У пошуках "чорного золота". Як нафтовидобуток допоможе українцям вільно купувати бензин

У 2021 році компанії України видобули 1,65 млн. кубометрів нафти та 0,5 млн. кубометрів нафтового газу, про це повідомляє Держстат.

Видобуток нафти за 2021 рік скоротився на 1%, тобто, по суті, два роки поспіль рівень обсягу видобутої нафти не змінювався. Хоча у планах у компаній і було нарощування нафтовидобутку. Зокрема, про це минулої осені заявляв голова правління НАК "Нафтогаз України" Юрій Вітренко, який зазначав, що "Нафтогаз" має намір значно збільшити нафтовидобуток. Сьогодні державній компанії належить 50%+1 акція компанії "Укрнафта" — лідера з видобутку нафти в країні.

Качають, не поспішаючи: скільки нафти видобуває Україна

Лідером у нафтовидобутку України довгі роки є одна компанія — "Укрнафта", яка наполовину належить державі, а ще 50% акцій розподілені між приватними акціонерами (Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов). Згідно з даними компанії, у 2021 році видобуток нафти та конденсату склав 1,5 млн тонн. Роком раніше компанія мала аналогічний показник. Інші компанії показують значно скромніші результати. Наприклад, "Полтавська газонафтова компанія" (дочірнє підприємство JKX Oil&Gas plc) за минулий рік видобула лише 41,7 тис. тонн. Ще один великий гравець ринку — компанія УНБ ("Укрнафтобуріння"), яка за 2021 рік видобула 76,6 тис. тонн нафти та конденсату.

На жаль, нафтовидобуток в Україні останніми роками стагнує. За даними Держстату, у 2017 році обсяг видобутку нафти склав 1,5 млн. тонн, у 2018 році — 1,62 млн. тонн, у 2019 році — 1,72 млн. тонн, у 2020 — 1,67 млн. тонн, а у 2021 році — 1,65 млн. тонн.

"Процеси у нафтовидобутку оцінюю негативно, оскільки спостерігається стагнація, причому фактично не змінюються з року в рік обсяги видобутку", — повідомив Фокусу директор спеціальних проектів НТЦ "Психея" Геннадій Рябцев.

За його словами, така жалюгідна ситуація в секторі нафтовидобутку має кілька фундаментальних причин.

"Причина перша — старі родовища вже на завершальній стадії експлуатації, вичерпані на 80%, і нафта — обводнена, багато води, яку потім треба видаляти, а щоб освоювати нові родовища, немає стимулів. Друга причина — постійно змінюється податкова політика, постійно змінюються вимоги до операторів видобутку. Держава приділяла набагато більше уваги видобутку газу та стимулюванню видобутку газу, а з нафтою жодних стимулів не було", — зазначає Рябцев.

З цією думкою погоджується і директор з досліджень аналітичного центру DiXi Group Роман Ніцович. "Не було держполітики стимулювання, на відміну від газового ринку, де були і плани, і пільги, зокрема фіскальні", — каже Ніцович.

Не Норвегія: чому в Україні є нафта, але немає бензину

За даними державного порталу даних видобувної галузі, більшість запасів вуглеводнів (нафти, газового конденсату та природного газу) в Україні перебувають у межах Східного нафтогазоносного регіону, на який припадають найбільші обсяги видобутку. На кінець 2020 року обсяг балансових запасів нафти в Україні становив 84,8 млн. тонн. У Східному нафтогазоносному регіоні було зосереджено 51,18% загальних запасів нафти, у Західному та Південному — 35,77% та 13,05% відповідно. Причому найбільша частина балансових запасів нафти — в Івано-Франківській області (19,51%), Полтавській (18,68%) та Сумській (17,24%).

Звичайно, порівняно з іншими країнами, Україна має дуже скромні запаси нафти. Наприклад, станом на кінець 2021 року оцінка загальних доведених та недоведених ресурсів нафти на континентальному шельфі Норвегії становить 15,9 млрд см³ нафтового еквівалента (н.е.). Видобуток нафти в Норвегії у 2021 році збільшився до 102 млн. кубометрів, природного газу — до 113 млрд. кубометрів. А дохід Норвегії від експорту нафти і газу лише за четвертий квартал 2021 року становив $11,5 млрд.

Проте Україна все ж таки має певний нафтовий потенціал. До того ж у країні є суттєвий попит на нафту, адже сумарне споживання автомобільного палива в Україні за різними оцінками перевищує 11 млн. тонн на рік. Це означає високу потребу в нафті та нафтовому конденсаті з метою їхньої переробки.

Проте довгі роки Україна була майже повністю імпортозалежною від нафтопродуктів інших країн, тож розвивати нафтовидобуток, а з нею і виробництво нафтопродуктів, інвесторам було нецікаво. Набагато вигідніше було отримувати дизельне паливо скандально відомим нафтопроводом Віктора Медведчука, а також ввозити бензин в Україну з Білорусі (Мозирський НПЗ).

"По нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" транспортується дизель до Угорщини, там російський дизель, зокрема і для України. Це було вигідно — дуже дешево, трубопровід завжди дешевший, ніж залізниця, це було зручно, це всіх влаштовувало. Внутрішній видобуток стагнував, те, що видобувалося по нафті всередині країни, використав Кременчуцький НПЗ, конденсат від "Укргазвидобування" використав Шебелинський НПЗ, і більше нікому і не потрібно було. І ми залишалися імпортозалежною країною з палива", — констатує Геннадій Рябцев.

Експерт наголошує: у результаті в країні виникла на 88% залежність від імпортного дизеля, на 75% — за нафтовим газом і на 50% — за бензином.

Роман Ніцович додає: український ринок довгі роки був імпортозалежним, і на Кременчуцький НПЗ, крім нафти від "Укрнафти", також постачали імпортну нафту, та й загалом по нафтопродуктах у країні була залежність до війни, а за наявності дешевого імпортного ресурсу (бензину) не було сенсу розвивати свій нафтовидобуток.

Про те, що Україна активно ввозила нафтопродукти з Білорусі та Росії, свідчать і дані Держстату. За даними відомства, за 2021 рік імпорт нафти та нафтопродуктів з Білорусі в Україну перевищив $2,86 млрд., а з Росії за той самий 2021 рік завезено палива на суму $3,43 млрд.

Нафтова перспектива: як Україна може позбутися бензинової голки

Залежність від дешевих російських та білоруських нафтопродуктів зникла з початком війни. З одного боку, атака на Кременчуцький НПЗ, який є найвагомішим гравцем нафтопереробки, посилила проблеми на ринку палива. З іншого боку, з 24 лютого Україна припинила постачання нафтопродуктів із Білорусі та Росії. Тобто, умовно кажучи, фінансові ресурси сумою понад $6 млрд. для закупівлі нафтопродуктів за кордоном тепер точно не йтимуть на рахунки агресора та його сателіта.

Проте країна поринула у 100% залежність від інших імпортних поставок: ні Кременчуцький НПЗ, ні Шебелинський НПЗ не працюють, а міні-НПЗ виробляють занадто невеликий обсяг, щоб задовольнити попит на бензин усередині України. Нагадаємо, потужності Кременчуцького НПЗ до війни дозволяли заводу переробляти до 5 млн. тонн нафти на рік (понад 14 тис. тонн сировини на добу). У планах заводу було нарощування переробки до 7 млн тонн сировини на рік.

Паливна криза підштовхує уряд до вирішення завдань, які, за словами Геннадія Рябцева, вже давно на порядку денному. А саме — якою у країни буде стратегія щодо власного нафтовидобутку та нафтопереробки?

"Потрібен прогнозний баланс, система моніторингу, здатна встановити, скільки, коли і кому потрібно нафтопродуктів, і де їх можна взяти. Якщо буде поставлене завдання забезпечити переробку, то спочатку можна і міні-НПЗ задіяти, їх у країні понад сто суб'єктів. Зараз це "сіра зона", де роками залишаються ці підприємства. Але з видобутку у нас, на мій погляд, стеля — 1,9 млн. тонн на рік. Якщо будуть інвестиції, то через 7 років отримаємо 3 млн. тонн. Але чи варто витрачатися на це? Може, переробляти на давальницьких умовах нашу нафту на польських чи румунських заводах?" — розмірковує Геннадій Рябцев.

У разі важливих стимулюючих стратегічних кроків з боку Міністерства економіки компанії здатні наростити видобуток нафти, однак залучити мільярди на будівництво заводів (НПЗ) — це дуже складне завдання, вирішення якого залежить не тільки від того, коли закінчиться війна, а й від того, яким буде інвестиційний клімат в Україні після війни, а також, наскільки великі у країни потреби у власних НПЗ, або ж імпортні поставки морем можуть бути вигіднішими.

Крім того, Україні важливо подбати про створення нафтового резерву, що зазначено в Угоді про Асоціацію з ЄС.

"Особливо важливим є питання резервів. Це наші зобов'язання у межах Угоди про Асоціацію, якби резерви були сформовані до початку війни, на момент вторгнення у нас були б краще можливості пом'якшити цінові шоки на ринку. По нафті на 90 днів резерви мають бути, по нафтопродуктам — на 61 день. Це та подушка безпеки, яка дозволила б нам за певний період переорієнтуватися і налагодити нову логістику, але цього не сталося, і це урок, який ми всі зобов'язані засвоїти", — наголошує Роман Ніцович.