Те, що наразі відбувається в Донецьку та Луганську, — нагнітання обстановки з боку РФ з метою створення якогось casus belli, результатом якого стане підтриманий Заходом жорсткий ультиматум про негайне і беззастережне ухвалення Україною Мінських угод.
Триста років Росії не потрібен ні новий, ні старий Радянський Союз, досить вже повторювати цю мантру. Для Росії дешевше мати пояс відверто ворожих колишніх республік, ніж їх годувати. Нам хочуть заблокувати НАТО і примусити Київ до виконання "Мінська" — ось і все.
У травні 1939 року у Франції вийшла стаття, що називалася "Вмирати за Данциг". Йшлося про німецький ультиматум Польщі з приводу Данцига (нинішнього Гданська). Через 80 років історія повторюється, але вже як реакція Німеччини на українську кризу. Чому може навчити цей історичний урок?
Тотальна відсутність будь-якої ідеології унеможливлює розмову з виборцем у принципі, коли вже всім стало зрозуміло, що Велике будівництво, мільярд дерев та інші диджиталізації та реформи судів людей не цікавлять зовсім, як, до речі, і деолігархізація.
Історія про те, що "Слуга Народу" за все добре проти всього поганого більше не працює. Партійна програма — це не дороги та не ліжко-місця в лікарнях, це глобальні принципи, за якими пропонують жити сорокамільйонній країні.
Маєте уявлення, як виглядає блошиний ринок? Купа випадково підібраного барахла, серед якого випадково попадається щось цікаве, а навколо безцільно бродить десяток осіб, які понуро це роздивляються? Ця історія — про київський Книжковий Арсенал — 2021.
У нас ніколи не буде патронного заводу. Його, може, з горем навпіл, якщо зі шкури вилізе, побудує місцева влада. Центральна — вже ніколи. І справа зовсім не у тому, що купувати боєприпаси за кордоном, з п'ятикратною націнкою, набагато цікавіше, ніж виробляти їх тут.
