День народження Уми Турман. Дочка баронеси та буддиста може зіграти все: від богині – до наркоманки

29 квітня видатній голлівудській акторці Умі Турман виповнилося 53 роки. Ума народилася в Бостоні. Її батько Роберт Турман – професор Колумбійського університету, фахівець зі східних релігій, у минулому буддійський чернець. Мати – шведська баронеса Нена фон Шлебрюгге, вона була моделлю, а потім стала психотерапевткою. Ймовірно, дочка таких просунутих батьків не могла не виявитися незвичайною дитиною. Краса в Уми – від мами-моделі, розум – від тата-професора.

Фокус підібрав три фільми, де акторка знялася в парадоксально різних ролях, але скрізь спокуслива.

Нена фон Шлебрюгге, мати Уми Турман, народилася у Швеції, але успіхи на подіумі змусили її переїхати до Лондона, а потім до США. Ази психології їй відкрив не хтось, а знаменитий психолог і письменник, пропагандист ЛСД Тімоті Лірі, за якого вона навіть вийшла заміж. Саме на підтримку його виборчої кампанії на посаду губернатора Каліфорнії (проти Рональда Рейгана) був написаний Джоном Ленноном знаменитий хіт Come Together ("Зберемося разом").

Однак шлюб у Нени з Тімоті не заладився. Вона якось приїхала додому до Лірі з приводу паперів на розлучення… і несподівано познайомилася з Робертом Турманом – дослідником Сходу, який об'їздив Тибет та Індію. П'ять років він був буддійським ченцем, а потім, вже повернувшись до США, зняв із себе обітниці – для викладання. Роберт Турман — перший американець в історії, пострижений у буддійські ченці особисто Далай-ламою, який є його другом.

Нена з Робертом побралися. Їхня дочка Ума народилася 29 квітня 1970 року в Бостоні. Вона була первістком, у сім'ї з'явилося потім на світ ще троє дітей. Дівчинку назвали на честь індійської богині краси та світла Уми.

Рішення стати акторкою прийшло до Уми після невеликої успішної ролі у шкільному театрі. У 15 років Турман покинула школу та присвятила себе акторській майстерності. Вирушила сама до Нью-Йорка. Гроші Ума Турман заробляла, працюючи офіціанткою, моделлю та посудомийкою. Новоявлена акторка шукала ролі у фільмах та переїжджала з міста до міста. Випробування загартували її характер.

Вперше акторку помітили критики та режисери, коли вона знялася в ролі богині краси та любові, але не східної – Уми, а західної – Венери.

"Пригоди барона Мюнхгаузена" (1988): богиня

Картина поставлена за мотивами "Пригоди барона Мюнхгаузена". В одній зі сцен режисер Террі Гілліам спародіював картину Сандро Боттічеллі "Народження Венери". Венеру й зіграла Ума Турман.

Вона з'являється оголеною у раковині. Потім ангели дають їй білий одяг. Вона, дивлячись на свої величезні магнетичні очі, мовчки запрошує на танець барона Мюнхгаузена. Пара, кружляючи у вальсі, піднімається у небеса. Все вище і вище, поки цю ідилію не перериває криками чоловік — коваль Гефест.

Взагалі Венера була ще та дівчина. Як відомо, вона зраджувала свого чоловіка – майстра-коваля з найголовнішим хуліганом Олімпу – Марсом. Чому красунь тягне до агресивних типів — загадка.

Таким типом, але при цьому інтелектуалом, буде в наступному фільмі письменник Генрі Міллер, який написав відомий еротично-скандальний роман "Тропік раку" (1934).

"Генрі та Джун" (1990): муза письменника

У цій картині Турман зіграла дружину Генрі Міллера, яка була його музою та натхненницею. Картина вразила своєю відвертістю американську цензуру: фільм отримав прокатний рейтинг порнографії (потім замінили на проміжний NC-17).

Фільм знято за однойменною книгою французької письменниці Анаїс Нін, яка розповідає про її взаємини з письменником Генрі Міллером та його дружиною Джун.

Місце дії — Париж, 1931 рік. Стрічка розповідає про любовний трикутник: Міллери та Анаїс Нін.

Анаїс одружена з Хьюго, але їй нудно, сумно і хочеться чогось більшого. А ще вона веде щоденник, наповнюючи його своїми еротичними бажаннями. Зустрівши одного разу Генрі, вона закохується у цього сильного, брутального типу. Він із Нью-Йорка, талановитий письменник і працює над своєю першою книгою.

Подружжя Міллер, яке веде богемний спосіб життя, приваблює Анаїс. Не в силах встояти, вона входить в інтимний зв'язок спочатку з Генрі, а потім із його дружиною.

Надалі Анаїс допомагає Міллеру опублікувати його книгу "Тропік Раку", але одночасно провокує розрив стосунків між Генрі та Джун, а сама повертається до свого чоловіка.

Діалоги, драматизм та еротичність – все дуже вміло переплетено у цій картині та чудово знято ("Оскар" за операторську роботу).

Джун – владна, впевнена у собі жінка, яка здатна перейти будь-які межі.

Фільм приніс Умі Турман неофіційне прізвисько "секс-символ для інтелектуалів".

"Сексуальність завжди була найважливішим складником мистецтва, — говорила Ума. — Актор, який хоче точно зобразити свого героя, повинен враховувати, що сексуальність — суттєва частина будь-якого образу".

"Кримінальне чтиво" (1994): дружина мафіозі та наркоманка

Сексуальність акторки чарівно вплинула і на Квентіна Тарантіно. Він дав їй роль Мії Воллес, дружини мафіозі, побачивши її великі ступні (в акторки й зріст чималий, 180 см). А у фільмі якраз був знаковий діалог між гангстерами: чи вважати масаж жіночих ступнів зрадою чоловікові чи ні?

За сюжетом мафіозі Марселлас Воллес доручає своєму "штатному" гангстеру Вінсенту Веге (Джон Траволта) "вигуляти" дружину Мію, бо сам він зайнятий.

Вінсент купує у свого старого наркодилера Ленса пакет героїну, робить внутрішньовенну ін'єкцію та прямує за жінкою. Вони їдуть у ресторан, у туалеті якого Мія нюхає кокаїн.

Мія по ролі начебто "простувата", але в ній відчувається глибина та драматизм. Вона розповідає Вінсенту, що мріяла стати акторкою. І її навіть взяли до якогось бойовика. Але далі пілотного випуску справа не пішла. Поступово вона опинилася в коханках боса мафії, а потім стала його дружиною.

У ресторані оголошують конкурс на найкраще виконання твісту. Мія змушує свого провідника взяти в ньому участь. А далі під трек Чака Беррі You Never Can Tell вони видають абсолютно відпадний танець та виграють приз.

Цей танець увійшов в історію кіно. І був використаний нещодавно для основи іншого "вірусного" танцю — від головної героїні серіалу "Венздей".

Траволта, зрозуміло, вже давно зарекомендував себе як лихий танцюрист, коли став зіркою диско-кінохіта "Лихорадка суботнього вечора" (1977). Але Турман не поступається йому у відточеності рухів.

Ума, як і в танці богині Венери, тут просто приголомшливо чарівна. Вона танцює тут босоніж, і Квентін Тарантіно старанно показує її "сексуальні ступні".

Мія пускає весь свій запал у справу, головний її приз – не кубок, а битий Вінсент. І він уже майже впав. Хоч би як це було небезпечно для обох.

Коли він привіз її додому, він це чудово розумів. Але обох від роману врятував випадок. Вега пішов у туалет. Поки він там знаходився, Мія знаходить у кишені його плаща пакет із наркотиком і вдихає знайдений порошок. Отримавши передозування, втрачає свідомість.

Далі, як ви пам'ятаєте, йде її "воскресіння". А потім обом уже було не до пристрасті.

Турман скрізь чарівна — у ролі фрейліни Анни де Монтозьє у "Вателі" (2000) Роланда Джоффе або кілерки Нареченої-Чорної Мамби в "Убити Білла" (2004) Тарантіно. Скрізь від її чарівності чоловіки втрачають голову або в переносному значенні (як у першому випадку), або в прямому (як у другому). А вона – ні. Ймовірно, у цьому особлива фішка Уми Турман – вона надто розумна для цього.