила зі зйомки цього епізоду піар-акцію.

Мерилін Монро — ідеальне поєднання невинності та спокуси (звідси й образ нареченої-спокусниці співачки Мадонни).

Але що б у стрічці не відбувалося позитивного, Ендрю Домінік нагнітає почуття тривоги: глядач постійно чекає на якийсь "абзац". Деякі у зв'язку з цим згадують стиль Девіда Лінча, але в "Блондинці" все набагато вульгарніше обставлено, як у мелодраматичному серіалі. Режисер показує нам "нібито" виворіт життя. У тій самій сексуальній сцені з президентом США Джоном Кеннеді Мерилін Монро ніби стала Монікою Левінскі. Кеннеді водночас розмовляє телефоном.

Ендрю Домінік не пошкодував сатиричних барв для двох найчарівніших людей планети: вони обоє безглуздо-огидні.

"Кохання — це самообман", — робить глобальний висновок Мерилін Монро вустами своєї кіногероїні. Але режисер переконує нас, що взагалі все — брехня. Адже з "божественним" отцем Мерилін пов'язують ще й листи, які він надсилав їй в односторонньому порядку. Але й тут ховалась фальшивка. А за такого розкладу смерть — найкращий вихід для героїні.

Загалом ті глядачі, чия життєва концепція вкладається у світогляд режисера, будуть у захваті від фільму, а для кого такий погляд на речі здається плоским, приземленим, позбавленим духовності й об'єму, вважатимуть стрічку нісенітницею. Що стосується Ани де Армас — вона виклалася повністю і з режисерським завданням впоралася на всі сто.

Важливо

День народження Енді Воргола. Як продати банку супу за $23 млн і пляшку "Коли" – за $35 млн