Поговоримо про гроші. Чому українці люблять прибіднятися

Люди люблять гроші. Всю велику історію людства можна розповісти як історію користолюбства і відбирання багатств, і не побачити в ній нічого крім цього.

Зигмунд Фрейд припустив, що наші відносини з грошима починаються задовго до того, як ми взагалі дізнаємося про їхнє існування. З його точки зору, грошові знаки — це не просто зручний інструмент матеріального обміну між незнайомими людьми, це спосіб знову і знову знаходити те первісне блаженство, яке немовля відчуває в люблячих обіймах матері.

Гроші — це не просто папір. Для когось вони корисна опція, а для когось — божество. І чим бідніше суспільство, чим рідше люди взаємодіють з грошима, тим густіша метафізична тінь, що покриває фінансові питання. Загалом, у бідній країні про гроші можна говорити або погано, або взагалі ніяк.

Україна — бідне суспільство. Причому, хронічно бідне. Рівень добробуту українців стабільно нижчий, ніж у будь-якій суміжній країні, крім, мабуть, Молдови. Але й це не точно. Тому не дивно, що наші національні традиції поводження з грошима сповнені драматизму та внутрішніх протиріч.

Наприклад, за даними Європейського соціального дослідження — масштабного багаторічного проекту, який тривав із 2002 по 2018 роки — українцям більше інших європейських народів важливі цінності влади і досягнень.

Шведи, фіни, німці активно цікавляться різними іншими речами в житті — саморозвитком, стосунками, природою, задоволеннями.

Але в українців, зайнятих питаннями виживання, на ці дурниці немає ні часу, ні сил. Наприклад, майже 50% українців заявляють, що розмір зарплати є найголовнішим критерієм вибору місця роботи.

Сильніше стурбовані зарплатою тільки греки — 59%. А ось серед данців, фінів або голландців кількість тих, для кого зарплата найважливіша, коливається у межах 5%.

Жорстку сфокусованість українців на матеріальних цінностях підтверджує і "Світове дослідження цінностей" — ще один багаторічний міжнародний дослідницький проект, частиною якого є наша країна.

На ціннісній карті світу Україна знаходиться помітно ближче до полюсу виживання, ніж до полюсу життя. Хоча за останній час тут і намітився певний прогрес. До 2020 року частка незадоволених своїм фінансовим становищем українців знизилася з 48% до 38,9%, а тих, хто вважають себе бідними — з 55% до 45,1%.

Вітчизняні соціологічні дослідження показують куди більш драматичну картину (хоча тут можливо проявляється ефект від різниці методологій).

За даними спільного опитування КМІС і СОЦІС, проведеного в лютому цього року, за останній час матеріальне становище погіршилося сумарно в понад 88% опитаних. Власне, матеріальне становище погіршується у більшості українців весь час, коли їх про це не спитай.

Це наш стабільний стан: матеріальне становище погіршилося.

Україна — не тільки найбідніша країна в регіоні, а й найнещасніша. Індекс задоволеності українців життям становить 4,4 бали з 10. Нижче, ніж у всіх в Європі.

Загалом, все складно. З одного боку, гроші в Україні є ледве не найбільшою цінністю. Їхня відсутність або нестача вважається головною соціальною проблемою, їхня наявність або надлишок — найбільш схвалюваним життєвим сценарієм.

Але, з іншого боку, багаті люди в нашій країні не надто популярні. Ось і санкції проти Ігоря Коломойського схвалили 52% українців. У нашому суспільстві взагалі складно уявити людину з коштами, яка була б визнана рольовою моделлю, на яку хотіли б рівнятися інші, як на Ілона Маска, наприклад.

Можна сказати, нашій культурі притаманне щось на зразок "грошового неврозу", коли гроші визнаються безумовною цінністю, але їх набуття або володіння ними ні за що не вважатиметься чеснотою.

Не факт, що ця стратегія була єдино можливою в тих історичних обставинах. Але в цих землях вона виявилася успішною. Звичка прибіднятися, здається, тепер прошита в наших базових налаштуваннях за умовчанням.

Але, незважаючи на всю невротичність нашої фінансової культури, психологічні причини тут менш важливі, ніж причини структурні.

Україна об'єктивно та достовірно є країною з середньо-низьким рівнем доходу, де найкоротшим, а то й єдиним шляхом до добробуту залишається зловживання ексклюзивним доступом до суспільних ресурсів.

Психологічно важливі скоріше наслідки.

Підступність грошей полягає в тому, що вони здатні компенсувати дефіцит будь-яких інших цінностей, а іноді й повністю їх витіснити.

Бідність же підступна тим, що необхідність добувати гроші для виживання не залишає місця ні для яких інших цінностей взагалі.

Люди спочатку розучуються хотіти. Потім перестають могти. Задля обережності пред'являючи себе світу біднішими і нещасними, ніж є насправді, просто про всяк випадок, щоб "не наврочити", українці залишають справжнє щасливе й заможне життя ніби на чорний день. Чорні дні наступають, а справжнє життя — ні.

Хороша новина в тому, що найцінніше в житті не має ні ціни, ні вартості. Любов, спілкування, підтримка, радість, пізнання, розвиток, хоч і можуть бути виражені в грошовому еквіваленті, приходять в наш світ зовсім іншими шляхами.

Однак розмова про гроші в бідній країні не матиме особливого сенсу, поки ми не навчимося думати і говорити про речі, які не купиш і за всі гроші світу.