Піти без книг. Чому київський Книжковий Арсенал нагадує блошиний ринок

Все життя мріяв потрапити на Книжковий Арсенал. Даремно.

Сьогодні нарешті потрапив. Даремно. Мрія повинна залишатися мрією.

Маєте уявлення, як виглядає блошиний ринок?

Купа абсолютно випадково підібраного барахла, серед якого випадково трапляється щось цікаве, навколо якого безцільно бродить десяток осіб, які понуро це роздивляються?

Ось рівно та ж історія. Якісь гори класики, яку, будемо відверті, мало купують, хіба що у межах шкільної програми, і яка ну ніяк не викликає у відвідувачів-читачів-покупців інтересу.

Переклади Мартіна, якому вже сто років в обід, і якого за новинку ніяк Ніяк не видаси.

"Майдан" Соні Кошкіної, якому 6 років!!! Питання не у Соні, і не в Майдані, просто за 6 років роботи видавництва, для нього просто не може знайтися місце на прилавку серед новинок.

А немає новинок.

Книг російською мовою — ну відсотків 5 максимум, і це з дуууже великим запасом.

Питання, у цьому разі, не мовне абсолютно, це питання ринку.

Просто уявіть собі ресторан, на дверях якого ви вішаєте оголошення — брюнетів не обслуговуємо, і це при тому, що у вас за статистикою брюнети частіше обідають.

Як думаєте, успішний бізнес вийде? Ні?

А тепер уявіть, що ви табунами бігаєте за державою і вимагаєте утримувати ваше видавництво (ресторан), тому що самі ви фінансово нежиттєздатні.

Мені можуть заперечити, що коронавірус значно вдарив по видавництвах, і це правда.

Але, тим не менше, відчуття випадковості видаваного, блошині ринки і за масштабами, і за суттю, не покидає.

Шкода, що пішов без книг, сподіваюся іншим пощастить набагато більше.

Ні, брешу, одну таки сфотографував, зацікавила, погуглю, і, напевно, куплю, "Клеопатра" видавництва Фабула, російськомовного варіанту немає, як покупець я їм не потрібен, але хрін там, державна так державна, іноді.

Першоджерело: телеграм-канал автора.