Чому Вірменія не Ізраїль. Чи був шанс у вірмен перемогти в Карабасі?
Уже не вперше запитують, чи була у Вірменії за ці майже 30 років можливість підготуватися до війни з Азербайджаном. Так, щоб перемогти. Попри велику різницю в демографії та попри колосальну — у військових бюджетах.
І так, і ні.
Щоб мати шанси у війні з Азербайджаном, потрібна була тотальна мілітаризація суспільства. Як в Ізраїлі 40х-70х років. Це 30% національного бюджету на армію, це підпорядкування інтересам армії тотально всього — профспілок, театру, радіо, культури загалом, підпорядкування кожного кібуца і системи освіти.
Тотальний призов взагалі всіх, не тільки з плоскостопістю, а й глухих, кульгавих, деколи взагалі не придатних для служби. Це створення атмосфери абсолютного військового табору.
Саме завдяки такій системі Ізраїль і вижив, а араби програли в усіх арабо-ізраїльських війнах. Бо біля керма стояли ліваки-фанатики, які несамовито вірили у створення нової утопії євреїв — робітничої єврейської держави, де буде створено новий тип єврея — не галутний ж*док-Іуді, а людина праці іврі.
Поки при владі були ліваки-фанатики, Ізраїль нескінченно воював, нехтуючи ворогами, нехтуючи арабськими селянами, яких можна було кришити. Тут немає нічого дивного, єврейські марксисти-профспілкові працівники бачили творцем єврея-робітника, а селянина араба — феллаха, бачили тільки ворогом і реакціонером. Класика.
Потім до влади прийшли праві ліберали Бегіна і стали укладати мирні договори, спочатку з Єгиптом, потім з Йорданією. Сьогодні ця політика триває, триває нормалізація відносин і з іншими арабськими країнами.
Це логічно, ліберали-ринковики не зацікавлені у війні — їм цікавіша торгівля і отримання прибутку все з тих же палестинських селян — дешевої робочої сили. Але ринок вимагає індустріальної тиші та стабільності, а не чергових о@уїтельних історій від чергових Бен Гуріонів, Голд Меїр і Моше Даянів з їхніми модерністськими проектами нового світу.
Так от, чи міг бути такий лад у Вірменії? Очевидно, що ні. Не міг. Саме тому — і так, і ні.
Вірменії треба було після перемог у 90-х кинути всі сили або на тотальну мілітаризацію аля Ізраїль (а це не було і не могло бути зроблено) або кинути всі сили на дипломатичне врегулювання з поверненням захоплених територій. Цього теж не було зроблено.
Ще один важливий момент. Якщо Пашиняна не скинуть і владу не візьмуть охочі до продовження м'ясорубки, то від цього договору, безсумнівно, виграє Росія.
Подумайте самі: тут вам і розміщення російської армії тепер не тільки у Вірменії, а й в Азербайджані. Збереження теплих і ділових відносин із Баку — можна продовжувати продавати зброю. Знекровлена і принижена Вірменія, з якою можна тепер робити що душі завгодно. Збереження колишніх дипломатичних відносин із Туреччиною та Ізраїлем, а для РФ це важливо, оскільки є сирійський кейс. Ну і, звісно ж, променистий образ лісника, який розігнав кривавих дітлахів, що захлинаючись різали одне одного на сонячних пеньках.
Хоча про що це я? Росія виграє тут навіть і без Пашиняна. Будь-якого вірменського "яструба" тепер легко обламати вже спільними силами РФ і Баку.
Підсумок? Підсумок ми всі прекрасно бачимо. Я дуже сподіваюся, що уроки з цієї трагедії всі зроблять максимальні. Хто не вчиться на бідах інших, той буде вчитися на своїх бідах, а цього нам усім тут, в Україні, зовсім не потрібно.
На знімку: вірмени, які протестують проти мирної угоди щодо Карабаху, увірвалися в зал засідань парламенту країни.
До викладених причин ізраїльської військової переваги над сусідами варто додати такий важливий фактор, як гігантська за розмірами військова допомога Ізраїлю з боку США. Ізраїль є найбільшим одержувачем іноземної допомоги США з часів Другої світової війни. На сьогодні Сполучені Штати надали Ізраїлю 142,3 мільярда доларів (у поточних цінах або без урахування інфляції) у вигляді двосторонньої допомоги та фінансування протиракетної оборони.